Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №129/2374/16

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 129/2374/16-ц

провадження № 61-35061св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Савіцька ЖаннаЙосипівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Копаничук С. Г., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Савіцька Ж. Й., про встановлення нікчемності заповіту і визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_7 і вона є єдиною спадкоємицею за законом після її смерті. Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої входить: 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0787 га за цією ж адресою. У встановлений законом строк вона подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7

Постановою державного нотаріуса Гайсинської державної нотаріальної контори від 14 січня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_8, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності ОСОБА_8 на спадкове майно.

У січні 2016 року їй стало відомо, що на спадкове майно, крім неї, претендують ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_9 - чоловіка її сестри ОСОБА_8

Так, згідно з заповітом, посвідченим 13 лютого 2014 року приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Савіцькою Ж. Й., ОСОБА_9 на випадок своєї смерті заповів належні йому на праві особистої приватної власності 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0787 га за цією ж адресою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у рівних частинах.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

Вважала, що вказаний заповіт є нікчемним, оскільки він був складений на прохання заповідача, у зв'язку з його похилим віком і слабким здоров'ям, у присутності двох свідків, одним із яких є сестра спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 - ОСОБА_10, що суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема статті 1253 ЦК України.

На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28 березня 2017 року, просила суд встановити, що заповіт, складений ОСОБА_9 13 лютого 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Савіцькою Ж. Й., зареєстрований в реєстрі за № 467, є нікчемним та визнати за нею право власності на 1/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0787 га за цією ж адресою, які належали спадкодавцю - ОСОБА_7 на праві власності у порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_9

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено, що заповіт складений ОСОБА_9 13 лютого 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Савіцькою Ж.Й., зареєстрований в реєстрі за № 467, є нікчемним.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті її сестри ОСОБА_7, яке складається із: 1/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0787 га за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1.

Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн, судовий збір у розмірі 1 102,40 грн, по 2 551,20 грн з кожного відповідача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час складання ОСОБА_9 заповіту, одним зі свідків був близький родич спадкоємця ОСОБА_3 - її рідна сестра ОСОБА_10, що суперечить вимогам частини четвертої статті 1253 ЦК України та відповідно до статті 1257 ЦК України є підставою для встановлення нікчемності цього заповіту, оскільки він складений з порушенням вимог його посвідчення. Встановивши, що дружина ОСОБА_9 - ОСОБА_7, як особа яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняла спадщину, до якої входить: 1/4 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки, а єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_6, суд задовольнив позовні вимог останньої про визнання права власності на вказане спадкове майно.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 361,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 361,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України з позовом про визнання недійсним заповіту може звернутись заінтересована особа, якою може визнаватися виключно особа, суб'єктивні спадкові права якої порушені у зв'язку із вчиненням заповіту. Встановивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті своєї сестри ОСОБА_7, однак остання в установленому законом порядку права власності на спадкове майно після смерті свого чоловіка не набула, оскільки відмовилася від прийняття спадщини, суд дійшов висновку, що заповітом, складеним ОСОБА_9, не вирішено питання про права та обов'язки позивача, а тому вона не має права на оспорення цього заповіту, так як у померлої ОСОБА_7 немає спадкового майна. З урахуванням вказаного, суд не вважав за необхідне досліджувати вимоги ОСОБА_1 про встановлення нікчемності правочину.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оспорюваним заповітом не вирішено питання про її права, оскільки вона є єдиним спадкоємцем після смерті своєї сестри - ОСОБА_7 Відповідно до заяви від 26 листопада 2014 року, поданої державному нотаріусу Гайсинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 повідомила, що їй відомо про зміст заповіту, складеного її чоловіком ОСОБА_9, та вона відмовляється від прийняття спадщини, що залишилася після смерті її чоловіка та від обов'язкової частки у спадщині. Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував, що спадкування після смерті ОСОБА_9 проходило за заповітом, а ОСОБА_7 могла відмовитися від прийняття спадщини лише на користь спадкоємців за законом та/або від права на спадкування обов'язкової частки у спадковому майні, та її відмова не свідчить про припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно. З урахуванням вказаного, після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 1/2 частини спірного майна. Крім того, враховуючи, що складений ОСОБА_9 заповіт в силу вимог статей 1248, 1253, 1257 ЦК України є нікчемним, то ОСОБА_7, як особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняла спадщину після його смерті, яка складається з іншої 1/2 частини спадкового майна. Апеляційний суд вказані обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні її позовних вимог.

У серпні 2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відмова ОСОБА_7 від прийняття спадщини була безумовною та беззаперечною, тому вона вважається такою, що не прийняла спадщину після свого чоловіка ОСОБА_9, а тому й позивач не є заінтересованою особою для оспорення заповіту.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_9 з 11 лютого 1951 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 1968 року, посвідченого Гайсинською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2460 та зареєстрованого Тульчинським міським бюро технічної інвентаризації 09 вересня 1968 року за № 475, і договору купівлі-продажу від 04 вересня 1970 року, посвідченого Гайсинською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2606 та зареєстрованого Тульчинським міським бюро технічної інвентаризації 18 вересня 1970 року за № 475, за ОСОБА_9 було зареєстровано право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Гайсинською міською радою 05 березня 2008 року, за ОСОБА_9 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0787 га по АДРЕСА_1.

13 лютого 2014 року ОСОБА_9 склав заповіт, за яким заповів на випадок смерті належні йому на праві особистої приватної власності 1/2 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0787 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у рівних частинах.

ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, яку прийняли ОСОБА_4 і ОСОБА_3, та у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини.

Дружина ОСОБА_9 - ОСОБА_7 подала нотаріусу заяву про відмову від обов'язкової частки у спадщині та зазначила, що не претендує на 1/2 частини майна, передбачену статтею 368 ЦК України та статтями 60, 63 СК України (а. с. 75).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина, яку прийняла її сестра ОСОБА_1, позивач у справі, яка 20 жовтня 2015 року звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Гайсинської державної нотаріальної контори від 14 січня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті сестри ОСОБА_7 за відсутності правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності ОСОБА_7 на спадкове майно.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 01 липня 2016 року, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті сестри ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,078 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за цією ж адресою.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що спірне майно було придбане за час шлюбу, між подружжям ОСОБА_7 був відсутній договір про належність нерухомого майна, ніхто з них у судовому порядку не встановлював правовий режим нерухомого майна, тому 1/2 частини житлового будинку та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1, належали ОСОБА_7 і ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, частки яких є рівними. Відмова ОСОБА_7 від обов'язкової частки у спадковому майні не припиняє право спільної сумісної власності, що є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті сестри ОСОБА_7

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вважаючи, що складений ОСОБА_9 заповіт є нікчемним, оскільки він був складений на прохання заповідача, у зв'язку з його похилим віком і слабким здоров'ям, у присутності двох свідків, одним із яких є сестра спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 - ОСОБА_10, що суперечить вимогам цивільного законодавства, а саме частині четвертій статті 1253 ЦК України, згідно з якою свідками не можуть бути, зокрема, члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.

Тому його дружина ОСОБА_7, як особа, яка на час відкриття спадщини постійно проживала разом зі спадкодавцем, прийняла спадщину після його смерті, яка у свою черга перейшла до позивача як єдиного спадкоємця ОСОБА_7, ОСОБА_6 звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх спадкових прав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що оспорюваним заповітом не вирішувалися питання про права позивача, тому вона немає суб'єктивного права на його оспорення. У зв'язку з цим суд зазначив, що в іншій частині рішення суду першої інстанції не перевірялося.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статей 1258, 1267 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У частині першій статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

З указаного вбачається, що частина перша статті 1274 ЦК України обмежує право спадкоємців за заповітом на відмову від спадщини на користь іншої особи: такою особою може бути тільки інший спадкоємець за заповітом. У свою чергу, і спадкоємець за законом не може відмовитися від прийняття спадщини лише на користь іншого спадкоємця за законом.

Оскільки спадкування після смерті ОСОБА_9 відбувалось за заповітом, то ОСОБА_7 могла відмовитися від прийняття спадщини лише на користь спадкоємців за законом, а не на користь відповідачів, які є спадкоємцями за заповітом.

Таким чином, з урахуванням інших встановлених судом обставин справи, зокрема, що: свідок ОСОБА_10 є рідною сестрою ОСОБА_3, тобто близьким родичем спадкоємця за заповітом; на час відкриття спадщини ОСОБА_7 постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_9; єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 є ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що оспорюваним заповітом не вирішувалися питання про права та обов'язки позивача.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або осопрювання.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до вказаних норм закону, позивач як спадкоємець відповідно до статті 1266 ЦК України могла отримати право на спадщину за законом лише у разі встановлення нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_9

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що права ОСОБА_1 як спадкоємця за законом не порушуються внаслідок складення заповіту на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4, є необґрунтованим.

Отже, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 фактично позбавив позивача реалізації її права на спадщину за законом та самоусунувся від встановлення дійсних обставин справи, перевірки доводів сторін і доказів поданих на їх підтвердження, спір по суті не вирішив.

Ураховуючи, що фактичні обстави справи не встановлені, оцінка доказам не дана, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості ухвалити рішення по суті.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи і надані сторонами докази, то ухвалене ним судове рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк