Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №461/3894/16

Постанова

Іменем України

05 березня 2018 року

м. Київ

справа № 461/3894/16-ц

провадження № 61-400св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Княже місто», ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представник Галицької районної адміністрації Львівської міської ради - Мартин Ольга Володимирівна,

представник Львівського комунального підприємства «Княже місто» - Довгань Антон Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В. від 30 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Княже місто» (далі - ЛКП «Княже місто»), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язати його усунути перешкоди у користуванні приміщеннями загального користування шляхом демонтажу дверей в коридорі підвалу будинку АДРЕСА_1, позначеного в поверховому плані під літ. ІХ площею 16,2 кв. м.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2, за якою закріплено підвал площею 18 кв. м, який знаходиться у цьому ж будинку. Відповідач ОСОБА_6, який є співвласником квартири № 3 в указаному будинку, без будь-яких дозвільних документів встановив перегородку у вигляді дверей в коридорі загального користування підвального приміщення, чим частково заблокував їй вхід у підвал, створивши позивачу перешкоди в користуванні вказаним приміщенням. Усупереч вимогам ЛКП «Княже місто» відповідачем не надано документів, які б надавали дозвіл на переобладнання підвального приміщення шляхом встановлення дверей в коридорі загального користування та не виконано вимогу про зобов'язання провести демонтаж дверей, встановлених у коридорі загального користування підвального приміщення у будинку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано протиправними дії ОСОБА_6 та зобов'язано відповідача усунути перешкоди у користуванні приміщенням загального користування шляхом демонтажу дверей в коридорі підвалу будинку АДРЕСА_1, позначеного в поверховому плані під літ. ІХ площею 16,2 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач без належного дозволу самовільно встановив дерев'яну перегородку (двері) у коридорі загального користування, впритул до дверей підвального приміщення, яким користується позивач, чим чинить їй перешкоди в користуванні приміщенням загального користування.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неправомірність набуття відповідачем та третіми особами права власності на квартиру АДРЕСА_3 разом зі спірним підвальним приміщенням комори площею 0,8 кв. м, із вказаними технічними характеристиками судом не встановлена та позивач не ставить питання про припинення права власності відповідача на спірне приміщення, зокрема визнання недійсним свідоцтва про право власності на приватизовану квартиру в частині комори в підвалі площею 0,8 кв. м. Тому позивачем протиправності дій відповідача та незаконності встановлення ним дерев'яної перегородки (дверей) у належній йому на праві власності коморів підвалі належними та допустимими доказами не підтверджені.

У касаційній скарзі, поданій 14 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що спірне підвальне приміщення комори площею 0,8 кв. м є частиною коридору спільного користування та колишньою ліфтовою, тому відповідач не мав права включати вказану комору до об'єкта приватизації разом із квартирою АДРЕСА_3 та встановлювати у ній перегородку у вигляді дверей, що перешкоджає позивачу в користуванні приміщенням загального користування. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у листах інспекції Держархбудконтролю у Львівській області наведені виявлені порушення при приватизації відповідачем підвальних приміщень і технічній документації, а факт самовільного встановлення відповідачем дерев'яної перегородки в коморі підвального приміщення підтверджується актом комісії ЛКП «Княже місто» від 07 листопада 2016 року.

У січні 2018 року ОСОБА_6 до касаційного суду подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Зазначав, що він разом із третіми особами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 правомірно володіє правом власності на квартиру АДРЕСА_3, в тому числі й коморою в підвалі площею 0,8 кв. м, оскільки його право власності набуте правомірно та не припинено в установленому законом порядку, що правильно встановлено апеляційним судом. Позивачем не надано доказів наявності в нього прав на спірне приміщення та неможливості забезпечення йому доступу до підвалу, окрім як шляхом демонтажу встановленої у належній відповідачу коморі перегородки у вигляді дверей.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що ОСОБА_6 є співвласником квартири АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру НОМЕР_1 від 01 серпня 1997 року, виданим на підставі розпорядження Львівського міського голови № 503 від 01 серпня 1997 року (а. с. 81, том 1).

Указаним розпорядженням Львівського міського голови затверджено розпорядження голови Галицької районної адміністрації від 28 липня 1997 року № 873 «Про передачу квартир у власність громадян», відповідно до пункту 52 додатку до якого у власність ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 передано квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 75,60 кв. м та комору в підвалі загальною площею 44,2 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласник ОСОБА_13 помер, інші співвласники успадкували його частку у вказаній квартирі разом із коморою в підвалі.

Згідно свідоцтва на приватизовану квартиру НОМЕР_1 від 01 серпня 1997 року його складовою частиною є технічний паспорт на квартиру, який первинно складався за даними інвентаризаційної справи станом до 1996 року.

Відповідно до листа відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району від 03 червня 2014 року № 26490 та даних технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_3, складеного 19 вересня 1996 року, у загальну площу підвальних приміщень загальною площею 44,2 кв. м входять приміщення літ. XIII площею 22,5 кв. м; літ. IX площею 12,2 кв. м; літ. XІV площею 0,8 кв. м; літ. XV площею 5,2 кв. м та комора в дворі площею 3,5 кв. м (а. с. 77, 80, 149-150 том 1).

Із листа виконкому Львівської міської ради народних депутатів від 17 липня 1997 року № 1404/925 вбачається, що приватизація ОСОБА_13 вказаних підвальних приміщень була погоджена рішенням житлової комісії виконавчого комітету від 16 липня 1997 року (а. с. 151 том. 1).

Листом від 30 жовтня 2013 року № 4-25-1838 Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомив, що документи, які стали підставою для погодження приватизації підвальних приміщень із квартирою АДРЕСА_3 на засіданні житлової комісії виконавчого комітету від 16 липня 1997 року в департаменті житлового господарства та інфраструктури відсутні, оскільки вони зберігаються лише 10 років (а. с. 21 том 1).

Вказані технічні характеристики квартири, співвласником якої є відповідач, підтверджуються також і даними інвентаризації підвальних приміщень у будинку АДРЕСА_1, проведеної ЛКП «Княже місто» 20 травня 2005 року; копією поверхневого плану житлового будинку та експлікацією внутрішніх площ до плану будинку (а. с. 148, 149-150 том 1).

Таким чином, на момент приватизації відповідачем та іншими співвласниками квартири АДРЕСА_3 комора в підвальному приміщенні площею 0,8 кв. м, у якій відповідач поставив перегородку, демонтаж якої є предметом даного спору, була виділена в окреме підвальне приміщення, яке разом із квартирою було приватизоване відповідачем та іншими співвласниками в установленому законом порядку.

23 вересня 2014 року інформація про право власності відповідача та третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 75,6 кв. м (в подальшому площа змінена на 80,2 кв. м внаслідок демонтажу пічок і кухонного вогнища та перерахунку площ), з коморою в підвалі загальною площею 44,2 кв. м, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 462906246101 (а. с. 161 том 1).

Судом установлено та не заперечувалося позивачем, що на час розгляду справи в суді першої інстанції правовстановлюючі документи відповідача на квартиру АДРЕСА_3 є чинними та підтверджують право власності останнього на вказану квартиру із зазначеними у технічному паспорті характеристиками.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки правомірність набуття відповідачем та іншими співввласниками права власності на квартиру АДРЕСА_3, до якої за технічними характеристиками входило і спірне підвальне приміщення комори площею 0,8 кв. м, позивачем не спростовано та дане питання не є предметом даного спору, то доводи позивача про те, що відповідач, самовільного встановивши дерев'яну перегородку (двері) в указаній коморі, чинить їй перешкоди у користуванні приміщенням загального користування, є безпідставними та спростовуються установленими судом обставинами справи на підставі всебічно досліджених у справі доказів, зокрема, технічного паспорта на вказану вище квартиру, даними інвентаризаціної справи, експлікацією внутрішніх площ до плану будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне приміщення комори площею 0,8 кв. м є частиною коридору спільного користування та колишньою ліфтовою, тому відповідач не мав права включати вказану комору до об'єкта приватизації разом із квартирою АДРЕСА_3 та встановлювати у ній перегородку у вигляді дверей на висновки суду не впливають, оскільки право власності відповідача на спірне приміщення підтверджується правоустановчими документами на нього.

Акт комісії ЛКП «Княже місто» від 07 листопада 2016 року, на який посилається позивач обґрунтовуючи підстави позову, не містить інформації щодо протиправності дій відповідача та незаконності встановлення ним дерев'яної перегородки (дверей) в коморі в підвалі, а констатує лише факт її встановлення відповідачем (а. с. 131 том 1).

Указані в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції по суті вирішення спору, тому вони зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

З урахуванням наведеного висновки апеляційного суду про недоведеність позивачем заявлених у позові вимог є правильними.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило