Історія справи

Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 645/5178/17

провадження № 61-45649св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділити їй у користування житлові кімнати площею 7,8 кв. м та 11,1 кв. м, у користування ОСОБА_5 - житлову кімнату площею 19,9 кв. м та залишити у спільному користуванні балкон площею 3 кв. м, коридор площею 4,5 кв. м, кухню площею 4,9 кв. м, вбиральню площею 2,3 кв. м.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, проте дійти згоди щодо користування нею вони не можуть.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 березня 2018 року у складі судді Шарка О. П. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, відповідно до якого виділено у користування ОСОБА_4 кімнати житловою площею 7,8 кв. та 11,1 кв. м, у користування ОСОБА_5 -кімнату житловою площею 19,9 кв. м, залишено у загальному користуванні балкон площею 3 кв. м, коридор площею 4,5 кв. м, кухню площею 4,9 кв. м, вбиральню площею 2,3 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що запропонований позивачем порядок користування спірним житловим приміщенням відповідає розміру часток у праві власності на квартиру та не порушує прав співвласників.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 березня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що житлова кімната, яку позивач просить виділити відповідачу, не є ізольованою, через неї здійснюється вхід до двох інших ізольованих кімнат, які виділяються позивачеві, що, у свою чергу, порушує права ОСОБА_5 на користування належною їй часткою у власності.

Короткий зміст касаційної скарги

ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд не звернув увагу на те, що запропонований нею варіант поділу квартири не призведе до штучного погіршення житлових умов сторін за умов спільного користування іншими нежитловими приміщеннями. Відповідаччинить перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням, домовлятись щодо виділення в натурі окремих приміщень у квартирі або визначення користування ними, не бажає, у зв'язку з цим вона (позивач) змушена орендувати житло.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У цьому випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення в користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 грудня 2014 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2002 року.

Власником іншої Ѕ частини квартири є ОСОБА_5

Вказана квартира має загальну площу 51,4 кв. м., житлову площу 38,8 кв. м та складається з трьох кімнат площею 19,9 кв. м, 11,1 кв. м та 7,8 кв. м, балкону - 3 кв. м, коридору - 4,5 кв. м, кухні - 4,9 кв. м, вбиральні - 2,3 кв. м.

При цьому, кімната площею 19,9 кв. м не є ізольованою, через неї здійснюється вхід до двох інших ізольованих кімнат площею 11,1 кв. м та 7,8 кв. м.

Апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та відносини, що склались між сторонами, встановивши, що згідно з планом квартири кімнати площею 11,1 кв. м та 7,8 кв. м не мають окремого входу, вхід до них можливий лише з кімнати площею 19,9 кв. м, тобто ця кімната є прохідною, апеляційний суд правильно вважав за неможливе визначити порядок користування спірною квартирою саме в такий спосіб. Запропонований позивачем варіант виділу відповідачу житлової кімнати, яка не є ізольованою, порушить права останньої на користування належною їй часткою у власності.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат