Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.10.2020 року у справі №607/4101/19

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 607/4101/19

провадження № 61-19311св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Кредобанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

треті особи: Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Тернопільська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Акціонерне товариство (далі - АТ) "Кредобанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Тернопільська міська рада, про зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що воно є правонаступником АТ "Кредит Банк (Україна)", між яким та ОСОБА_1 24 листопада 2005 року укладено кредитний договір на суму 35 000 доларів США для придбання квартири та договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, у 2015 році рішенням Тернопільського міськрайонного суду з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість на загальну суму 20 689,99 доларів США.

26 листопада 2015 року Другим відділом державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження із примусового виконання судового рішення та проведено опис майна боржника.

20 липня 2016 року банк звернувся із заявою до Тернопільського міського ВДВС про звернення стягнення на майно боржника, а саме на вказану іпотечну квартиру, через відсутність коштів у позичальника.

Неодноразові вимоги державних виконавців про безперешкодний доступ до іпотечного майна боржником ОСОБА_1 ігнорувались.

У липні 2017 року ОСОБА_1 письмово повідомив державну виконавчу службу про те, що у квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти, що робить неможливим примусову реалізацію спірної квартири.

Реєстрація місця проживання в іпотечній квартирі ОСОБА_2 з малолітніми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не є членами сім'ї боржника, без погодження з банком, є порушенням умов іпотечного договору.

Вказувало, що фактично у вказаній квартирі ОСОБА_2 з малолітніми дітьми не проживають. Банк, як іпотекодержатель, не надавав згоди іпотекодавцю на передачу іпотечної квартири у користування ОСОБА_2 з дітьми і на реєстрацію їх місця проживання, як це передбачено договором.

У серпні 2017 року банком надсилалась вимога ОСОБА_1 про звільнення жилого приміщення, однак вона ним проігнорована.

Ураховуючи наведене, АТ "Кредобанк" просило суд зняти з реєстраційного обліку на АДРЕСА_2: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, які зареєстровані за вказаною адресою з 16 червня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 року у складі судді Герчаківської О. Я. у задоволенні позову АТ "Кредобанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ "Кредобанк" не є власником нерухомого майна, а тому не наділений правом пред'являти вимогу щодо усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання у спірній іпотечній квартирі, як до власника квартири, так і до осіб, які зареєстровані у квартирі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Кредобанк" задоволено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов АТ "Кредобанк" задоволено.

Визнано недійсною передачу в користування для проживання квартири АДРЕСА_1 шляхом надання згоди на реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Знято з реєстрації місця проживання на АДРЕСА_2 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на умови договору іпотеки щодо заборони без дозволу банку реєстрації осіб та передачі в найм іпотечного житлового приміщення. Вказані застереження ОСОБА_1 порушив та надав згоду на реєстрацію місця проживання в іпотечній квартирі осіб, які не є членами сім'ї боржника.

Апеляційний суд вважав, що реєстрація неповнолітніх дітей у вказаній квартирі, за наявності заборони, є ухилянням від належного виконання боргових зобов'язань перед банком та перешкодою у вчиненні виконавчих дій, тому суд апеляційної інстанції вважав за можливе визнати таку згоду іпотекодавця на реєстрацію місця проживання та користування спірною квартирою недійсною і, як наслідок, визнати відповідачів такими, що не мають права на користування іпотечною квартирою та підлягають зняттю з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний спосіб захисту апеляційний суд вважав найбільш ефективним у вказаній справі, який забезпечує правовий захист банку, як власника майна на підставі остаточного судового рішення, яке ухвалено у 2015 році з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити у силі рішення місцевого суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном може звернутися тільки власник майна, проте банк не є власником квартири АДРЕСА_1, тому не мав права заявляти такі вимоги.

Вказує, що він не уникає виконувати судове рішення про стягнення з нього заборгованості, яка може бути погашена за рахунок іншого майна, пенсії тощо.

Також, вважає, що на спірну квартиру не може бути накладено примусового стягнення відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", проте, апеляційний суд не спростував цих його доводів.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у складі судді Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено дію постанови Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 листопада 2005 року між АТ "Кредит Банк (Україна)", правонаступником якого є АТ "Кредобанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 361/2005 на суму 35 000
доларів США для придбання квартири на строк до 30 жовтня 2020 року.

24 листопада 2005 року з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору між АТ "Кредит Банк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка придбана за отримані кредитні кошти.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1. Проживає за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 серпня 2015 року у справі № 607/1507/15-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Кредобанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 24 листопада 2005 року № 361/2005 на загальну суму 20 689,99 доларів США та сплачений судовий збір у розмірі 2 684,67 грн. Рішення набрало законної сили.

26 листопада 2015 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №~organization0~, щодо примусового виконання виконавчого листа №607/1507/15-ц, який видано Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 16 листопада 2015 року.

У зв'язку з невиконанням судового рішення, 20 липня 2016 року банком подано до ВДВС заяву про першочергове звернення стягнення на іпотечне майно боржника, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,9 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м.

13 лютого 2017 року, 12 квітня 2017 року, 13 липня 2017 року державним виконавцем Козаку Т. Р. за адресою його проживання надсилались вимоги про надання безперешкодного доступу до іпотечного майна.

24 липня 2017 року ОСОБА_1 подав до ВДВС заяву про те, що у квартирі АДРЕСА_1, проживають неповнолітні діти та запропонував звернути стягнення на його пенсію.

З огляду на копію будинкової книги для реєстрації осіб у квартирі АДРЕСА_1 та відповідей відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області, 16 червня 2017 року, на стадії примусового виконавчого провадження, у вказаній квартирі з дозволу власника - ОСОБА_1, були зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

21 серпня 2017 року банк письмово повідомив ОСОБА_1 про потребу звільнення приміщення іпотечної квартири, оскільки розпочинає процедуру звернення стягнення на іпотечне майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно з пунктом 4.1.4. договору іпотеки від 24 листопада 2005 року іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступному заставу, тощо), не поселяти і не прописувати інших осіб, не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі "Хорнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine") від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Норма статті 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Колегія суддів вважає, що, встановивши, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 серпня 2015 року у справі № 607/1507/15-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Кредобанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 24 листопада 2005 року № 361/2005 на загальну суму 20

689,99 доларів США та сплачений судовий збір у розмірі 2 684,67 грн, проте це рішення тривалий час не виконується, а боржник на стадії його виконання надав дозвіл на реєстрацію малолітніх дітей у квартирі, яка була передана банку в іпотеку з метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, без дозволу іпотекодержателя, суд апеляційної інстанції в ефективний спосіб захистив порушені права АТ "Кредобанк", знявши з реєстрації місця проживання на АДРЕСА_2 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Можливість застосування такого способу захисту узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не уникає виконувати судове рішення про стягнення з нього заборгованості, а також, що на спірну квартиру не може бути накладено примусового стягнення відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не беруться до уваги колегією суддів, оскільки не є предметом доказування у цій справі.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення у цій частині, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з оскаржуваним судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсною передачу в користування для проживання квартири АДРЕСА_1 шляхом надання згоди на реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Ухвалюючи судове рішення в указаній частині, апеляційний суд вказаних норм права не врахував, вийшовши за межі позовних вимог, оскільки АТ "Кредобанк" відповідних вимог не заявляв, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Тому, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії) (у нескасованій частині).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року в частині визнання недійсною передачу в користування для проживання квартири АДРЕСА_1 шляхом надання згоди на реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, скасувати.

У решті постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Тернопільського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк