Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №175/3509/19
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №175/3509/19

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 175/3509/19

провадження № 61-5914св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко Олена Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Озерянської Ж. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом та після уточнення позовних вимог просила суд:

- визнати недійсною довіреність, видану 27 січня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року, ОСОБА_2 про передоручення повноважень бути представником ОСОБА_1 , посвідчену 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстровану у реєстрі за № 98;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1405 га, що розташована АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, укладений 09 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., реєстровий номер 345;

- зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Дніпровської райдержадміністрації Дніпропетровської області скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно записи про:

а) право власності на земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 875644112214, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1405, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 09 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., реєстровий номер 345 (номер запису про право власності 13702296) та на підставі договору про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 лютого 2019 року, посвідченого 05 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О. А за реєстровим № 123 (номер запису про право власності 30195533);

б) право власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1508018612214) з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_3 13 березня 3018 року на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ДП 061180510424 від 20 лютого 2018 року, та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 141180710030 від 12 березня 2018 року, виданих відділом державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської селищної ради, номер запису про право власності 25270362 та на підставі договору про розірвання 07 лютого 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 лютого 2019 року, посвідченого 05 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О. А. за реєстровим № 122 (номер запису про право власності 30195271);

- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, об`єкт житлової нерухомості загальною площею (кв. м) 290,2, житлова площа (кв. м) 70,3. Опис: житловий будинок літ. А-1, надбудова літ. а-1, надбудова літ. а(1)-1, лазня літ. Б., погріб літ. В, вхід в погріб літ. в, гараж літ. Г, споруди № 1-4, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, реєстраційний номер 875644112214, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,1405 га;

- витребувати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 01 липня 2011 року вона була власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , на якій вона в період з 2011 по 2014 роки побудувала домоволодіння 100 % готовності. У зв`язку з початком в 2014 році захвату території України та існування загрози захвату території Дніпропетровської області, вона прийняла рішення продати належне їй нерухоме майно та переїхати мешкати в Грузію, для чого 24 квітня 2015 року видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 (зятя), якою уповноважувала ввести в експлуатацію та зареєструвати на її ім`я збудоване домоволодіння, отримати правовстановлюючі документи та продати належну їй нерухомість.

Протягом 2016-2019 років ОСОБА_4 повідомляв їй, що майно не продається, ціни на нерухомість знижуються. З метою отримати об`єктивну інформацію щодо свого майна, влітку 2019 року вона звернулася в Україні до адвоката та 01 серпня 2019 року отримала Інформацію з Державного земельного кадастру та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких їй стало відомо, що земельна ділянка 09 березня 2016 року продана ОСОБА_3 , який 12 березня 2018 року ввів збудований нею житловий будинок в експлуатацію та зареєстрував право власності на своє ім`я. Також їй стало відомо, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року про передовіру наданих нею ОСОБА_4 повноважень по довіреності від 24 квітня 2015 року, в той час, коли оригінал довіреності від 24 квітня 2015 року, який нібито був втрачений ОСОБА_4 , втратив силу з моменту видачі 03 листопада 2015 року ОСОБА_4 приватним нотаріусом дублікату наданої нею довіреності, що мав силу оригіналу.

Зазначала, що грошових коштів за реалізовану відповідачами земельну ділянку та домоволодіння вона не отримувала, про факт продажу земельної ділянки та реєстрацію права власності на житловий будинок на ім`я іншої особи не була повідомлена, в договорі купівлі-продажу ціна земельної ділянки була відповідачами значно занижена та приховано факт розташування на ній новоствореного нерухомого майна 100 % готовності для введення в експлуатацію.

Вказувала на те, що довіреність від 27 січня 2016 року про передовіру ОСОБА_4 частини наданих позивачкою повноважень на користь ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсною як така, що видана з порушенням вимог чинного законодавства, а також підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 березня 2016 року, оскільки ОСОБА_2 , який діяв від імені продавця ОСОБА_1 , не мав на це належних повноважень. Оскільки ОСОБА_3 , який є братом дружини ОСОБА_2 , при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки грошей не платив, знав про наявність розташованого на ній домоволодіння, яке не будував, не купував, надав для введення житлового будинку в експлуатацію завідомо неправдиві документи про будівництво ним цієї нерухомості в період з 20 лютого по 12 березня 2018 року, то він є недобросовісним набувачем, який заволодів майном позивача незаконно. Враховуючи те, що новостворений нею житловий будинок вже введено в експлуатацію та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як окремий об`єкт нерухомого майна, просила визнати за нею право власності на нього та витребувати житловий будинок та земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність, видану 27 січня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року, ОСОБА_2 про передоручення повноважень бути представником ОСОБА_1 , посвідчену 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстровану в реєстрі за № 98.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1405 га, що розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 1221455400:01:012:0646, укладений 09 березня 2016 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року від імені ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстрований в реєстрі за № 345.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 290,2 кв. м, житлова площа 70,3 кв. м. Опис: житловий будинок літ. А-1, надбудова літ. а-1, надбудова літ. А (1)-1, лазня літ. Б., погріб літ. В, вхід в погріб літ. в, гараж літ. Г, споруди № 1-4, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, реєстраційний номер 875644112214, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,1405 га.

Витребувано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оригінал виданої ОСОБА_1 довіреності від 24 квітня 2015 року втратив свою чинність з 03 листопада 2015 року, а саме з моменту реєстрації її дублікату в Єдиному реєстрі довіреностей. Видача наступної довіреності про передовіру повноважень на підставі оригіналу довіреності від 24 квітня 2015 року є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання довіреності від 28 січня 2016 року, яка видана ОСОБА_4 про передоручення ОСОБА_2 частини наданих йому довірителем ОСОБА_1 повноважень на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року, недійсною.

Установивши, що ОСОБА_2 при укладенні з ОСОБА_3 09 березня 2016 року договору купівлі-продажу земельної ділянки не мав належних повноважень на вчинення вказаного правочину від імені власника ОСОБА_1 , оскільки діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року, виданої з порушенням вимог чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений 09 березня 2016 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, суд першої інстанції виходив із того, що позивач набула право власності на новостворене нею майно - житловий будинок, зведений на належній їй на праві власності земельній ділянці, відведеній для цієї мети, відповідно будівельних норм і правил. Позивач мала право та можливість оформлення правовстановлюючих документів на новостворене нею нерухоме майно у встановленому законом порядку. Той факт, що позивач не реалізувала це право, не свідчить про втрату нею права власності на майно з огляду на відсутність у законодавстві часових обмежень з цих питань.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, оскільки саме ОСОБА_1 побудувала будинок 100 % готовності, що підтверджується документально, але не ввела його в експлуатацію.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що на момент видачі ОСОБА_1 довіреності від 24 травня 2015 року ОСОБА_4 вона не мала зареєстрованого права власності на житловий будинок як новостворене майно, як і не було цього зроблено самим ОСОБА_4 за виданою довіреністю від 24 травня 2015 року, а тому відновлення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, яке не виникло у неї на час видачі довіреності, шляхом визнання за нею такого права, враховуючи, що житловий будинок з господарськими спорудами є новоствореним майном, в силу вимог статті 331 ЦК України не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Лаврищев В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що оригінал виданої ОСОБА_1 довіреності від 24 квітня 2015 року втратив свою чинність з 03 листопада 2015 року, а саме з моменту реєстрації її дублікату в Єдиному реєстрі довіреностей, і видача наступної довіреності про передовіру повноважень на підставі оригіналу довіреності від 24 квітня 2015 року є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) та у постановах Верховного Суду від 16 вересні 2020 року у справі № 643/13545/16-ц (провадження № 61-35951св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 454/587/17 (провадження № 61-21309св19) вказано, що дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

У постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 522/10648/15-ц (провадження № 61-12115св20) вказано, що дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача.

І хоч вказані у постановах Верховного Суду висновки стосуються дубліката договору, вони чітко визначають поняття дубліката документа, яке відсутнє в законодавстві України та встановлюють висновок, що дублікат не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст правочину.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував зазначених висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Суди не врахували, що представництво виникає саме на підставі довіреності, а не на підставі її дублікату і видача дубліката не припиняє дію довіреності.

Поняття «втрата чинності довіреності», встановлене в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідає поняттю «припинення представництва», встановленому у статті 248 ЦК України, якою передбачено перелік підстав припинення довіреності, який є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Видача дубліката довіреності не входить до переліку підстав припинення представництва, приведених у статті 248 ЦК України, що підтверджує дію, дійсність і чинність оригіналу довіреності.

При перевірці дії довіреності встановлено відсутність реєстраційних записів у Єдиному реєстрі довіреностей про скасування довіреності або закінчення строку її дії.

Отже, суди дійшли помилкового висновку, що повноваження ОСОБА_4 на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року та на підставі дублікату довіреності від 03 листопада 2015 року припинено і він не міг передовіряти свої повноваження іншій особі.

При цьому суди зробили висновок про втрату чинності довіреності без підтвердження цього у витягу з Єдиного реєстру довіреностей.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України, оскільки між ОСОБА_1 (продавець за оскаржуваним договорам) та ОСОБА_3 (покупець за оскаржуваним договором) наявні договірні правовідносини.

Крім того, суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач не пропустила строк звернення до суду з позовом. Посилаючись на те, що позивач дізналась про порушення свого права у 2019 році, суди не врахували, що позивач у період з 2015 року по 2019 рік неодноразово приїздила на територію України, мала можливість перевіряти стан будинку. ОСОБА_1 , враховуючи презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує, та, здійснюючи право власності на належне їй нерухоме майно, мала діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо свого майна, бути обізнаною про його стан, а з огляду на встановлену судами обставину про видачу нею довіреності на право відчуження майна, повинна була цікавитися станом належного їй майна. Саме позивач повинна була довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Фактично ОСОБА_1 була повідомлена про відчуження належного їй майна з моменту оформлення генеральної довіреності на реалізацію спірного майна, оскільки саме з ціллю відчуження майна і була оформлена довіреність.

Отже, останнім днем строку, в межах якого ОСОБА_1 могла звернутися до суду з вимогами про скасування довіреності від 27 січня 2016 року є 27 січня 2019 року, а відповідно до вчиненого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 березня 2016 року останнім днем строку є 09 березня 2019 року, проте позовну заяву позивачка подала до суду лише 02 вересня 2019 року.

Також суди допустили порушення норм процесуального права.

Суп першої інстанції постановив ухвалу від 02 серпня 2021 року, якою здійснив процесуальну заміну первісного відповідача Центру надання адміністративних послуг Дніпровської райдержадміністрації Дніпропетровської області у справі на належного відповідача Дніпровську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області, після закінчення підготовчого провадження, чим порушено вимоги статті 51 ЦПК України.

При цьому стороною позивача не наведено, а судом не надано жодного обґрунтування, чому саме позивач не знав та не міг знати раніше про відсутність у первісного відповідача цивільної дієздатності, а навпаки, позивач повинен був знати, оскільки це є загальнодоступною інформацією.

Також суд першої інстанції прийняв до свого провадження уточнену позовну заяву після закриття підготовчого провадження.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) та у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 643/13546/16-ц (провадження № 61-35951св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 454/587/17 (провадження № 61-21309св19), від 07 червня 2022 року у справі № 522/10648/15-ц (провадження № 61-12115св20), від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2022 року представник приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 - адвокат Кияненко Д. О. подала до Верховного Суду пояснення, в яких посилалась на незаконність судових рішень.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Єрмолов Є. М. у серпні 2022 року подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Стадніченко В. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 у серпні 2022 року подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати оскаржувані ОСОБА_3 судові рішення та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2011 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ № 027093 від 11 серпня 2011 року ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1405, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У період з 2011 року по 2014 рік ОСОБА_1 на належній їй земельній ділянці побудувала житловий будинок, готовий для введення в експлуатацію, що встановлено такими документами:

- будівельним паспортом на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 , виданим відділом регіонального розвитку, містобудування, архітектури та ЖКГ Дніпропетровської райдержадміністрації 16 липня 2012 року, забудовник ОСОБА_1 ;

- договором від 01 жовтня 2011 року № КПА 10-11/011 на придбання целюлозного утеплювача Юнізол та специфікаціями до нього на суму більше 200 000,00 грн, пункт призначення вантажу - ділянка АДРЕСА_1 ;

- договором підряду № 090612 від 09 червня 2012 року, укладеним між замовником ОСОБА_1 з підрядником ФОП ОСОБА_7 , про виконання робіт та поставку матеріалів з будівництва фундаменту для житлового будинку, проведення комунікацій, будівництво кам`яного та бетонного паркану, виготовлення фундаментів під гараж та баню, монтаж міжповерхового покриття будинку та інше за адресою об`єкта: пос. Кіровський, АДРЕСА_1 , з актами виконаних робіт за період з липня 2012 року по травень 2013 року, з графічними додатками розташування об`єктів;

- договором від 11 червня 2013 року № БУ000000185, укладеним між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_8 , специфікацією на замовлення, доставку та монтаж воріт;

- накладною на придбання ОСОБА_1 21 липня 2013 року в СИЗАМ захисних ролетів та супутного обладнання для встановлення по АДРЕСА_1 ;

- товарним чеком від 02 березня 2014 року № 85 на придбання сантехніки ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 ;

- договором підряду від 10 травня 2014 року № 10052014, укладеним між замовником ОСОБА_1 та підрядником ФОП ОСОБА_9 , про проведення робіт з інсталяції систем опалення, водопостачання, вентиляції та кондиціювання на об`єкті: заміський котедж за адресою: АДРЕСА_1 ;

- договором № ID4, укладеним у липні 2014 року між абонентом ОСОБА_1 та комп`ютерною мережею D-Ian, про надання послуг доступу до мережі Интернет;

- технічним паспортом від 10 червня 2014 року на закінчений будівництвом об`єкт за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А-3 - житловий будинок, літ. Б - гараж, літ. В - лазня;

- договором про надання послуг охорони від 02 квітня 2015 року з інструкцією з постановки під сигналізацію об`єкта - АДРЕСА_1 , з додатками;

- квитанціями про оплату ОСОБА_1 електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , з січня 2015 року;

- висновком про експертну грошову оцінку домоволодіння, до складу якого входить житловий будинок та надвірні споруди за адресою: АДРЕСА_1 , зробленим за замовлення ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «АЖІО», згідно з якимринкова вартість домоволодіння станом на 31 липня 2015 року становила 13 411 300,00 грн.

09 березня 2015 року ОСОБА_1 уклала з Агентством нерухомості «Нове місто» договір про ексклюзивний продаж нерухомості на об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

24 квітня 2015 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , з правом передовіри, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стадник І. Л., за реєстром № 635, якою уповноважила вчиняти від її імені всі необхідні дії, спрямовані на введення в експлуатацію та реєстрацію за нею права власності на збудоване домоволодіння, в тому числі отримати свідоцтво про право власності чи інший рівнозначний йому документ, що підтверджує її право власності на відомий представникові об`єкт нерухомості; відчуження належного їй на праві власності рухомого та нерухомого майна.

ОСОБА_4 є чоловіком дочки ОСОБА_1

03 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. з заявою про видачу дублікату довіреності від 24 квітня 2015 року в зв`язку з втратою оригіналу та отримав 03 листопада 2015 року дублікат довіреності від 24 квітня 2015 року з відміткою «дублікат, що має силу оригіналу».

Згідно з Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 03 листопада 2015 року № 29963090 дублікат довіреності зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. в Єдиному реєстрі довіреностей 03 листопада 2015 року за реєстраційним номером 43090612.

27 січня 2016 року ОСОБА_4 на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року видав ОСОБА_2 довіреність, якою передовірив частину наданих йому довірителем ОСОБА_1 повноважень, а саме - бути представником ОСОБА_1 з питань продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, та інших питань, пов`язаних з відчуженням земельної ділянки.

09 березня 2016 року ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 січня 2016 року від імені ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, згідно з яким продав вказану земельну ділянку за 149 547,00 грн.

У пункті 10 договору купівлі-продажу зазначено, що земельна ділянка не забудована.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений 09 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., за реєстром № 345.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09 березня 2016 року за номером 13702296.

Набувач майна ОСОБА_3 є рідним братом дружини ОСОБА_2 .

20 лютого 2018 року ОСОБА_3 подав до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської селищної ради Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . За замовленням ОСОБА_3 . Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури Дніпровської районної державної адміністрації виготовлено новий будівельний паспорт на житловий будинок від 19 лютого 2018 року № 19-01/18-1.

12 березня 2018 року ОСОБА_3 подав до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської селищної ради Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, на підставі якої 13 березня 2018 року за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1508018612214, номер запису про право власності 25270362).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.

Щодо позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 27 січня 2016 року

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса.

Згідно із частиною першою статті 53 Закону України «Про нотаріат», у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п`ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документу.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Аналогічний порядок видачі дубліката втраченого документа нотаріусом визначений у главі 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Право на отримання дублікату довіреності має як особа, яка її видала, так і особа, щодо якої вона видана.

Відповідно до підпунктів 6.1 та 6.2 пункту 6 глави 22 цього Порядку дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив чинність.

На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику документа, який зберігається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою та третьою статті 203 ЦК України установлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання довіреності від 28 січня 2016 року, яка видана ОСОБА_4 про передоручення ОСОБА_2 частини наданих йому довірителем ОСОБА_1. повноважень на підставі довіреності від 24 квітня 2015 року, недійсною, оскільки оригінал виданої ОСОБА_1 довіреності від 24 квітня 2015 року втратив свою чинність з 03 листопада 2015 року, а саме з моменту реєстрації її дублікату в Єдиному реєстрі довіреностей, і видача наступної довіреності про передовіру повноважень на підставі оригіналу довіреності від 24 квітня 2015 року є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що оригінал виданої ОСОБА_1 довіреності від 24 квітня 2015 року є чинним, є безпідставними, оскільки за змістом підпункту 6.1 пункту 6 глави 22 Порядку оригінал документа вважається таким, що втратив чинність, з моменту видачі дублікату документа.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 березня 2016 року

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 цього Кодексу).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний є правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

ОСОБА_2 при укладені з ОСОБА_3 09 березня 2016 року договору купівлі-продажу земельної ділянки не мав належних повноважень на вчинення вказаного правочину від імені власника ОСОБА_1 , оскільки діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року, виданої з порушенням вимог чинного законодавства.

У справі, яка переглядається, судами установлено, що ОСОБА_3 є рідним братом дружини ОСОБА_2 , і на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 березня 2016 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , їм обом був достеменно відомий той факт, що на відчужуваній земельній ділянці розташований житловий будинок, який був повністю готовий для введення в експлуатацію.

ОСОБА_3 , який є набувачем права власності на земельну ділянку, не укладав окремий договір купівлі-продажу не введеного в експлуатацію житлового будинку або використаних для його будівництва будівельних матеріалів з власником ОСОБА_1 або її представником ОСОБА_4 , грошові кошти за це майно (будинок) не сплачував.

Отже, дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при підписанні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 березня 2016 року були спрямовані на переоформлення права власності ОСОБА_1 на іншу особу з метою подальшого безкоштовного отримання у власність розташованого на цій земельній ділянці домоволодіння, тобто ці дії є незаконними та недобросовісними.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений 09 березня 2016 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 січня 2016 року від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння житлового будинку

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

У пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено: «Як Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших».

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що саме ОСОБА_1 побудувала будинок 100 % готовності, що підтверджується документально, але не ввела його в експлуатацію. Вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача не з її волі.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна - житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, оскільки судами встановлено, що позивач дізналась про порушення свого права у серпні 2019 року, а до суду з цим позовом звернулась у вересні 2019 року.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Щодо позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За змістом частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Аналіз положень статей 216 та 388 ЦК України дає підстави для висновку, що якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

У справі, яка переглядається, спірна земельна ділянка продана ОСОБА_3 на підставі укладеного між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 січня 2016 року, та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, що унеможливлює витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, оскільки порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Порушене право позивача вже відновлено шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково витребував спірну земельну ділянку на підставі статті 388 ЦК України.

За таких обставин судові рішення в частині витребування земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, судові рішення в частині витребування земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в частині витребування земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко Олена Анатоліївна, про витребування земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0646, площею 0,1405 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння відмовити.

В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець