Постанова

Іменем України

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 183/3117/17

провадження № 61-21972св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Олександр Михайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Сороки О. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1

від 25 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко О.

М., зареєстрований в реєстрі за № 563, - удаваним; застосувати наслідки визнання правочину удаваним шляхом визнання договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року договором позики, предметом якої є гроші в сумі 3 000 доларів США, позикодавцем за яким є ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.

Позов мотивований тим, що для потреб її сина ОСОБА_4, якому у квітні 2017 року знадобилися грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США, через своїх спільних знайомих вони дізналися, що такі кошти в борг може надати ОСОБА_3.

05 травня 2017 року між ОСОБА_5 та нею був укладений усний договір, на підтвердження якого вони обмінялися розписками, у відповідності до яких вона отримала в борг до 04 вересня 2017 року грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США. У свою чергу, ОСОБА_3 написав розписку про те, що надав їй грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США під заставу квартири АДРЕСА_1. При цьому, ОСОБА_3, у присутності свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, вона передала документи на квартиру (технічний паспорт).

23 травня 2017 року їй знову знадобилися грошові кошти, вона вдруге звернулася до ОСОБА_3, який за умови нотаріального оформлення угоди, погодився надати їй кошти у розмірі 3 000 доларів США.

25 травня 2017 року вона, ОСОБА_3, разом зі своєю матір'ю -

ОСОБА_2, яку вона раніше не знала, з'явилися до офісу приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Шевченка О. М.

ОСОБА_3 пояснив, що договір буде укладатися з його матір'ю, оскільки він може втратити субсидію, у разі оформлення угоди на нього. У ході спільної бесіди з нотаріусом вона зрозуміла, що між ними буде укладатися договір купівлі-продажу, тому вона декілька разів запитувала у нотаріуса про можливість посвідчення розписки про отримання коштів у борг чи будь-якого іншого договору щодо боргових зобов'язань, оскільки не мала наміру продавати квартиру. Між тим, і нотаріус, і ОСОБА_3 пояснили, що єдиною угодою, що може бути посвідчена нотаріусом, є договір купівлі-продажу квартири, а ОСОБА_3 запевнив її, що укладення такого договору є формальністю, яка буде лише гарантією того, що вона поверне йому отримані в борг кошти, а після їх повернення, такий договір буде скасовано.

Не маючи наміру на створення правових наслідків, які обумовлені договором купівлі-продажу квартири, зважаючи на термінову необхідність отримання коштів у борг, вона погодилася підписати договір купівлі-продажу квартири, будучи впевненою що така угода укладається "про людське око" до повернення нею грошових коштів.

Після підписання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 надав їй кошти у розмірі 3 000 доларів США, відмовився написати розписку про передачу таких коштів, мотивуючи свою відмову тим, що договір купівлі-продажу і є договором позики. При цьому між ними було досягнуто угоди, що через місяць після укладення договору купівлі-продажу квартири, вона повинна повернути йому кошти у розмірі 3
000 доларів США, після чого договір купівлі-продажу квартири буде розірвано.

25 червня 2017 року вона зателефонувала ОСОБА_3, домовилася про зустріч щодо повернення грошових коштів та розірвання договору купівлі-продажу, на що останній погодився, однак відмовився йти до нотаріуса, а на наступний день, тобто 26 червня 2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 замінив замки у квартирі, а в подальшому відмовився отримувати грошові кошти та повертати їй квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, фактично укладала договір застави, або отримувала позику в сумі 3 000 доларів США від ОСОБА_2, а текст наданої розписки свідчить про отримання позики від ОСОБА_3 на суму 4 000 доларів США. Ціна, за яку відчужено квартиру, відповідає її вартості зазначеній у звіті про незалежну оцінку майна від 24 травня 2017 року. Судами не встановлено правових підстав для визнання правочину удаваним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 06 листопада 2019 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, внаслідок чого ухвали незаконні рішення.

Вказує, що за умовами оскаржуваного договору купівлі-продажу, продаж квартири вчинено за 133 706 грн, які продавець одержала повністю від покупця, що фактично не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 цих сум не переказувала в банк на її ім'я, як того вимагає пункт 7.8 постанови Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148.

Ціна договору є значно нижчою за ринкову вартість і вкрай невигідною для неї.

Вказує, що у судовому засіданні суду першої інстанції 11 травня 2019 року головуючий суддя постановив визнати обов'язковою явку в судове засідання нотаріуса з оригіналами документів, якими було посвідчено угоду, однакі ні ухвала суду ні лист, направлений нотаріусу, цих відомостей не містили, натомість нотаріусу пропонувалося надати лише письмові пояснення. Вважає, що судом не було досліджено повно та всебічно обставини справи, які мають значення для справи та на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

На спростування доводів того, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу квартири стверджує, що довідку про державну реєстрацію в Бюро технічної інвентаризації та оцінку вартості квартири вона не замовляла, ОСОБА_2 жодного разу щодо придбання чи огляду квартири їй не телефонувала, а на підтвердження того, що її намагаються ошукати вона звернулася до поліції та до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Вказує, що помилковим є тлумачення судом першої інстанції положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо визнання правочину удаваним, а судами надано неправильну оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, показам свідка ОСОБА_8.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 11 серпня 1993 року Новомосковським трубним заводом, на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1.

25 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко О. М. та зареєстровано в реєстрі за №
563. Згідно договору продаж вчинено за 133 706 грн, які продавець одержала від покупця повністю до підписання договору.

Суду надана копія розписка, згідно якої 05 травня 2017 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 4 000 доларів США під заставу квартири, розташованої по АДРЕСА_2.

01 вересня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України, у відповідності до фабули якого: в травні місяці невідома особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1, чим спричинила матеріальну шкоду.

Допитаний у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_8, пояснив, що його дружина ОСОБА_1 мала у власності вказану квартиру, брала в боргу у ОСОБА_3 грошові кошти для потреб їх сина та наміру укладати договір купівлі-продажу квартири не мала. Він вживав заходів для повернення боргу ОСОБА_3, однак останній відмовився отримувати кошти.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (статті 657 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

У ~law19~ роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203

ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня

2019 року в справі №520/9632/16-ц.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання удаваним договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання правочину удаваним.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, будучи повнолітньою та дієздатною особою, не могла не усвідомлювати правових наслідків укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири та його відмінність від договору позики.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що продана квартира на момент укладення оспорюваного договору була єдиним житлом ОСОБА_1 чи її зареєстрованим місцем проживання.

Відповідно до пункту 9 договору купівлі-продажу продавець та покупець підтверджують, що договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди.

Судами попередніх інстанцій надано оцінку доводам ОСОБА_1 і щодо вартості квартири зазначеної у договорі, і щодо розписки від 05 травня

2017 року про отримання коштів від ОСОБА_3.

Нотаріус Шевченко О. М. свою позицію щодо розглядуваної справи виклав у письмових поясненнях, що не суперечить вимогам ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта