Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 639/4991/18

провадження № 61-895св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", державний реєстратор відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініна Людмила Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду

м. Харкова від 04 липня 2019 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів:

Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 25 грудня 2007 року у м. Харкові між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі -

АКБ СР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до якого банк надав кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року.

25 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за № 8363 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - ПН ХМНО) Гавриловою С. А.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, згідно з умовами якого він передав

в іпотеку банку вказану квартиру, яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року.

Отже, квартира була отримана у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за рахунок кредитних коштів в іноземній валюті

і надана банку в іпотеку, як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Договором іпотеки сторони визначили, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

у тому числі, шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

В зв'язку із настанням у 2008 році мирової фінансової кризи фінансове становище позивача стало скрутним, він втратив роботу та допустив порушення договору кредиту та іпотечного договору.

04 червня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна йому стало відомо, що 15 травня 2018 року державний реєстратор відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініна Л. М.
зареєстровала за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") право власності на вищевказану квартиру, номер запису про право власності 26214510. Підстава виникнення права власності - іпотечний договір, серія та номер 8371, виданий 25 грудня

2007 року, видавник - ПН ХМНО Гаврилова С. А. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41169765 від 18 травня 2018 року.

Вважає, що цей правочин є недійсним, оскільки спірна квартира,

що належала йому на праві власності, була єдиним його житлом, при цьому вона була засобом забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, а тому

її реалізація суперечить вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Він як власник квартири згоди на відчуження квартири не надавав, про наявність проведення будь-якої оцінки предмета іпотеки, для застосування статті 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності,

та виконання підпункту 4.5.3 пункту 4.5 статті 4 іпотечного договору, інформації не має, та вважає, що оцінка квартири взагалі не могла бути проведена, оскільки, крім нього, до його квартири жодна особа без його відома доступу

не має.

Отже, проведення ПАТ "Укрсоцбанк" стягнення не предмет іпотеки

та реєстрація державним реєстратором Калініною Л. М. права власності

за ПАТ "Укрсоцбанк" на предмет іпотеки здійсненої з порушенням іпотечного договору та статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Просив суд:

1) визнати правочин від 15 травня 2018 року з набуття ПАТ "Укрсоцбанк", код ЄДРПОУ: 00039019, (номер запису про право власності: 26214510), права власності на нерухоме майно, що належало позивачу: квартиру АДРЕСА_1, недійсним та провести реституцію;

2) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Калініної Л.

М. від 15 травня 2018 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Укрсоцбанк", код ЄДРПОУ: 00039019, номер запису про право власності: 26214510, на квартиру

АДРЕСА_1.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залучено

до участі у справі правонаступника АТ "Укрсоцбанк" - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, позов залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку

у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке

є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Разом з тим, АТ "Укрсоцбанк" жодних дій щодо відчуження квартири

чи виселення позивача з займаного ним житлового приміщення не вчиняє,

що узгоджується з положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими

і такими, що не підлягають задоволенню.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що банк порушив Закон України "Про іпотеку", та залишили поза увагою, що наразі діє мораторій на стягнення майна громадян України відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого

як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня

2020 року у справі № 644/3116/18.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу у якому просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначало, що позивач не надав належних доказів того, що спірна квартира є його єдиним житлом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/4991/18, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Харкова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

25 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до якого банк надав йому кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, зі сплатою 11,75 % річних

та з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року.

25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за № 8363 ПН ХМНО ХО

Гавриловою С. А.

На забезпечення виконання кредитного договору 25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк" укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, за умовами якого ОСОБА_1 надав банку

як забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 839/3/27/38/7-719, нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 21,9 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю (ОСОБА_1) на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року, який посвідчено ПН ХМНО Гавриловою С.

А., за реєстровим номером 8363.

У пунктах 4.1 та 4.5.3 іпотечного договору зазначено, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні порукою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

15 травня 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. із заявою про реєстрацію права власності. До заяви

ПАТ "Укрсоцбанк" додало повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням від 21 березня 2018 року № 10482, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, іпотечний договір від 25 грудня 2007 року № 839/4/27/38/7-1009, кредитний договір від 25 травня 2007 року № 839/3/27/38/7-719 (а. с. 157-165)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання правочину від 15 травня 2018 року з набуття ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нерухоме майно, що належало позивачу недійсним та застосування реституції

Як було встановлено судами попередніх інстанцій 25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк" укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, за умовами якого ОСОБА_1 надав банку

як забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 839/3/27/38/7-719, нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 21,9 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю (ОСОБА_1) на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року, який посвідчено ПН ХМНО Гавриловою С.

А., за реєстровим номером 8363.

У пунктах 4.1 та 4.5.3 іпотечного договору зазначено, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні порукою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель.

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно

з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, пункти 4.1 та 4.5.2 іпотечного договору і є договором про задоволення вимог іпотекодержателя (правочином).

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності на нерухомі речі,

їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації. При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права

не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним

є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Цивільне законодавство спирається на презумцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та презумпцію правомірності набуття права власності (частина 2 статті 328 ЦК України).

Таким чином, сам по собі факт набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі державна реєстрація права власності є не правочином, а лише юридичним фактом (реєстраційною дією).

Отже, позовна вимога про визнання правочину від 15 травня 2018 року з набуття ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нерухоме майно, що належало позивачу недійсним та застосування реституції не підлягає задоволенню. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину з набуття права власності на спірну квартиру недійсним та здійснення реституції підлягають залишенню без змін

з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Укрсоцбанк" на спірну квартиру

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звернення стягнення

на предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки позивач у договорі іпотеки в іпотечному застережені надала банку згоду

на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за його

ж рішенням. Реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком не може вважатись примусовим відчуженням майна позивача, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частині першій статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено,

що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору

за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності

на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку

з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання

за кредитним договором.

07 червня 2014 року набрав чинності ~law22~ "Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови,

що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

2) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла

на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит -

це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено,

що протягом дії Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження

в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення

є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення

на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало

не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Такі висновки щодо застосування Закону України "Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті" містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

З врахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для поширення дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 400 ЦПК України його повноваження не може виправити зазначену помилку апеляційного суду, оскільки для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" судом не встановлено наявність (відсутність) визначених у Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" обставин: 1) чи є наданий позивачу кредит споживчим; 2) чи використовується спірна квартира як місце постійного проживання позивача; 3) чи немає у власності позивача іншого житлового майна.

Таким чином, постанова апеляційного суду у частині вимог ОСОБА_1

до АТ "Альфа-Банк" в частині визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки підлягає скасуванню

з переданням справи у цій частині на новий апеляційний розгляд.

Щодо позовних вимог до державного реєстратора

Колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М., оскільки він є неналежним відповідачем у цій справі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), в якій зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права

за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право

чи обтяження якої зареєстровано. Сам же нотаріус може залучатися судами

як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином

не впливають на нотаріусів. Пред'явлення позову до неналежного відповідача

є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України),

а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк" про визнання правочину недійсним

та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки та передачу справи

до апеляційного суду на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину з набуття права власності недійсним та здійснення реституції залишити без змін, виклавши

їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни залишити без змін.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов