Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2019 року у справі №507/537/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 507/537/17

провадження № 61-14749св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк",

третя особа - приватний нотаріус Любашівського нотаріального округу Бобошко Наталія Євгенівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року у складі судді Гнатюка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), третя особа - приватний нотаріус Любашівського нотаріального округу Бобошко Н. Є., про визнання заборони відчуження нерухомого майна припиненою.

Вимоги обгрунтовував тим, що 19 вересня 2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 335/07ф-4, забезпечений договором поруки (поручитель ОСОБА_2).

21 вересня 2007 року він та відповідач уклали іпотечний договір (предмет іпотеки - будинок у АДРЕСА_1).

Зазначав, що він здійснив повну сплату кредиту, проте заборона відчуження предмета іпотеки залишилася чинною.

Банк відмовляється видати йому довідку (повідомлення) про погашення позики, забезпеченої іпотечним договором.

Посилаючись на те, що він позбавлений права вільно розпоряджатись своєю власністю, просив визнати припиненою заборону відчуження нерухомого майна, а саме домоволодіння на АДРЕСА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненою заборону відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотечного договору від 21 вересня 2007 року, укладеного між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1, а саме: домоволодіння на АДРЕСА_1.

При задоволенні позову суди виходили із того, що рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року з позивача та поручителя на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" солідарно стягнуто всю суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 918,61 грн, яка повністю погашена, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 14 квітня 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду від ПАТ "ВіЕйБі Банк" надійшла касаційна скарга, в якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прострочену заборгованість за кредитним договором, а не всю суму кредиту, у зв'язку з чим зобов'язання за кредитним договором не припинились.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 вересня 2007 року між ВАТ "ВіЕйБі Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕйБі Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 335/07ф-4, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 35 000 грн строкрм до 18 вересня 2017 року зі сплатою 19 % річних (у подальшому збільшена до 24,5 % річних).

Повернення кредиту забезпечене договором поруки від 19 вересня 2007 року (поручитель - ОСОБА_2) та іпотечним договором від 21 вересня 2007 року (іпотекодавець ОСОБА_1; предмет іпотеки - домоволодіння на АДРЕСА_1).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року у справі № 507/1184/15-ц з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором № 335/07 ф-4 у розмірі 10 918,61 грн з урахуванням уже сплачених 25 941,49 грн.

Постановою державного виконавця Любашівського РУЮ від 14 квітня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 507/1184/15-ц, виданого 28 вересня 2015 року Любашівським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованості в сумі 10 918,61 грн, закінчено у звязку із сплатою боргу в повному обсязі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтями 3,17 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).

Відповідно до статті 3 ЦПК України (в редакції чинній на момент подання позову) кожна особа має право в порядку, встановленому статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

За положеннями частини 1 статті 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов'язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12, 13, 14, 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною 1 статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини 1 і речення 2 цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведені належним чином (стаття 599 ЦК України).".

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на повне погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 14 квітня 2016 року.

Оскільки зобов'язання за кредитним договором припинилося, то додаткове зобов'язання за іпотечним договором також необхідно вважати припиненим. У зв'язку з цим позивач просив визнати заборону на відчуження нерухомого майна припиненою.

Установивши, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 335/07ф-4 погашена, а банк не надав доказів на підтвердження існування в позичальника заборгованості після 14 квітня 2016 року, суди зробили правильні висновки про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про наявність заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2007 рокувже були предметом перевірки апеляційного суду, який визнав їх необгрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук