Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

місто Київ

справа № 263/14171/19

провадження № 61-21991св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк",

треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдіна Ірина Георгіївна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Діна Петрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі, у складі судді Папаценка П. І., ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року про забезпечення позову, у складі судді Папаценка П. І., постанови Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М., Пономарьової О.

М,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису від 06 серпня 2018 року № 40, вчиненого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Юдіною І. Г. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 204/08И у розмірі 69 901,19 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 23 липня 2018 року становить 1 848 614,14 грн таким, що не підлягає виконанню.

Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення примусового виконання оспорюваного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом.

Заява обґрунтовувалася тим, що зазначений виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у виконавчій службі, відкрито виконавче провадження, приватним виконавцем здійснено арешт коштів боржника, зокрема, банківського рахунку, на який нараховується заробітна плата позивача.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, відкрито провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зробив висновок, що таке судове рішення ухвалено із дотриманням норм процесуального права, оскільки позивач під час подання позову до суду дотримався правил альтернативної підсудності, тому суд першої інстанції не вправі повернути позивачу подану ним позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 зупинено примусове виконання виконавчого напису від 06 серпня 2018 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І. Г., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 204/08И у розмірі 69 901,19 дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на 23 липня 2018 року становило 1 848 614,14 грн, який перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П., виконавче провадження № 59265842.

Суд першої інстанції визнав, що позивачем обрано правильний спосіб забезпечення позову, який пов'язаний з позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що процесуальний закон передбачає можливість зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Суд врахував предмет позову, а також те, що приватним виконавцем відкрито виконавче провадження за оспорюваним виконавчим написом, у межах якого здійснюються виконавчі дії, зокрема, арешт коштів боржника у розмірі суми стягнення на доходи боржника, що свідчить по наявність ризиків подальшого стягнення та можливого відчуження належного позивачу майна.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ПАТ "ПУМБ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, просило скасувати ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та забезпечення позову та ухвалені за наслідками їх перегляду постанови суду апеляційної інстанції, справу направити до іншого суду за встановленою підсудністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції відкрив провадження у справі із порушенням вимог частини 12 статті 28 ЦПК України, оскільки позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, має розглядатися за місцем виконання виконавчого листа у відповідному виконавчому окрузі, де відкрито виконавче провадження. Місцем виконання оскаржуваного виконавчого напису є виконавчий округ міста Києва. Отже, позов подано із порушенням правил підсудності до Жовтневого районного суду м.

Маріуполя, який незаконно відкрив провадження у справі, при цьому, суд апеляційної інстанції зазначеної помилки не виправив.

Щодо оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій про забезпечення позову, заявник у своїх доводах посилається на порушення судом апеляційної інстанції права відповідача на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом. Рішення апеляційного суду містить мотиви щодо зустрічного забезпечення, проте відповідачем питання зустрічного позову не ставилося.

На переконання заявника, у суду першої інстанції були відсутні підстави для забезпечення позову, оскільки позивачем не обґрунтовано ризики ускладнення виконання рішення суду у разі його задоволення, при цьому судом апеляційної інстанції не перевірено, у чому полягають такі ризики.

Оскільки судом першої інстанції відкрито провадження у справи із порушенням правил підсудності, на переконання заявника, заяву про забезпечення позову розглянуто неповноважним складом суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані рішення залишити без змін.

У своїх доводах позивач зазначає, що статтею 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача, зокрема, частиною дванадцятою цієї статті встановлено можливість звернення до суду із позовом за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса. За правилами статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" місцем виконання рішення є: місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.

Позивач зазначає, що місце реєстрації його проживання, знаходження його майна та роботи є м. Маріуполь. За наведених обставин позивач звернувся до суду із зазначеним позовом за місцем реєстрації свого проживання та знаходження майна.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги щодо забезпечення позову, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції діяв у межах повноважень, визначених нормами процесуального закону, та з урахуванням конкретних обставин справи.

У лютому 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла відповідь на відзив, у якій ПАТ "ПУМБ" зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса відкрито приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П. (за місцем знаходження банківської установи, у якій відкрито рахунок боржника), що позивачем не заперечувалося. За наведених обставин, на переконання заявника, суд не може відкрити провадження у справі за місцем проживання, роботи або місцезнаходженням майна боржника, оскільки у цих місцях потенційного проводитимуться виконавчі дії, що не є тотожним місцю виконання рішення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law34~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law35~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law36~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law37~.

За змістом правил частини 1 та 3 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 23 вересня 2019 року до Жовтневого районного суду м.

Маріуполя Донецької області подано позовну заяву ОСОБА_1 з наведеними позовними вимогами.

На обґрунтування підсудності позову Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області позивач посилався на положення частини 12 статті 28 ЦПК України, а саме позов подано за місцем проживання та місцезнаходженням майна ОСОБА_1.

Зареєстроване місце проживання позивача АДРЕСА_1.

Також до позову додана заява про забезпечення позову, у якій ОСОБА_1 просив зупинити примусове виконання виконавчого напису від 06 серпня 2018 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І. Г., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 204/08И у розмірі 69 901,19 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 23 липня 2018 року становить 1 848 614,14 грн, який перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П. від 03 червня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису від 06 серпня 2018 року № 40, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І. Г. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованості на суму стягнення у розмірі 50 000,00 грн.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П. від 17 липня 2019 року та 09 вересня 2019 року накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1, що розміщені на рахунках банківських установ, зокрема, Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль", у якому на ім'я ОСОБА_1 відкрито зарплатний рахунок № НОМЕР_1.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій про відкриття провадження у справі

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За загальним правилом частини 1 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з правилом про підсудність справ за вибором позивача, передбаченим у частині 12 статті 28 ЦПК України (правила альтернативної підсудності), позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої стаття 27 ЦПК України (частина 16 статті 28 ЦПК України).

Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Позивач у цій справі використав належне йому право вибору суду за правилами альтернативної підсудності, звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області за місцем реєстрації свого проживання у Жовтневому районі м.

Маріуполя Донецької області.

Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виходячи зі змісту статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна.

Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

Як встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1.

За наведених обставин доводи касаційної скарги, що місце проведення виконавчих дій та місце виконання рішення не є тотожним поняттями, тому належною підсудністю позову ОСОБА_1 є суд за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, Верховний Суд визнає помилковим тлумаченням вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 12 статті 28 ЦПК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі та її підсудність Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області, що узгоджується з правилами ЦПК України.

Позов подано до суду за місцем виконання виконавчого напису, за місцем проживання позивача, що відповідає частині 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частині 12 статті 28 ЦПК України, а тому оскаржувані судові рішення в частині визначення правил територіальної підсудності позову ОСОБА_1 ухвалені з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм цивільного процесуального законодавства, Закону України "Про виконавче провадження" та зводяться до незгоди заявника з підставними висновками судів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій про забезпечення позову

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Згідно із частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також убезпечення від спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Враховуючи, що 03 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 40, виданого 06 серпня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на суму стягнення у розмірі 50 000,00 грн, а позивач оскаржує такий виконавчий напис в судовому порядку шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, через те, що вважає, що такий виконавчий напис здійснено з порушенням норм чинного законодавства, - існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.

Доводи касаційної скарги, що позивачем не обґрунтовано ризики ускладнення виконання рішення суду у разі його задоволення, при цьому судом апеляційної інстанції не перевірено, у чому полягають наведені ризики, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції врахував, що приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, які розміщено у банківських установах, зокрема, здійснено арешт коштів у розмірі суми стягнення на доходи боржника.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав наявність ризиків подальшого стягнення та відчуження належного позивачу майна та коштів, що може призвести до ускладнення виконання рішення у цій справі, у разі задоволення позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи під час вирішення питання про забезпечення позову.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно надавати відповіді на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам процесуального права.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цих судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі, ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року про забезпечення позову та постанови Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко