Історія справи

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

місто Київ

справа № 463/4711/15

провадження № 61-7001ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року у складі судді Шеремети Г. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_4, у якому просила суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача на її користь 48 827, 94 грн, що складаються з 46 400, 00 грн інфляційних втрат та 2 427, 94 грн трьох процентів річних від простроченої суми, які передбачені статтею 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок скоєння злочину.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 85 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок скоєння злочину, проте відповідач належним чином не виконує рішення суду.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року позов задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму інфляційних втрат у розмірі 37 820, 00 грн та три відсотки річних в сумі 2 337, 53 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_4 не виконав в повному обсязі свої зобов'язання з виплати моральної шкоди за рішенням суду, тому до нього необхідно застосувати заходи відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України. Враховуючи те, що відповідачем сплачено позивачу 25 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, то відповідальність за порушення грошового зобов'язання має застосовуватись із урахуванням такої виплати, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що на підставі рішення суду про відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_4 виникло грошове зобов'язання перед ОСОБА_3, внаслідок невиконання належним чином якого на боржника підлягає покладенню заходи відповідальності, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що таке рішення ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки, зазначені в ньому, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14. Апеляційний суд визначив, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із розміру моральної шкоди з урахуванням раніше сплаченої частини у сумі 25 000, 00 грн.

ОСОБА_4, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не застосовуються правові норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано цієї правової позиції Верховного Суду України. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не існувало договірних зобов'язань, спірні правовідносини відносяться до деліктних зобов'язань, а тому на них не поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України. Також судової повістки про виклик в судове засідання на 04 грудня 2015 року ОСОБА_4 не отримував, суд першої інстанції у порушення вимог цивільного процесуального законодавства розглянув справу у першому судовому засіданні, протиправно ухваливши заочне рішення.

ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-2759цс15 помилково витлумачив положення частини другої статті 625 ЦК України, покликаючись на її незастосування, якщо існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини. На переконання позивача, насправді правило частини другої статті 625 ЦК України передбачає можливість застосування лише іншого розміру процентів, який може бути встановлений договором чи законом, і не передбачає можливості незастосування цієї статті в цілому за спеціальним законом. Судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального права, не порушено норм процесуального права, обґрунтовано застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, а тому рішення судів є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Личаківського районного суду м. Львова зазначену цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану справу.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV), а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі вироку Личаківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «PZU Україна»

(далі - ПрАТ СК «PZU Україна») про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 85 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована, то на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2014 року сума в 5 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди була виплачена страховою компанією

ПрАТ СК «PZU Україна».

На виконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди відповідач 16 березня 2015 року сплатив позивачу 20 000, 00 грн.

У листі Залізничного ВДВС ЛМУЮ від 04 грудня 2015 року № 19420 підтверджено часткову виплату відповідачем відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000, 00 грн та зазначено, що станом на 04 грудня 2015 року заборгованість відповідача становить 65 000, 00 грн.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання з виплати відшкодування моральної шкоди за рішенням суду.

Обґрунтовуючи безпідставність вимог позову про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за невиконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди за рішенням суду, ОСОБА_4 у касаційній скарзі серед іншого посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 січня 2016 року у

справі № 6-2759цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 з метою забезпечення прогнозованості правозастосовчої практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, зазначивши наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт, інше позадоговірне зобов'язання). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 визначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі

№ 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й з факту завдання шкоди особі.

Відповідач має невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2014 року, що набрало законної сили 21 липня 2014 року, про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 85 000, 00 грн.

За правилом частини першої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Враховуючи, що рішення суду є обов'язковим, зокрема, й для відповідача в частині виплати на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди, у відповідача існує перед позивачем невиконане грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого настає за правилами статті 625 ЦК України.

Позивач в цьому провадженні шляхом подання позову пред'явила відповідачу вимогу в порядку частини другої статті 625 ЦК України про сплату сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання, розраховані за проміжок часу з моменту набрання рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2014 року законної сили до моменту часткової сплати відповідачем суми відшкодування моральної шкоди 16 березня 2015 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов до переконання, що з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування заходів відповідальності внаслідок такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, а тому погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, що узгоджуються із правовим висновком ВеликоїПалати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не отримував судової повістки про виклик в судове засідання на 04 грудня 2015 року, суд першої інстанції в порушення вимог цивільного процесуального законодавства розглянув справу у першому судовому засіданні й протиправно ухвалив заочне рішення, оскільки оцінка таким доводам надана судом першої інстанції під час розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення, за наслідком розгляду якої судом встановлено, що повідомленням про вручення поштового відправлення № 79032 0240144 4 підтверджується отримання відповідачем судової повістки.

В частині інших висновків рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувалися, доводи щодо їх помилковості у касаційній скарзі не наводяться, а отже, судом касаційної інстанції за межами доводів скарги не переглядалися.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик