Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №759/20387/18

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 759/20387/18

провадження № 61-19816св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Укрсоцбанк», державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорока Валерій Миколайович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки Валерія Миколайовича про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), державного реєстратора Київської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки В. М. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2008 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 403/013/08-ПІ, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 84 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 29 квітня 2008 року сторони уклали іпотечний договір № 04/І-242, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,20 кв. м.

11 грудня 2018 року представник банку повідомив, що право власності на предмет іпотеки належить банку на підставі рішення про державну реєстрацію, що було винесене державним реєстратором.

Позивач вважає, що перехід права власності є незаконним, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вчинено на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, проте такий договір між сторонами не укладався, позивач згоди на відчуження квартири не надавала. Умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з її володіння.

Позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44454113 від 06 грудня 2018 року (номер запису про право власності 29299394 від 04 грудня 2018 року), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», та стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44454113 від 06 грудня 2018 року (номер запису про право власності 29299394 від 04 грудня 2018 року), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк»; вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Оскільки такий договір між сторонами іпотечного договору не укладався, а позивач згоди на відчуження спірної квартири не надавала, то дії відповідачів є неправомірними.

На спірну квартиру розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому Закон не може бути мотивом для відмови у позові, не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем. Банком було направлено на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке було вручено у серпні 2018 року. Також банком була проведена належна оцінка вартості майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

06 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 759/20387/18, витребувано її з Святошинського районного суду міста Києва.

На підставі ухвали Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що до правовідносин, які склалися між сторонами не застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У касаційній скарзі зазначається, що позивач не отримував письмової вимоги від відповідача про усунення порушення у розумінні статті 35 Закону України «Про іпотеку». Оцінка предмету не була погоджена позивачем та здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного підходу, без виходу на місце і без огляду самої квартири.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року АТ «Альфа-Банк» (який є правонаступником АТ «Укрсоцбанк») надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що рішення державного реєстратора, яке є предметом оскарження, вичерпало свою дію та не породжує для позивача жодних прав та обов`язків.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 29 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банкомсоціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 403/013/08-ПІ, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 84 000,00 дол. США, зі сплатою 14,00 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в додатку № 1 до договору. Термін повернення кредиту до 28 квітня 2018 року (а. с. 22-30).

В якості забезпечення зобов`язань за вказаним договором, 29 квітня 2008 року сторони уклали іпотечний договір № 04/І-242. За умовами договору згідно з пунктом 1.1 іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за договором кредиту нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 44,20 кв. м, житловою площею 28,70 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 15 липня 2004 року (а. с. 34-37).

Пунктом 4.1 іпотечного договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з наступних способів: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», в інший спосіб, передбачений чинним законодавством України, або визначений домовленістю сторін.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 грудня 2018 року встановлено, що державним реєстратором Київської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сорокою В. М. 04 грудня 2018 року винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44454113 від 06 грудня 2018 року, відповідно до якого АТ «Укрсоцбанк» на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Підстава виникнення права власності - повідомлення про звернення стягнення, серія та номер: 13.3-03/96-7837 від 21 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк»; іпотечний договір, серія та номер: 04/І-242 від 29 квітня 2008 року (а. с. 18-21).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Пунктом 4.5 іпотечного договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.3 визначено «шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Станом на час укладення між позивачем та акціонерно-комерційним банкомсоціального розвитку «Укрсоцбанк» іпотечного договору від 29 квітня 2008 року, частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» діяла в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки».

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до пункту 1.11 іпотечного договору, предмет іпотеки залишається в користуванні, володінні іпотекодавця відповідно до його функціонального призначення та технічних можливостей.

Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.

Аналіз положень статей 17, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного правочину щодо реєстрації права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Пунктом 60 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Пунктом 61 вищевказаного Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири.

З вказаного іпотечного договору та договору кредиту від 29 квітня 2008 року вбачається, що кошти видавались в іноземній валюті, а предметом іпотеки є квартира позивача за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,20 кв. м. Спірна квартира є місцем постійного проживання сім`ї позивача (а.с. 42, 43).

Таким чином, на іпотечну квартиру позивача розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинний під час винесення державним реєстратором оскаржуваного рішення.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас законом було введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 61-474апп19).

Квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 44,20 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 29 квітня 2008 року № 403/013/08-ПІ, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора Київської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки В. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк».

Отже, посилання суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог не спростовують встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові, не спростував висновків суду першої інстанції.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про задоволення позовних вимог.

Водночас колегія Верховного Суду не погоджується з формулюванням висновку суду першої інстанції щодо позовної вимоги про оскарження запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

Оскільки, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Так, при розгляді вказаної справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов`язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин цієї справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судового рішення першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року змінити. Викласти абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Запис про право власності № 29299394 від 04 грудня 2018 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за акціонерним товариством «Укрсоцбанк, внесений на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Сороки Валерія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44454113 від 06 грудня 2018 року, скасувати.»

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська