Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №756/3297/24

Друк

Пошук

312

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №756/3297/24

Державний герб України

Постанова

Іменем України

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 756/3297/24

провадження № 61-2872св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Громадська організація «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року в складі судді: Диби О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в складі колегії: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» (далі - ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції»), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17 год 20 хв на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_9 під авторством ОСОБА_6 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 в загальному доступі було опубліковано статтю під назвою «« ІНФОРМАЦІЯ_8 », у якій також викладено розповідь журналіста ОСОБА_8 .

Вказував, що вказана стаття містить в собі недостовірну інформацію, яка завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Зазначав, що ним було замовлено кілька експертиз, які підтверджують, що поширена інформація саме відповідачем, стосується його особи, має образливий характер, є негативною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

ОСОБА_1 просив:

визнати такою, що є недостовірною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на веб - сайті: ІНФОРМАЦІЯ_4 в частині:

««О.Краса» по - ірпінськи: фірма ексмера ОСОБА_1 намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі»;

«В Ірпінській територіальній громаді поблизу с. Стоянка, на березі річки Ірпінь у 300-метровій зоні від ліній електропередач забудовник здійснює намив піску в промислових масштабах. Для цього знято шар ґрунту, тим самим чорноземні луги перетворено на кар`єр. А неподалік ведеться будівництво котеджного містечка «О.Краса» (КМ «О.Krasa»)»;

«Тут будується котеджне містечко « О.Краса ». Котеджне містечко розташовується на 60 гектарах землі. Більшість цієї землі на даний час - сільського господарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо на цих водоймах і здійснюється будівництво», - з місця події розповів журналіст»;

«Всі ці 60 га перебувають під арештом у так званій «справі Євробанку» щодо шахрайства. Згідно з матеріалами слідства, дані землі свого часу були незаконно заставлені й потім продані за заниженою ціною (див.скріншот)»;

«В свою чергу одіозний ексмер ОСОБА_10 здобув популярність на тлі скандалу, пов`язаною з «сектою» «АллатРа» - міжнародним громадським рухом, що був заснований в Україні у 2011 році і іноді характеризується як нова релігійна спільнота та окультна організація. Він до останнього зберігав у себе на каналі «аллатрівське» інтерв`ю - попри те, що секта виправдовувала вбивства росіянами українців у Бучі та Ірпені . Але хоч би як ОСОБА_1 намагався приховати правду, активісти знайшли цей сектантський сюжет за його участю»;

зобов`язати ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішення суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди його честі, гідності та ділової репутації, шляхом опублікування на головній сторінці веб - сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення;

зобов`язати ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішення суду вилучити інформацію, визнану судом недостовірною, з публічного доступу, без можливості поширення гіперпосилання на статтю в редакції опублікованій станом на 10 січня 2024 року;

зобов`язати редактора стрічки новин СтопКору - ОСОБА_13 та журналіста ОСОБА_14 не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду вилучити статтю під назвою «« ІНФОРМАЦІЯ_8 » з сайту ІНФОРМАЦІЯ_4

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року:

позов ОСОБА_1 задоволено частково;

визнано такою, що є недостовірною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на веб - сайті: ІНФОРМАЦІЯ_4 в частині:

-«« О.Краса » по-ірпінськи: фірма ексмера ОСОБА_1 намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі»;

-«В свою чергу одіозний ексмер ОСОБА_10 здобув популярність на тлі скандалу, пов`язаною з «сектою» «АллатРа» - міжнародним громадським рухом, що був заснований в Україні у 2011 році і іноді характеризується як нова релігійна спільнота та окультна організація. Він до останнього зберігав у себе на каналі «аллатрівське» інтерв`ю - попри те, що секта виправдовувала вбивства росіянами українців у Бучі та Ірпені . Але хоч би як ОСОБА_1 намагався приховати правду, активісти знайшли цей сектантський сюжет за його участю».

зобов`язано ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішення суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 шляхом опублікування на головній сторінці веб - сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення;

зобов`язано ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішення суду вилучити інформацію, визнану судом недостовірною, з публічного доступу, без можливості поширення гіперпосилання на статтю в редакції опублікованій станом на 10 січня 2024 року;

у задоволенні іншої частини позовних вимог до ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» відмовлено;

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

саме відповідачем ГО «Стоп Корупції» поширено інформацію, яка є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача;

особи позивача стосуються тільки твердження: «« О.Краса » по - ірпінськи: фірма ексмера ОСОБА_1 намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі» та «В свою чергу одіозний ексмер ОСОБА_10 здобув популярність на тлі скандалу, пов`язаною з «сектою» «АллатРа» - міжнародним громадським рухом, що був заснований в Україні у 2011 році і іноді характеризується як нова релігійна спільнота та окультна організація. Він до останнього зберігав у себе на каналі «аллатрівське» інтерв`ю - попри те, що секта виправдовувала вбивства росіянами українців у Бучі та Ірпені . Але хоч би як ОСОБА_1 намагався приховати правду, активісти знайшли цей сектантський сюжет за його участю». Позовні вимоги про спростування та вилучення недостовірної інформації є похідними від позовних вимог про визнання інформації недостовірною, а тому вони підлягають задоволенню;

відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , оскільки задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації є належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача, а в процесі розгляду справи, ідентифікувати вказаних осіб не виявилося за можливе.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року:

апеляційну скаргу ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» залишено без задоволення;

рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року № 4/2024-Д підтверджується інформацію щодо власника сайту. Згідно з Довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року №4/2024-Д, власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_9 є володілець облікового запису - ГО «Стоп Корупції», код ЄДРПОУ: 39946405, місцезнаходження: 04211, м. Київ, вул. Йорданська, буд. 8, офіс 198. Свідоцтвом про акредитацію Український мережевий інформаційний центр підтвердив компетентність ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» у здійсненні ним функцій з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею Експертних висновків, а також - видачу довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення відповідно до Договору про акредитацію від 08 травня 2019 року. Крім того, на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 міститься зареєстрований за відповідачем №214168 знак для товарів та послуг з контактною інформацією ГО «Стоп Корупції». Згідно з відомостями з Бази даних «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг» товарний знак «STOP КОРУПЦІЇ» належить ГО «Стоп Корупції». Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги, що ГО «ВГО «Стоп корупції», не має доступу до сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, нічого на ньому не публікує та не є його власником, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивач належними доказами підтвердив, що станом на дату опублікування спірної статті власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 був реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_9 ГО «Стоп Корупції», отже, він є належним відповідачем у цій справі;

позивач навів докази того, що власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_9 є ГО «Стоп Корупції», натомість відповідач, заперечуючи ці обставини, не наводить жодного доказу, що, наприклад, ним як власником сайту право власності чи користування на доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_9 передано іншій особі, яка є належним відповідачем;

колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме відповідачем - ГО «Стоп Корупції» поширено інформацію, яка є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Аргументи учасників справи

06 березня 2025 року ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

матеріалами справи не містять належних та допустимих доказів того, що ГО «ВГО «Стоп корупції» проводила розслідування та оприлюднила на веб-сайті, якій їй взагалі не належить, оспорювану інформацію. Довідка ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» не може вважатись належним доказом та не містить достовірної інформації, що ГО «Стоп корупції» є володільцем веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки відсутні дані про реєстранта, володільця та власника даного сайту, їх контактів, особових анкетних даних, дати реєстрації сайту, умов користування даним сайтом та хто є володільцем та наповнювачем такого сайту.Вказана юридична особа не є уповноваженою для проведення відповідних досліджень, а видана довідка не експертним дослідженням. Центр компетенції УЦПНА у виданій довідці робить лише припущення про ймовірного власника веб-сайту (ГО «ВГО «Стоп корупції») і фактичного покладає на нього обов`язок спростувати припущення Центру, що є неприпустимим;

суди не дослідили докази приналежності ОСОБА_1 до юридичної особи ТОВ «Сарафан», яке є співзасновником ТОВ «Тихій Ірпінь», що володіє торгівельною маркою «О.Краса» про яку йшла мова в публікації. З української аналітичної онлайн системи «YouControl» вбачається що ОСОБА_1 був керівником та засновником ТОВ «Сарафан», яке є засновником ТОВ «Тихій Ірпінь», що входить в групу «Конкорд Кепітал» та володіє торгівельною маркою «О.Краса». На приналежність ОСОБА_1 до юридичної особи ТОВ «Сарафан» також вказує і зазначений в позовній заяві e-mail позивача - адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_7 . Тобто інформація про те, що « О.Краса » має відношення до ОСОБА_1 повністю підтверджена матеріалами справи;

належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. ГО «ВГО «Стоп корупції» не є автором розміщеної інформації, володільцем та реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4, тому громадська організація не є належним відповідачем у справі. ГО «ВГО «Стоп корупції» під час розгляду справи неодноразово наголошувала, що Позивачем заявлені вимоги до неналежного відповідача, а задоволені судом вимоги не можуть бути виконані відповідачем, оскільки останній не є володільцем облікового запису та не встановлює порядок і умови використання веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4;

ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості;

позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів. Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням;

суди не навели будь-яких мотивів, аргументів та доказів на підтвердження недостовірності оспорюваної інформації;

висловлювання «одіозний» є оціночним судженням, оскільки межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 751/3058/17).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції». В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

03 червня 2025 року ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» надала додаткові пояснення, в яких зазначає, що довідка про власника веб-сайту, видана ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року №4/2024-Д є неналежним та недопустимим доказом. ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» є неналежним відповідачем за заявленими позовними вимогами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

13 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2025 року:

копію інформації з аналітичної системи «YouControl», копію публікації з мережі інтернет журналу «Forbes» про котеджне містечко «О.Краса» повернуто ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції»;

справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2025 року:

у задоволенні клопотання ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» про відкладення судового засідання відмовлено;

клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_18, про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу задоволено;

продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 29 травня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року:

відзив ОСОБА_1 , який підписаний представником ОСОБА_18, на касаційну скаргу громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» залишено без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; у справі № 705/3876/18; від 17 квітня 2024 року у справі № 761/8049/21; від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21; від 21 серпня 2019 року у справі № 751/3058/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17 год 20 хв за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10, під авторством ОСОБА_6 викладено статтю під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_8 », у якій також викладено розповідь журналіста ОСОБА_8 , наступного змісту:

«« ІНФОРМАЦІЯ_8 »;

Згідно довідки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року, власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, який містить наведені спірні публікації, є володілець облікового запису - ГО «Стоп Корупції», якщо інше не визначено умовами договору між останнім та реєстр антом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_9 - ОСОБА_16 та/або отримувачем послуг хостингу або якщо такий договір відсутній.

Відповідно до звіту ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі інтернет, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено достовірність та точність відображення змісту досліджуваних веб-сторінок в браузері Google Chrome.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 працював у виконавчому комітеті Ірпінської міської ради на посаді міського голови з жовтня 2014 року по 02 серпня 2018 року.

Згідно даних зі спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ (СІС), заявником на торговельну марку «О. Краса» є ТОВ «Тихий Ірпінь», керівником якого є ОСОБА_17 , а засновниками якого є ТОВ «Конкорд Консалтинг», ТОВ «Сарафан», ОСОБА_17 , що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 13 березня 2024 року.

Позиція Верховного Суду

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що:

веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Згідно статті 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет».

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства.

У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 369/11909/20 (провадження № 61-5212св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2023 року в справі № 910/8562/22, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 серпня 2024 року в cправі № 922/2993/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року в справі № 486/1112/16-ц (провадження № 61-16970св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Касаційний суд вже вказував, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц (провадження № 61-13490св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що:

«недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

«суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 751/3058/17 (провадження № 61-40787св18) зазначено:

«у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, не відома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим в таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких шлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

За результатом аналізу вказаних рішень можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики».

У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) Верховний Суд зробив висновок про те, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 (провадження № 61-13067св22) зазначено:

«ОСОБА_2 на час поширення оспорюваної інформації обіймав посаду директора КП «РИТУАЛ СЕРВІС ПЛЮС», тому є публічною особою. Цю обставину позивач не заперечував та не спростовував.

Проте суди не врахували, що пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Межа допустимої критики стосовно публічної особи є ширшою, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перша неминуче та свідомо йде на те, щоб усі її слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі та ділової репутації, повинен враховувати зміст Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з викладеним межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Діяльність публічної особи є об`єктом підвищеного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Отже, ОСОБА_2 перебував на посаді керівника КП «РИТУАЛ СЕРВІС ПЛЮС», тому межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою. Позивач як публічна особа повинен був усвідомлювати, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для нього, навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.

Верховний Суд наголошує на тому, що хоча опублікована відповідачкою інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію;

суди на підставі довідки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16 січня 2024 року встановили, що власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, який містить наведені спірні публікації, є володілець облікового запису - ГО «Стоп Корупції»;

суди не звернули увагу, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом;

суди не врахували, що оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, та ця інформація не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані;

викладена інформація є вираженням суб`єктивної думки автора. Вислови у статті не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені;

хоча опублікована інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями;

поза увагою судів залишилось те, що позивач ОСОБА_1 працював у виконавчому комітеті Ірпінської міської ради на посаді міського голови з жовтня 2014 року по 02 серпня 2018 року, тому межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, ніж щодо приватних осіб. Позивач як публічна особа повинен був усвідомлювати, що він самостійно та свідомо відкрив себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для нього, може бути навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» про захист честі, гідності та ділової репутації.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» про захист честі, гідності та ділової репутації.

ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 449,50 грн (а. с. 211) та за подання касаційної скарги у розмірі 5 813,76 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ГО «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» належить стягнути сплачений судовий збір.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» про захист честі, гідності та ділової репутації скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» сплачений судовий збір у розмірі 11 263,26 грн.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко