Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №222/1109/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 222/1109/17

провадження № 61-43496св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Малоянісольська сільська рада Нікольського району Донецької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року в складі судді Вайновської О. Є. та постанову апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року в складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Попової С. А., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області, в якому просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3; факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3; визнати за нею - ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку площею 5,96 га, розташовану на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належала на праві власності ОСОБА_3, в порядку спадкування за законом, оскільки державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її бабуся - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 5,96 га, розташованої на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 була її дочка ОСОБА_4, яка постійно проживала з матір'ю на час її смерті та фактично прийняла спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (мати позивача) померла, не встигнувши за життя оформити спадщину після ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володарського районного суду донецької області від 27 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_3, так як постійно не проживала з нею на час відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Володарського районного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки мати позивача ОСОБА_2 не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця, фактично проживала у іншому населеному пункті, а тому не прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, яку, відповідно, і не може спадкувати позивач.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме неправильно застосовані норми статті 1268 ЦК України. Судами не надано оцінку факту спільного проживання її бабусі ОСОБА_3 та матері - ОСОБА_2 через важкий стан здоров'я з 2012 року до жовтня 2014 року та неправомірно відмовлено у визнанні фактичного прийняття спадщини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №196790 від 21 лютого 2007 року належала земельна ділянка площею 5,9600 га, розташована на території Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, спадкова справа після її смерті не заводилась.

ОСОБА_3 мала дочку ОСОБА_2 (мати позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_2,24 липня 2017 року Третьою маріупольською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа №431/2017 за

ОСОБА_6, яка є дочкою ОСОБА_2.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України.

Діти спадкодавця є спадкоємцями першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України)

Відповідно до частин 1 і 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець для вступу у права на спадкування має прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 1 і 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди вважали, що ОСОБА_2 спадщину після своєї матері ОСОБА_3 не прийняла, оскільки не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця. При цьому апеляційний суд виходив із того, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання, однак при тлумаченні статті 1268 ЦК України припустився протиріччя з таким висновком, вважаючи що за приписами цієї норми права підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, є саме постійне його проживання із спадкоємцем, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця. Тобто суд апеляційної інстанції визнає, що при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному частиною 3 статті 1268 ЦК України (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. Проте в конкретній спірній ситуації не вважає доведеною обставину щодо спільного постійного проживання ОСОБА_2 зі своєю матір'ю ОСОБА_3, виходячи лише з одного факту реєстрації цих осіб на час смерті останньої за різними адресами (в різних населених пунктах).

У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд дійшов висновку, що "[..] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації [..] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом".

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця є підтвердженням того, що спадкоємець ОСОБА_2 не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка була її матір'ю, на час відкриття спадщини.

Апеляційний суд не дав належної оцінки довідці (а. с. 13) про проживання ОСОБА_3 в період з вересня 2012 року по жовтень 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтву про смерть (а. с. 15) про те, що ОСОБА_3 померла в місті Маріуполь (місто, в якому проживала її дочка ОСОБА_2), хоча за довідкою Новокраснівської сільської ради Нікольського району Донецької області вона була зареєстрована на той час в АДРЕСА_2.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук