Історія справи

Постанова

Іменем України

04 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 726/303/23

провадження № 61-7490св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2023 року під головуванням судді Мілінчук С. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила на строк шість місяців визначити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти на нього обов`язки, а саме: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежити спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та заборонити ОСОБА_2 вести листування, зокрема через використання будь-яких засобів зв`язку, або контактувати із ОСОБА_1 в будь-який інший спосіб; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань меншу ніж 5 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , зокрема за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань меншу ніж 100 метрів по місцю перебування ОСОБА_1 поза межами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та поза межами подвір`я цього ж житлового будинку; заборонити ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати та/чи переслідувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_2 .

Заяву мотивувала тим, що в період шлюбу вона та ОСОБА_2 придбали земельну ділянку на АДРЕСА_1 та набули у власність житловий будинок за тією ж адресою.

ОСОБА_2 протягом останніх років систематично вчиняє стосовно неї домашнє насилля, а саме діяння психологічного, фізичного, економічного характеру. Такі діяння він вчиняє, в тому числі, у присутності доньки.

Окрім того, протягом останніх років ОСОБА_2 перешкоджає їй у користуванні житловим будинком, проведенні ремонтних робіт, накопичує у будинку непотрібні речі, у зв`язку із чим вона позбавлена можливості ефективно користуватись своїм майном.

Вказувала, що ОСОБА_2 є кривдником, неврівноваженою та аморальною особою, ненавидить її, а тому з метою захисту своїх прав, просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Садгірський районний суд м. Чернівці рішенням від 14 лютого 2023 року у задоволенні заяви відмовив.

Чернівецький апеляційний суд від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2023 року залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що постанова Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2022 року безумовно вказує щодо одноразового вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», однак не визначає ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та не свідчить про те, що таке домашнє насильство вчинялося ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 систематично.

Крім того, свідок ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в судовому засіданні пояснила, що її батько вчиняє сварки із мамою, не допускає у будинок будівельників та осіб, які приходять здійснювати ремонт техніки, час від часу виганяє їх з житла.

Однак із вказаних вище показань ОСОБА_3 неможливо встановити, коли саме ОСОБА_2 вчинив неправомірні дії, періодичність та систематичність вчинення ним таких дій, що є обов`язковою умовою для можливості застосування судом до ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Окрім того, жодних доказів, які б підтверджували звернення ОСОБА_1 та її доньки до правоохоронних органів з підстав, викладених ОСОБА_1 в заяві, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19. Крім того, суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання заявника та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що систематичність протиправної поведінки кривдника ОСОБА_2 відсутня. Сукупністю доказів у справі підтверджено систематичне домашнє насильство кривдником ОСОБА_2 щодо заявника.

Також, суд порушив положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заявник вказує, що протягом останніх років ОСОБА_2 перешкоджає їй у користуванні житловим будинком, у проведенні ремонтних, побутових робіт.

Крім того, суд першої інстанції не розглянув заяву про виклик і допит свідків, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мала можливості встановити факти у справі та надати всі докази до суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Садгірського районного суду м. Чернівці.

Справа № 726/303/23 надійшла до Верховного Суду 14 червня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 23 травня 1997 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб 23 травня 1997 року. В період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 143,6 кв. м, житловою площею 36,2 кв. м, за тією ж адресою, про що свідчать копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 липня 2006 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 березня 2014 року № 19651049 та витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 березня 2014 року № 19651638.

Згідно з постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2022 року ОСОБА_2 04 жовтня 2022 року, близько 20 години, перебуваючи на вул. Мирона Штоли в м. Чернівці, умисно висловлював погрози та образи на адресу своєї дружини ОСОБА_1 , що проживає разом з ним, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц зазначено, що «Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18). Суди правильно встановили, що заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї саме ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12 81 ЦПК України. При цьому сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Крім того, ОСОБА_2 також звертався до органів національної поліції із заявами про вчинення відносно нього та відносно їх з ОСОБА_1 малолітнього сина протиправних кримінально караних дій. Апеляційним судом установлено, що рішень по вказаним фактам або іншим конфліктним ситуаціям між сторонами компетентними органами не приймалося. Внесенні за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_8 дані про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на час ухвалення судового рішення апеляційним судом знаходяться на стадії досудового розслідування без пред`явлення підозри будь-якій особі».

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 вказано, що «обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА3 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які б могли свідчити про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , у їх сукупності, в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оцінивши можливі ризики застосування психологічного чи фізичного насильства у майбутньому, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Колегія суддів вважає, що між сторонами існує спір щодо користування спільним нерухомим майном, що регулюється, зокрема, нормами ЦК України та СК України. Зазначений спір не може бути вирішений шляхом застосування зазначених заявником заходів обмежувального припису.

Доводи касаційної скарги про те, що сукупністю доказів у справі підтверджено систематичне домашнє насильство кривдником ОСОБА_2 щодо заявника, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини. При цьому, питання щодо видачі судом обмежувального припису вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім того, у справі № 756/3859/19, на яку посилається заявник у своїй касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, виходив з того, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув заяву про виклик і допит свідків, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мала можливості встановити факти у справі та надати всі докази до суду є необґрунтованими, оскільки при розгляді цієї справи в суді першої інстанції були присутні ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_3 , які надавали пояснення у суді. Отже, ОСОБА_1 мала можливість подати всі належні та допустимі докази у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров