Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №711/348/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 711/348/17

провадження № 61-33234 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Черкаська міська рада,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Черкаської міської ради на рішення апеляційного суду від 09 серпня 2017 року в складі колегії суддів Ювшина В. І., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У 2017 році ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 та просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 однієї сім'єю понад п'ять років і визнати позивача спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що більше 20 років була знайома з ОСОБА_3 і в липні 2008 року остання запропонувала позивачеві спільне проживання, мотивуючи це тим, що вона вже похилого віку, а стан здоров'я не дозволяє їй самостійно турбуватися про себе.

ОСОБА_1 погодилася на пропозицію ОСОБА_3 та з липня 2008 року переїхала жити в належний спадкодавцеві будинок по АДРЕСА_1.

Разом із ОСОБА_3 вони вели спільне господарство, в них був спільний бюджет, спільні витрати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті залишилося спадкове майно - будинок по АДРЕСА_1.

Звернувшись до нотаріуса, ОСОБА_1 отримала відмову в оформленні спадщини в зв'язку з тим, що між нею та спадкодавцем відсутні родинні відносини, а спадкоємцем ОСОБА_3 за законом є її племінниця ОСОБА_2.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак їй було відмовлено в зв'язку з пропуском строку на прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 25 травня 2017 року в задоволення позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 вселилась в будинок ОСОБА_3 не як член її сім'ї, а як особа, яка доглядає спадкодавця, а тому відсутні підстави для висновку, що позивач і ОСОБА_3 проживали однією сім'єю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 25 травня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Установлено факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 понад п'ять років із 2008 року по листопад 2014 року включно, та визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3.

Апеляційний суд виходив із того, що з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет і брали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, а тому наявні правові підстави для встановлення даного факту та визнання позивача спадкоємцем за законом четвертої черги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2017 року Черкаська міська рада подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду від 09 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу 13 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі третя особа, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Міськрада вказує, що факт спільного проживання позивача та спадкоємця не підтверджений належними та допустимим доказами.

Заперечення на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на дану касаційну скаргу та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, й після її смерті відкрилася спадщина на належний спадкодавцеві житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Із 30 червня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрована в м. Києві в належній їй квартирі.

В акті про факт спільного проживання однією сім'єю від 25 січня 2016 року, сусіди спадкодавця ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, засвідчили факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 із ОСОБА_1 протягом шести років, а також, той факт, що вони вели спільний побут та домашнє господарство, мали єдиний бюджет. За весь зазначений період ОСОБА_1 нікуди не виїзджала та не залишала ОСОБА_3 саму.

Факт ведення спільного побуту та спільного бюджету підтверджується виданою ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 нотаріально засвідченою довіреністю на право отримання пенсіїї, а також наявними в матеріалах справи накладною та чеками про придбання товарів.

Постановою державного нотаріуса Демиденко О. А. від 11 листопада 2015 року ОСОБА_2, яка є племінницею спадкодавця, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що в установлений законом строк спадкоємець не подала заяву про прийняття спадщини та не проживала постійно зі спадкодавцем.

Із заявою про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 не зверталася.

29 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Демиденко О. А. від 09 лютого 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки між ними відсутній родинний зв'язок.

Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 не видавалися, заповіти ОСОБА_3 у Спадковому реєстрі відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені в статтею 1223 ЦК України. Таким чином, право на спадкування мають особи, визначені як спадкоємці за заповітом або законом.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 СК України.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадежння № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

Рішенням Конституційного суду України в справі N 1-8/99 (за конституційними поданнями Служби безпеки України та інших про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") визначено, що до кола членів сім'ї належать дружина (чоловік), їх діти і батьки, проте членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання і ведення спільного господарства, тобто не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.

Установивши, що позивач і спадкодавець вели спільний побут і мали взаємні права та обов'язки, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вони проживали однією сім'єю протягом п'яти років на день відкриття спадщини, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду від 09 серпня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук