Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 227/3750/19

провадження № 61-16069св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: територіальна громада м. Дружківки, Шахівська сільська рада Добропільського району Донецької області,

треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дакс",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року у складі судді Хандуріна В. В.

та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Гапонова А. В., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом, уточнивши який, просила встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини, визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом.

Обґрунтовуючи позов, зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3.

Після її смерті залишилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 4,6111 га на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер земельної ділянки 1422083300:01:000:0795, що належала спадкодавцю на праві приватної власності, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 01 червня 2010 року відділом Держкомзему у Добропільському районі Донецької області.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно

не знаходилось, що буде належати їй за законом на день смерті, а також все те, на що вона матиме право за законом, заповіла їй та її сестрі ОСОБА_2

в рівних частинах. Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В. Є. та зареєстровано в реєстрі

за № 1-1720, реєстрацію заповіту здійснено в Спадковому реєстрі, витяг № 24726847.

До жовтня 2005 року спадкодавиця ОСОБА_3 проживала в

АДРЕСА_1, однак через похилий вік (80 років) та стан здоров'я бабусі стало складно вести господарство, тому вони з чоловіком забрали її до себе. Починаючи з жовтня 2005 року й до дня смерті ОСОБА_3 проживала з нею

та її чоловіком на АДРЕСА_2. Вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, піклувалися про бабусю.

Вказане підтверджується актом про фактичне проживання, складеним представником територіального комітету "В. Гаврилівка" Карпушиною Н. М. згідно з поясненнями сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також тим,

що протягом восьми років ОСОБА_3 перебувала на обліку в Дружківському Управлінні Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) та до 31 серпня 2013 року включно (до дня смерті) отримувала пенсію за віком, що підтверджується довідкою Костянтинівсько-Дружківського ОУПФУ від 02 вересня 2019 року. Про спільне проживання свідчить також і те, що саме вона займалась організацією поховання бабусі, що підтверджується накладною про оплату вартості ритуальних послуг у сумі 1 500,00 грн.

Після смерті бабусі вона звернулась до приватного нотаріуса Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. Н. з метою з'ясування процедури оформлення права на спадкове майно, яка їй пояснила, що у випадку існування заповіту на ім'я двох осіб, її та її сестри, для оформлення спадщини необхідно звернутися обом спадкоємцям та надати правовстановлюючі документи

на спадкове майно. Щодо процедури прийняття спадщини нотаріус пояснила,

що у разі постійного проживання спадкодавця на момент смерті разом

зі спадкоємцем, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину,

за умови, якщо від неї не відмовиться, тому вона вважала, що може в будь-який час звернутися за отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Її сестра ОСОБА_2 вже тривалий час проживає за межами України,

на території Російської Федерації, що ускладнило процедуру оформлення спадщини, як і те, що у квітні 2014 року на території Донецької області було оголошено про початок проведення АТО, в тому числі на території м. Дружківки.

Тільки у червні 2018 року, відвідавши сестру на території Російської Федерації, вона отримати нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 про обізнаність щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та щодо пропуску нею строку для прийняття спадщини, а також щодо відсутності наміру звернутись

до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини

й відсутність заперечень проти отримання нею, ОСОБА_1, свідоцтва про право на спадщину.

До того ж нещодавно вона випадково знайшла правовстановлюючий документ на земельну ділянку, яка належала за життя спадкодавиці, а саме державний акт на право власності на земельну ділянку.

07 серпня 2019 року вона звернулась до державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвої В. Є. із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. Постановою державного нотаріуса

від 07 серпня 2019 року № 735/02-31 їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії

та роз'яснено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідно підтвердити, що позивач прийняла спадщину, зокрема надати довідку про склад сім'ї із зазначенням у ній, що вона та бабуся були зареєстровані за однією адресою, оскільки такої довідки вона не надала, їй було рекомендовано звернутися до суду.

Посилаючись на викладене, просила її позов задовольнити, встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю

на час відкриття спадщини, а саме з жовтня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею 4,6111 га, розташовану на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер земельної ділянки 1422083300:01:000:0795, з правом реєстрації у відповідних органах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивач неправильно обрала спосіб судового захисту, оскільки обраний позивачем спосіб захисту та позовні вимоги, які вона просить задовольнити, не відповідають встановленим судом обставинам справи, зокрема, позивач не зверталась до суду з вимогою про визначення

їй додаткового строку для прийняття спадщини, хоча з постанови про відмову

у вчиненні нотаріальної дії чітко вбачаються перешкоди у оформленні спадкових прав позивача у нотаріальному порядку саме у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання разом

зі спадкодавцем на час відкриття спадщини суд вважав передчасними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд вважав необґрунтованою позицію суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку з неправильним обранням способу захисту та дійшов висновку,

що відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України позивач прийняла спадщину та згідно з частиною 1 статті 1296 ЦК України має право

на одержання свідоцтва про право на спадщину, отже вона не має перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тобто таке право позивача не оспорюється.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права

та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати, ухвалити у справі рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те,

що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).

Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що апеляційний суд не вирішив спір по суті, резолютивна частина рішення не відповідає мотивувальній частині судового рішення, а саме: висновкам суду та встановленим у справі обставинам, зокрема, встановивши, що ОСОБА_1 має право на спадкування на заповітом після ОСОБА_3 та прийняла спадщину, у задоволенні позову про визнання права власності в порядку спадкування відмовив.

Заявник вважає, що постанова апеляційного суду порушує принцип правової визначеності.

Посилається на те, що суд не взяв до уваги роз'яснення, викладені у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2009 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", а саме: у разі, якщо постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі

в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

На думку заявника, висновок апеляційного суду про те, що її право

на оформлення спадкових прав не оспорюється, є помилковим, оскільки саме через те, що факт її постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини не встановлено, не дає їй можливості оформити спадщину.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи в складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_3 є бабусею позивача та третьої особи у справі ОСОБА_2

14 вересня 2010 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В. Є., згідно з яким вона все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого

б не складалось, що буде належати їй за законом на день її смерті, а також все те, на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_3, в рівних частках кожній.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у м. Дружківці Донецької області.

На час її смерті їй відповідно до державного акта на право власності

на земельну ділянку від 01 червня 2010 року серії ЯИ № 405138 належала земельна ділянка площею 4,6111 га, кадастровий номер 1422083300:01:000:0795, розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка увійшла до спадкової маси.

Згідно з довідкою Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецької області від 02 вересня 2019 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебувала на обліку

в Костянтинівсько-Дружківському ОУПФ України в Донецькій області

та до 31 серпня 2013 року отримувала пенсію за віком.

Відповідно до акта від 02 вересня 2019 року, складеного представником територіального комітету мікрорайону № 7 "Гаврилівка верхня" м. Дружківки Донецької області Карпушиною Н. М. за участі сусідів: ОСОБА_6

та ОСОБА_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2, з жовтня 2005 року

до 10 серпня 2013 року, до дня смерті, разом з ОСОБА_1, яка організувала та оплатила її поховання (а. с. 31).

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 12 серпня 2013 року № 105 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, місце смерті:

АДРЕСА_2 (а. с. 29).

ОСОБА_1 звернулась до Дружківської державної нотаріальної контори

із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Постановою державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвої В. Є. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 серпня 2019 року № 735/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у прийняті заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її бабусі - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини (а. с. 28).

Матеріали справи містять ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 13 червня

2018 року, посвідченої нотаріусом Орловського нотаріального округу Орловської області (Російська Федерація), в якій вона зазначає про свою обізнаність щодо пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, зареєстрованої на час смерті у АДРЕСА_1, фактично проживаючої у АДРЕСА_2.

У заяві ОСОБА_2 також вказує, що нотаріусом їй роз'яснено зміст статей 1157 (Право отказа от наследства) та 1158 (Отказ от наследства в пользу 2 лиц и отказ от части наследства) ЦК Російської Федерації, в управління спадковим майном вона не вступала, звертатись до суду для поновлення строку для прийняття спадщини наміру не має та не заперечує проти отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину (а. с. 24).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом

або за законом.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частинами 1 , 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтями 1268 та 1269 ЦК України.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені

у частинах 3 , 4 статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування",

у разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців

за заповітом застосовується норма частини 1 статті 1275 ЦК України, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить

до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Враховуючи волю заповідача таке тлумачення статті 1275 ЦК України дозволяє усунути конкуренцію між спадкуванням за заповітом та законом, оскільки ніхто не може бути одночасно спадкоємцем за законом та заповітом відносно спадкової маси охопленої заповітом. Якщо призначені кілька спадкоємців

за заповітом і той або інший з них відмовляється від прийняття своєї частини або, взагалі, вибуває з числа інших, то частини у спадщині інших у відповідній мірі збільшуються.

Проаналізувавши викладене та встановивши, що спадкоємець за заповітом - третя особа у цій справі ОСОБА_2, спадщину після ОСОБА_3 у порядку й у строки, визначені законом, не прийняла, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що її частина у спадщині за заповітом переходить до іншого спадкоємця - позивача у справі ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 1275 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України "Про нотаріат" при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва

та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Встановивши, що позивач постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобто

є такою, що прийняла спадщину після ОСОБА_3, та зазначивши про це

у мотивувальній частині постанови, апеляційний суд помилково вважав,

що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного поживання

із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню, не зважаючи на те,

що нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів Верховного Суду погодитись також не може з наведених вище підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині

або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на наведене, касаційний суд вважає за можливе скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти у справі нову постанову про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольняє, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовує і позов задовольняє, то понесені позивачем витрати у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також витрати, пов'язані з розглядом справи в касаційному порядку, покладаються на відповідача Шахівську сільську раду Добропільського району Донецької області.

На користь ОСОБА_1 із Шахівської сільської ради підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплаченого позивачем за подання позову,

в розмірі 2 081,35 грн та судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі 2 545 грн, а всього 4 626,35 грн.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги, витрати

зі сплати судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги,

в розмірі 4 162,70 грн, підлягають стягненню із Шахівської сільської ради

на користь Державного бюджету.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати, позов задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом

зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1, право власності в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею 4,6111 га, кадастровий номер undefined, розташовану на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнути з Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області на користь ОСОБА_1 4 626,35 грн судового збору.

Стягнути з Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області на користь Державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс.

р-н/~organization1~; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102; найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055) судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанції в розмірі 4 162,70 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов