Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №760/1354/17

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 760/1354/17-ц

провадження № 61-3331 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Міністерство оборони України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у складі судді Букіної О. М. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Музичко С. Г., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у період з серпня 1978 року по грудень 2006 року він проходив військову службу в Збройних Силах, наказом міністра оборони України від 15 грудня 2006 року № 1981 року його звільнено у запас за станом здоров'я, а з 23 грудня 2006 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік.

Під час військової служби він отримав захворювання нервової і серцево-судинної систем, а також хребта, суглобів та органів травлення.

Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії із встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 жовтня 2007 року № 738, захворювання, за якими він був визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї, виконанням обов'язків та проходженням військової служби.

17 лютого 2010 року у результаті повторного огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) йому встановлено третю групу інвалідності. Захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

Посилаючись на те, що внаслідок численних хвороб, які виникли під час проходження військової служби, що призвело до необхідності постійного лікування, проходження медичних досліджень та суттєво змінило його звичайний спосіб життя, оскільки він має можливості працювати та задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, що завдає йому моральних страждань, позивач просив стягнути з Міністерства оборони України 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1

20 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що встановлена позивачу третя група інвалідності є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби при випробовуванні ядерної зброї. За таких обставин саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов'язок держави відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня

2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, урахувавши ступінь моральних і фізичних страждань позивача внаслідок отриманих захворювань під час проходження військової служби та їх наслідків.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були допущенні численні порушення норм процесуального права, а саме: на адресу відповідача не направлялась копія позовної заяви, а також копія ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі. У порушення вимог статті 222 ЦПК 2004 року, суд не направив Міністерству оборони України копію повного тексту судового рішення.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», які є обов'язковими для урахування судами України, не з'ясували чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральної шкоди, якими діями чи бездіяльністю відповідача така шкода заподіяна, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суди помилково застосували до спірних правовідносин статті 1167, 1168 ЦК України 2003 року з огляду на те, що позивач вказував на отримані ним захворювання у 1985 році, і діюче на той час законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди. Вказував на те, що Міністерство оборони України не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну у зазначений період, оскільки такий орган виконавчої влади в Україні було створено лише у

1991 році.

Позивач не надав первинних документів, які б свідчили про наявність ушкодження здоров'я під час проходження військової служби та акти службових розслідувань, а тому вважав, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом касаційної інстанції не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, а тому підстав для розгляду справи за участю представника відповідача не має.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 22 грудня 2006 року № 219 полковника ОСОБА_1, старшого офіцера відділу моніторингу та фінансового супроводження організаційних заходів організаційно-штатного управління Головного управління оборонного планування, звільненого наказом Міністерства оборони України від 15 грудня 2006 року № 1981, відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України у запас за пунктом 67 підпунктом «б» (за станом здоров'я), з 23 грудня 2006 року його виключено зі списків особового складу так всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 жовтня 2007 року № 738, довідки до акта МСЕК

від 17 лютого 2010 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково.

Причина встановлення інвалідності - захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї. ОСОБА_1 протипоказані психоемоційні перевантаження.

Внаслідок отриманих захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при випробовуванні ядерної зброї та отриманої у 1985 році травми, позивач у періоди з 30 січня 2009 року по 12 лютого 2009 року,

з 26 листопада 2010 року по 08 грудня 2010 року, з 5 по 18 квітня 2011 року,

з 11 по 23 грудня 2005 року, з 29 травня 2017 року по 07 червня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічних відділеннях медичних установ.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір та факт заподіяння її відповідачем, обов'язок доведення відсутності вини у заподіянні шкоди покладається на відповідача.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та була заподіяна моральна шкода.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого

1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Покладаючи обов'язок з відшкодування позивачу моральної шкоди на Міністерство оборони України, суди не звернули увагу, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я не містило положень про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я, підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, позивачем не доведено протиправність дій Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, та не встановлено вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачеві.

На зазначене звертало увагу Міністерство оборони України у своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі, проте суди попередніх інстанцій залишили їх поза увагою, а також не звернули увагу на те, що Міністерство оборони України, як один із органів центральної виконавчої влади було створено рішенням Верховної Ради України 24 серпня 1991 року, що виключає наявність вини відповідача за моральну шкоду, завдану позивачу у зв'язку із отриманням ушкодженням здоров'я у 1985 році.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносин, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому в силу статті 412 ЦПК України, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпунктів, «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції - скасуванню, сплачений Міністерством оборони України судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 768 грн 00 коп. підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 768 грн 00 коп. компенсувати Міністерству оборони України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик