Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.09.2023 року у справі №753/7936/22
Постанова КЦС ВП від 05.09.2023 року у справі №753/7936/22
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №753/7936/22
Постанова КЦС ВП від 05.09.2023 року у справі №753/7936/22

Постанова

Іменем України

05 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 753/7936/22

провадження № 61-1519св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідач - обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Баховського Михайла Михайловича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року у складі судді Комаревцевої Л. В., додаткове рішення цього суду від 18 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» (далі - ОК «СДК «Ентузіаст») про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 жовтня 2016 року набули у спільну сумісну власність подружжя садовий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31860255.

З 2015 року вони намагалися отримати безоплатно (приватизувати) земельні ділянки під вищевказаним садовим будинком, у зв`язку з чим за їх замовленням були виготовлені проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а саме: ОСОБА_1 - земельної ділянки № НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 - земельної ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 .

Протягом 2017-2018 років вони отримали висновки про непогодження технічної документації, які оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Однією з причин відмови в погодженні була відсутність згоди землекористувача земельної ділянки.

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що його садовий будинок знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:96:472:0101, що перебуває в оренді ОК «СДК «Ентузіаст» за договором оренди від 11 квітня 2018 року № 386. У зв`язку з цим 25 жовтня 2018 року він звернувся до власника орендованої земельної ділянки із заявою, в якій просив Київську міську раду припинити право оренди ОК «СДК «Ентузіаст» на вказану земельну ділянку шляхом дострокового розірвання договору оренди землі, однак листом Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 05 грудня 2018 року № 057-08/К-4964-5228 йому було відмовлено.

В лютому 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що земельну ділянку площею 1,6678 га, кадастровий номер 8000000000:96:472:0101, поділено на 27 земельних ділянок, і ці ділянки накладаються на земельну ділянку, на якій знаходиться садовий будинок позивачів.

Головним Управлінням Держгеокадастру у місті Києві внесені відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:472:0101, право оренди на яку, як вважають позивачі, набуто з порушенням вимог закону, а наявність запису про державну реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі перешкоджає позивачам в подальшому присвоїти власній земельній ділянці кадастровий номер.

В травні 2021 року позивачі звернулися до ОК «СДК «Ентузіаст» із заявами, в яких просили надати згоду на припинення оренди частини земельної ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 , що перебуває в оренді ОК «СДК «Ентузіаст» за договором оренди від 11 квітня 2018 року № 386, однак жодної відповіді не отримали.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд зобов`язати ОК «СДК «Ентузіаст» надати погодження (нотаріально засвідчені) щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, а ОСОБА_2 - земельної ділянки площею 0,0722 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , землекористувачем якої є ОК «СДК «Ентузіаст».

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що додані позивачами до позовної заяви копії звернень до ОК «СДК «Ентузіаст» про надання згоди на припинення оренди земельних ділянок не містять дати та підпису, тому не є достовірними доказами відповідно до статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, надані позивачами докази не вказують, від частини якої саме земельної ділянки має відмовитися відповідач, чи дійсно садовий будинок позивачів розташований на земельній ділянці, якою користується ОК «СДК «Ентузіаст». Позивачі не надали доказів звернення до Київської міської ради з приводу оформлення спірних земельних ділянок.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року заяву ОК «СДК «Ентузіаст» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОК «СДК «Ентузіаст» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. В решті вимог заяви ОК «СДК «Ентузіаст» відмовлено.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що додані до справи представником відповідача документи, а також наведений у заяві про ухвалення додаткового рішення суду перелік послуг, їх обсяг, свідчать про те, що характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Перевіривши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін на відповідність заявлених до стягнення сум наданому обсягу адвокатських послуг, взявши до уваги доводи представника позивачів про те, що заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу є завищеним, суд вважав, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат ОК «СДК «Ентузіаст» на професійну правничу допомогу до 2 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Баховського М. М. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду в редакції цієї постанови. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Баховського М. М. на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що законом не встановлено обов`язку землекористувача подати нотаріально засвідчену згоду на припинення права користування земельною ділянкою. Тому вимоги позивачів про зобов`язання ОК «СДК «Ентузіаст» надати погодження (нотаріально засвідчене) щодо передачі їм у власність спірних земельних ділянок, землекористувачем яких є ОК «СДК «Ентузіаст»,не є ефективним способом захисту їх прав та не призведе до відновлення порушеного права позивачів. В додатковому рішенні місцевого суду від 18 жовтня 2022 року наведено детальний аналіз всіх матеріалів та документів, що стосуються судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, на підставі яких суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 2 000 грн судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Баховський М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити, у задоволенні заяви ОК «СДК «Ентузіаст» про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 25 лютого 2020 року у справі № 922/510/19, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 359/1342/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 912/1581/19, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 753/7936/22 з Дарницького районного суду міста Києва.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що процесу приватизації земельної ділянки має передувати процедура її вилучення з обов`язковою згодою на це землекористувача. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, вилучаються за рішенням органів державної влади та органів місцевою самоврядування, на підставі заяви заінтересованої особи. Головною умовою для вилучення земельної ділянки є нотаріально засвідчена згода землекористувача, яка після отримання дозволу на розробку документації із землеустрою також буде включена до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, окрім іншого, письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду.

Суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про недоведеність позову, не взяв до уваги заяви позивачів до Київської міської ради, технічний паспорт на будинок, проєкти землеустрою, картографічні, геодезичні, реєстраційні, технічні документи, які підтверджують місцезнаходження садового будинку позивачів та земельних ділянок, які вони намагаються приватизувати.

Апеляційний суд погодився з доводами позовної заяви в частині встановлення місцезнаходження спірного нерухомого майна, але дійшов помилкового висновку про відсутність обов`язку відповідача надати погодження про передачу у власність спірних земельних ділянок.

Вважає, що додаткове рішення місцевого суду є необґрунтованим та незаконним, так як відповідач не надав доказів - квитанцій, платіжних доручень, розписок чи будь-яких інших платіжних документів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник ОК «СДК «Ентузіаст» - Кузьмін Д. Л. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважає висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 червня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі.

За замовленням ОСОБА_1 14 березня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Техінвентаризація» виготовило технічний паспорт на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою голови правління ОК «Магнолія» від 03 лютого 2014 року № 21 ОСОБА_1 є членом ОК «Магнолія», користувачем ділянки № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , на якій у 1991 році він спорудив садовий будинок.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - садовий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельна ділянка площею 1,6678 га, кадастровий номер 8000000000:96:472:0101, належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, орендарем є ОК «СДК «Ентузіаст».

06 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Київської міської ради з клопотаннями про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га, а також повідомили про те, що земельною ділянкою користуються більше 25 років.

02 жовтня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) затвердив завдання на виконання робіт з розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_4 .

02 жовтня 2017 року ФОП ОСОБА_3 затвердив завдання на виконання робіт з розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 .

10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Київської міської ради з повідомленнями про початок розробки проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 .

Довідками виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 08 листопада 2017 року за результатами розгляду заяв від 31 жовтня 2017 року щодо земельної ділянки № НОМЕР_2 та відповідно земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , було повідомлено про те, що документи, які посвідчують право власності/користування на вказані земельні ділянки, за юридичними та фізичними особами у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021, територіальним органом центрального органу виконавчої влади у сфері земельних відносин, не реєструвалися. Відомості про реєстрацію вищезазначених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та рішення щодо передачі їх у власність чи користування юридичним та фізичним особами відсутні. Відповідно до генерального плану забудови міста Києва земельні ділянки належить до території житлової садибної забудови.

16 січня 2018 року ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 .

16 січня 2018 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, шостою статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункти «в», «г» частини першої статті 121 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтями 125 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються нормами ЗК України Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Частинами першою та другою статті 31 Закону України «Про оренду землі» визначено умови, за яких договір оренди землі припиняється. Договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями». Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про оренду землі» не допускається відчуження орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності без згоди на це орендаря.

Статтею 142 ЗК України передбачено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

В позовній заяві позивачі посилалися на те, що в травні 2021 року вони звернулися до ОК «СДК «Ентузіаст» із заявами, в яких просили надати згоду на припинення оренди частини земельної ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 , що перебуває в оренді ОК «СДК «Ентузіаст» за договором оренди від 11 квітня 2018 року № 386.

На підтвердження своїх вимог позивачі надали заяви, адресовані ОК «СДК «Ентузіаст». Заява ОСОБА_2 була направлена відповідачу 29 травня 2021 року, однак доказів отримання цієї заяви ОК «СДК «Ентузіаст» матеріали справи не містять. Заява ОСОБА_1 була направлена ОК «СДК «Ентузіаст» 21 липня 2022 року, а 28 липня 2022 року позивачі вже звернулися до суду з даним позовом.

При цьому позивачі вважали, що їх право на безперешкодне користування земельною ділянкою та отримання її у власність підлягають судовому захисту в обраний ними спосіб, а саме шляхом зобов`язання ОК «СДК «Ентузіаст» надати нотаріально засвідчені погодження про передачу у власність спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що вимоги позивачів про зобов`язання землекористувача надати нотаріально засвідчену згоду на припинення права користування земельною ділянкою та на передачу спірних земельних ділянок у власність позивачів, не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення цих вимог не призведе до відновлення порушеного права позивачів. Крім того, законом не встановлено обов`язку землекористувача надати таку згоду.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку позивачі не позбавлені можливості захистити свої права та інтереси у спосіб, передбачений пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК України, а саме шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Однак в цій справі таких вимог позивачі не заявляли.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Судами встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОК «СДК «Ентузіаст» надав договір про надання правової допомоги від 15 серпня 2022 року № 15/08-22, акт приймання-передачі наданих послуг від 12 жовтня 2022 рокуроку, квитанцію від 13 жовтня 2022 року № 33763.

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2022 року № 15/08-22, укладеного між адвокатом Кузьміним Д. Л. з однієї сторони та ОК «СДК «Ентузіаст» з другої сторони, за розгляд справи у суді першої інстанції клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг, що надаються в розмірі 20 000 грн не пізніше 120 днів після закінчення розгляду справи у суді першої інстанції. Вказана ціна послуг є фіксованою та не залежить від обсягу наданих адвокатом послуг клієнту за договором, результатів судового спору та форми закінчення судового провадження.

Згідно з пунктом 3.2 договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2022 року № 15/08-22 у випадку постановлення судом першої інстанції рішення по суті спору про відмову у позові клієнт крім вартості послуг відповідно до пункту 3.1 договору також зобов`язується сплатити адвокату «гонорар успіху» у фіксованому розмірі 10 000 грн у строк, встановлений пунктом 3.1 договору.

Актом приймання-передачі наданих послуг від 12 жовтня 2022 року адвокат Кузьмін Д. Л. та ОК «СДК «Ентузіаст» підтвердили додаткову сплату «гонорару успіху».

17 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Баховський М. М. подав до місцевого суду клопотання, в якому заперечував проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу. Вказав на те, що додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази не містять підтвердження оплати адвокатських послуг, адвокат Кузьмін Д. Л. не брав участі в розгляді справи і не виготовив жодного процесуального документа, тому розмір правової допомоги не є співмірним з обсягом наданої правової допомоги.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що в задоволенні позову відмовлено, а відповідачем надані належні докази (договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг) на підтвердження понесених витрат. Разом з тим, встановивши, що визначений відповідачем ОК «СДК «Ентузіаст» розмір витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн є завищеним і не відповідає критеріям реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 2 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги про те, що ОК «СДК «Ентузіаст» не надало доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу в сумі 30 000 грн, а тому суд мав відмовити у їх відшкодуванні, є безпідставними оскільки витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (дав. постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 25 лютого 2020 року у справі № 922/510/19, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 359/1342/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 912/1581/19, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення цього суду та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Баховського Михайла Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення цього суду від 18 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара