Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №203/2741/22
Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №203/2741/22
Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №203/2741/22

Постанова

Іменем України

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 203/2741/22

провадження № 61-2369св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скиба Віталій Володимирович, на ухвалу Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська, в складі судді Католікяна М. О., від 26 жовтня

2022 року, та постанову Дніпровського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., від 17 січня

2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансу, інфляційних втрат та три відсотка річних.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перерахував відповідачу кошти у розмірі 43 020 грн, як аванс (передплату) по усному договору про надання послуг з виготовлення устаткування.

Проте відповідач втратив інтерес (відмовився) щодо подальшого виконання зобов`язання по виготовленню обладнання, а вимогу про повернення коштів проігнорував.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 сплачений аванс у розмірі 43 020 грн, інфляційній втрати - 10 582,92 грн, три відсотка річних - 1 930,60 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що є судове рішення, яке набрало законної сили у справі

№ 203/1148/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. просить оскаржувані судові рішення скасуватита направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2022 року та постанову Дніпровський апеляційний суд від 17 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2023 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи № 203/2741/22 з суду першої інстанції. У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Наголошує, що у розглядуваній справі та у справі № 203/2741/22 різні підстави та предмет позову, оскільки у цій справі позивач просить стягнути сплачений аванс, а у справі № 203/2741/22 просив стягнути безпідставно отримані грошові кошти.

Вважає, що суди попередніх інстанцій проявили надмірний формалізм та обмежили позивача в доступі до правосуддя.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 січня 2022 року рішенням Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2022 року у справі № 203/1148/21, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права

(частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»).

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1

статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно тотожні сторони, підстави та предмет спору. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У розглядуваній справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про тотожність позовів ОСОБА_1 у справах № 203/2741/22 та №203/1148/21.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 203/1148/21, суди виходили з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично склалися договірні відносини на підставі усної домовленості щодо надання послуг з виготовлення устаткувань, а позивач здійснив передачу коштів, що засвідчило його бажання укласти договір. При цьому позивачем не надано доказів, що грошові кошти, були перераховані на картку відповідача без достатньої правової підстави, оскільки встановлено факт усної домовленості з приводу виготовлення устаткування та перерахування грошових коштів за вказану роботу.

Тобто, у справі № 203/1148/21 вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 вирішувались судами, як вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Натомість у розглядуваній справі ОСОБА_1 , врахувавши висновки судів у справі № 203/1148/21, звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів сплачених в якості авансу.

Отже, предметом спору в даній справі є повернення грошових коштів з інших підстав, а тому не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, і позови повністю збігаються, як за складом учасників судового процесу, так і за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 березня

2023 року в справі № 925/1662/21.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про відмову у відкриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, є помилковим.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження.

Оскільки справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скиба Віталій Володимирович, задовольнити.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня

2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович