Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №511/1382/17

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 511/1382/17

провадження № 61-37584св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - Спільне підприємство "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Степанівська філія Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, треті особи: директор Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Станіславський Віктор Григорович, директор Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Мосцепан Євген Сергійович, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спільного підприємства "Вітмарк-Україна"

у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року у складі судді Іванової О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ), Степанівської філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ, треті особи: директор СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ Станіславський В.

Г., директор СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ ОСОБА_4, про поновлення пропущеного строку, визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 працював у Степанівській філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ на посаді водія-навантажувача.

18 жовтня 2016 року позивач був призваний на військову службу за контрактом до Збройних сил України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зі збереженням робочого місця (посади) та середнього заробітку, про що повідомив відділ кадрів за місцем роботи і подав відповідну заяву та припис з військового комітету. 18 жовтня 2016 року було видано наказ начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону № 366-ос про прийняття ОСОБА_1 на військову службу, укладено з ним контракт на особливий період до оголошення демобілізації.

Наказом директора Степанівської філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ від 03 травня 2017 року № 196-8лс ОСОБА_1 було звільнено з посади водія-навантажувача на час фактичного несення служби у зв'язку з добровільним вступом на військову службу за контрактом на особливий період до оголошення демобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що позивач уклав контракт та проходив військову службу, а тому на нього розповсюджувалися гарантії, передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП України, що відповідачами було порушено, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд поновити строк для звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ Степанівської філії

СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ від 03 травня 2017 року № 196-8лс про звільнення; поновити його на посаді водія-навантажувача; стягнути

зі СП "Вітмарк-Україна" та СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Скасовано наказ директора Степанівської філії СП "Вітмарк-Україна"

у формі ТОВ від 03 травня 2017 року № 196-8лс про звільнення ОСОБА_1

з посади водія-навантажувача.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія-навантажувача Степанівської філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ з 03 травня 2017 року.

Стягнуто з СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення у розмірі 23 903,55 грн.

Стягнуто з СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ на користь ОСОБА_1

у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 3 951 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач був звільнений незаконно, оскільки уклав контракт та проходив військову службу, тому звільнений бути не міг, оскільки на нього розповсюджувалися гарантії, передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП України, що відповідачами було порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм чинного трудового законодавства, оскільки положення пункту 3 частини 1 статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку для працівників діють лише під час дії особливого періоду.

Коли позивачем було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, мобілізація в Україні не проводилася, особливий стан не був запроваджений, як і не був оголошений і воєнний стан.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 працював у Степанівській філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ на посаді водія-навантажувача.

18 жовтня 2016 року позивач був призваний на військову службу за контрактом до Збройних сил України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зі збереженням робочого місця (посади) та середнього заробітку, про що повідомив відділ кадрів за місцем роботи і подав відповідну заяву та припис з військового комітету. 18 жовтня 2016 року було видано наказ начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону № 366-ос про прийняття ОСОБА_1 на військову службу, укладено з ним контракт на особливий період до оголошення демобілізації.

Наказом директора Степанівської філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ від 03 травня 2017 року № 196-8лс ОСОБА_1 було звільнено з посади водія-навантажувача на час фактичного несення служби у зв'язку з добровільним вступом на військову службу за контрактом на особливий період до оголошення демобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 2-1 КЗпП України закріплено рівність трудових прав громадян України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Згідно зі статтею 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок

і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що 18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом до Збройних сил України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, у зв'язку з чим на позивача поширюються гарантії, визначені пунктом 3 частини 1 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суди встановили, що позивача було прийнято на військову службу за контрактом до Збройних сил України під час особливого періоду, коли в країні існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці Україні, а Збройні Сили України функціонували в умовах воєнного часу, тоді як такі обставини давали позивачу право на гарантії, збереження за ним на час дії контракту роботи та посади у Степанівській філії СП "Вітмарк-Україна" у формі ТОВ. Таким чином, укладання ним контракту в таких умовах не могли бути підставою для припинення з ним трудового договору.

ОСОБА_1 вступив на військову службу в особливий період, який діяв в Україні на час укладення ним контракту до оголошення демобілізації, а також в період введення в країні кризового стану, а тому на період проходження військової служби на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто зберігається місце роботи та середній заробіток в установі, в якій він працював на момент призову.

Враховуючи вищевказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм чинного трудового законодавства, оскільки положення пункту 3 частини 1 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку для працівників діють лише під час дії особливого періоду, і безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов'язку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Під час розгляду справи представник відповідачів ОСОБА_3 стверджував, що звільнення відбулося з дотриманням норм чинного трудового законодавства, проте, суд не може погодитися з такою позицією представника відповідачів, адже матеріалам справи підтверджено, що ОСОБА_1 мобілізовано для проходження служби під час мобілізації та укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до частини 2 статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Отже, для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" поширено дію частин 2 і 3 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частини 3 статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та частини 3 статті 119 КЗпП України в редакції частини 3 статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на громадян України, які були призвані на військову службу.

Таким чином, працівники, які були звільнені з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації".

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк