Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 179/363/21

провадження № 61-5464св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Магдалинівська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року у справі № 179/927/20 за нею визнано право на земельну частку (пай) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів на території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) Магдалинівського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 .

У жовтні 2020 року вона дізналася, що на території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) знаходиться земельна ділянка площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за Жданівською сільською радою, яка об`єдналася з Магдалинівською селищною радою відповідно до Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад».

07 жовтня 2020 року вона звернулася до Магдалинівської селищної ради із заявою щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів зі складу земельної ділянки площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166, яка є власністю територіальної громади. Станом на 15 березня 2021 року, рішення селищної ради стосовно її заяви не приймалося та будь-якої відповіді щодо свого звернення вона не отримувала.

Вважала вказані дії Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області протиправною бездіяльністю.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Магдалинівську селищну раду виділити їй із земельної ділянки площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) Новомосковського району Дніпропетровської області в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Магдалинівську селищну раду виділити ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) Новомосковського району Дніпропетровської області в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) була наявна вільна земельна ділянка комунальної власності, з якої Магдалинівська селищна рада могла б виділити земельну ділянку в натурі.

Право ОСОБА_1 на земельну частку (пай) встановлено рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року, яке на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права на земельну ділянку частку (пай) на підставі вимог частини першої статті 122 ЗК України із земель комунальної власності покладені саме на Магдалинівську селищну раду.

При вирішенні позовних вимог судом застосовано положення статей 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», статей 19 83 118 122 ЗК України.

При цьому районний суд посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17 (провадження № 61-9871св18).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області задоволено.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що на час розгляду заяви ОСОБА_1 земельна ділянка сформована, має кадастровий номер та цільове призначення - 01.01 «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», а твердження позивача щодо того, що ця земельна ділянка відноситься до земель запасу, не відповідає дійсності.

Районний суд не надав оцінки тому, що відчуження таких земель заборонено.

Отже, вказана в заяві земельна ділянка не відноситься до невитребуваних земельних часток (паїв) чи нерозподільних земельних ділянок, є об`єктом цивільних прав і на неї поширюється обмеження пункту 15 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, де зазначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2020 року, не допускається купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини розгляду звернення позивача до відповідача із заявою від 07 жовтня 2020 року щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 5,06 умовних кадастрових одиниць із земельної ділянки площею 6,6 га з кадастровим номером 1222382500:01:001:1166, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та не встановлено, що 05 листопада 2020 року відбулось засідання постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології, охорони навколишнього середовища та надзвичайних ситуацій і на черговій сесії Магдалинівської селищної ради 16 грудня 2020 року ухвалено рішення № 115-02/VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, вирішення питання якого безпосередньо відноситься до компетенції відповідача.

При цьому районний суд всупереч положень статті 55 Закону України «Про землеустрій» зобов`язав виділити земельну ділянку в натурі без розробленої технічної документації із землеустрою, що свідчить про перебирання на себе повноважень органу місцевого самоврядування, як органу виконавчої влади, та вихід за повноваження суду, як судової гілки влади.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що земельна ділянка площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166 відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення (пункт «а» частини першої статті 19 ЗК України), не надана у власність або користування громадян чи юридичних осіб, у зв`язку із чим відноситься до земель запасу Магдалинівської селищної ради. Крім того, на зазначену земельну ділянку не поширюються обмеження, визначені пунктом 15 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, оскільки із питанням продажу чи іншим шляхом відчуження земельної ділянки до Магдалинівської селищної ради вона не зверталася.

Посилається на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача не надавалася інформація про наявність рішення Магдалинівської селищної ради від 16 грудня 2020 року № 115-02/VIII.

Вважає висновки суду апеляційної інстанції про вихід районного суду за межі своїх повноважень неправильними, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, та здійснювалося примусове виконання рішення.

Зобов`язання виділити в натурі земельну ділянку (пай) не є втручанням суду у дискреційні повноваження Магдалинівської селищної ради, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача. Отже, рішення районного суду відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17 (провадження № 61-9871св18), від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18 та від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року у справі № 179/927/20 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів, на території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) Магдалинівського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 (а. с. 8-9).

На території Магдалинівської селищної ради (колишньої Жданівської сільської ради) знаходиться земельна ділянка площею 6,6 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1166, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 14 серпня 2019 року за Жданівською сільською радою, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а. с. 12).

07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Магдалинівської селищної ради із заявою щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів зі складу земельної ділянки площею 6,6 га, кадастровий помер 1222382500:01:001:1166, яка є власністю територіальної громади (а. с. 11).

Рішенням Магдалинівської селищної ради від 16 грудня 2020 року № 115-02/VIII ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель колишнього КДСП «Степовий» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтованою площею 5,06 га в умовних кадастрових гектарах, яка розташована за межами населеного пункту на території Жданівського старостинського округу № 1 Магдалинівської селищної ради (а. с. 51).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 323/323/17 (провадження № 61-9871св18) зазначено, що «у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Оскільки усі землі КСП імені Шевченка в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу)».

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам № 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

За статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Крім того, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

У порушення наведених норм матеріального і процесуального права апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, а помилково виходив із необхідності розроблення проектної документації на земельну ділянку і застосував нерелевантну до правовідносин, які виникли у справі, що переглядається Верховним Судом, постанову Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 420/5288/18 (провадження № К/9901/15392/19).

Прохання касаційної скарги про залишення без змін рішення районного суду є передчасним, оскільки апеляційний суд, переглядаючи рішення районного суду, не перевірив його на предмет законності й обґрунтованості, не з`ясував, чи є земельна ділянка, про яку зазначив районний суд, землями резерву (запасу), лише з яких можливо виділити позивачу земельну ділянку, а помилково виходив із інших підстав для скасування рішення суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк