Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №591/1437/17

Постанова

Іменем України

05 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 591/1437/17

провадження № 61-10642св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - Вельма Ігор Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 21 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 13 січня 1980 року по 26 грудня 1981 року у складі діючої армії в період бойових дій. При виконанні службового обов'язку у 1981 році отримав струс головного мозку середнього ступеня тяжкості, осколкові поранення м'яких тканей шиї та лоба, у результаті чого йому була встановлена 2 група інвалідності. Вказував, що у зв'язку із травмою, отриманою під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Постійно виникає головний біль при фізичному навантаженні, запаморочення, похитування при ходьбі, значне погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, дратівливість, порушення сну, виникає загальна різка слабкість. Він не має можливості працювати, оскільки пересуватися на велику відстань без сторонньої допомоги не може, що поставило його у скрутне матеріальне становище, оскільки він не може забезпечувати свою родину на належному рівні. Усі вищезазначені фактори викликають у нього негативні емоції та переживання, порушено нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації життя, що завдає значних моральних страждань.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 218 800 грн.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 червня 2017 року у складі судді Прокудіної Н. Г. позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 встановлена друга група інвалідності, що є наслідком поранень і захворювань, які він отримав у Демократичній Республіці Афганістан під час проходження військової служби, тому, керуючись статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 23, 170, 1167 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України, як уповноважений орган державного управління, оскільки статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 21 грудня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач в обґрунтування свого позову посилався на положення статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але вони не поширюються на нього, оскільки він став інвалідом не внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби чи внаслідок захворювання після звільнення його з військової служби, а внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовлено йому у позові, оскільки він надав належні та достатні докази заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку із травмами, отриманими під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, що стало підставою для встановлення йому 2 групи інвалідності.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 23ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Положеннями статті 11 вказаного Закону України встановлено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав поранення, яке стало підставою для встановлення йому 2 групи інвалідності, під час проходження військової служби у 1981 році в Демократичній Республіці Афганістан, де велися бойові дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що стаття 17 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на дані правовідносини.

На позивача поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем було доведено факт завдання йому моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України, є безпідставними.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Оскільки ОСОБА_4 заявляв про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із травмою, отриманою під час проходження військової служби у 1981 році, тобто не у Збройних Силах України, які знаходять у підпорядкуванні Міністерства оборони України (стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України»), а спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, то відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1981 році, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 21 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк