Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №484/1856/19

Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 484/1856/19

провадження № 61-18116св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Первомайський районний відділ Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гулько Жанни Вікторівни на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року у складі судді Максютенко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2019 року ОСОБА_1, від імені якого діяла адвокат Гулько Ж. В., звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт його постійного проживання на території України з 1990 року по 18 жовтня 2018 року.

Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Цаккар Мартунинського району Вірменської РСР. В січні 1990 року він разом з батьками переїхав на постійне місце проживання до села Шляхове Бериславського району Херсонської області. Батьки працювали на виноградниках. Наприкінці 1992 року вони виїхали до Вірменії. У зв'язку з переоформленням будинку він був вимушений обміняти паспорт громадянина СРСР на паспорт громадянина Вірменії.

Згодом він знову повернувся до України та став проживати у смт Козацьке Бериславського району. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області 28 серпня 2008 року було встановлено факт його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року. На підставі вказаного рішення 19 травня 2009 року Бериславський районний відділ Управління міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області видав йому паспорт громадянина України. 14 січня 2012 року між ним та громадянкою Вірменії ОСОБА_2 було укладено шлюб, в якому вони мають двох дітей. Після звернення до територіального органу Державної міграційної служби України із заявою про видачу біометричного паспорта України для виїзду за кордон він дізнався, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2011 року вищевказане рішення Бериславського районного суду Херсонської області 28 серпня 2008 року було скасоване, в задоволенні його заяви про встановлення факту постійного проживання на території України відмовлено. 25 лютого 2019 року він звернувся до Первомайського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (далі - Первомайський РВ УДМС) із заявою про відновлення громадянства України, однак отримав відмову, мотивовану тим, що йому необхідно встановити факт постійного проживання на території України протягом останніх п'яти років.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що надані заявником докази не підтверджують беззаперечно факт його постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України протягом вказаного ним періоду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гулько Ж. В. залишено без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт його постійного безперервного проживання на території України не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Крім того, як вбачається з копії паспорта НОМЕР_2 код НОМЕР_3, виданого 25 грудня 2004 року, ОСОБА_1 має громадянство Вірменії, що виключає набуття ним громадянства України із зазначених у заяві підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гулько Ж. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити заяву, а саме встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 19 травня 2009 року по 18 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

З моменту отримання 19 травня 2009 року паспорта громадянина України та до скасування 18 жовтня 2018 року УДМС України в Херсонській області рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах.

В листопаді 2019 року УДМС України в Миколаївській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

23 жовтня 2019 року справа № 484/1856/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Цаккар Мартунинського району Вірменської РСР.

25 грудня 2004 року ОСОБА_1 одержав паспорт громадянина Республіки Вірменії.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 28 серпня 2008 року у справі № 2-о-156/2008 було встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 до 24 серпня 1991 року і після цієї дати на території Бериславського району Херсонської області.

На підставі вказаного рішення заявник набув громадянство України та 19 травня 2009 року отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2011 року апеляційні скарги прокурора Бериславського району Херсонської областіта Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області були задоволені. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 серпня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року відмовлено.

18 жовтня 2018 року УДМС України в Херсонській області скасувало своє рішення щодо оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Згідно з підпунктами а), в) пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 9 Закону України "Про громадянство України" безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Статтею 1 Закону України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, законом не передбачено.

Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи.

Відповідно до частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доведено другою стороною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що надані ОСОБА_1 докази не підтверджують беззаперечно факт його постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України протягом вказаного ним періоду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Аргументи касаційної скарги про те, що з моменту отримання 19 травня 2009 року паспорта громадянина України та до скасування 18 жовтня 2018 року УДМС України в Херсонській області рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах, не заслуговують на увагу, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що його проживання в Україні, зокрема протягом вказаного періоду, було постійним (безперервним).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною 2 статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гулько Жанни Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов