Історія справи

Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 487/3878/17

провадження № 61-2313 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник ОСОБА_5- ОСОБА_7,

третя особа - служба у справах дітей Миколаївської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 червня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого вони мають трьох дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З моменту реєстрації шлюбу вони з відповідачем та дітьми проживали у квартирі АДРЕСА_1 яка належить відповідачам. Місце проживання дітей зареєстровано у вищевказаній квартирі за згодою відповідачів.

Спільне життя з ОСОБА_5 у неї не склалося, унаслідок чого у 2015 році останній вигнав її з дітьми зі спірної квартири та замінив замки на дверях, чим перешкоджає їм у користуванні цим житлом. Вважає, що відповідач своїми протиправними діями порушив її з дітьми право на проживання у зазначеній квартирі. Отже, тривалий час вона не проживала у спірному житловому приміщенні з поважної причини.

Крім того, хоча її місце проживання і не було зареєстровано у спірній квартирі, це не впливає на право користування вказаним житлом як члена сім'ї власника. Таким чином, вважає, що ОСОБА_5 незаконно позбавив її та малолітніх дітей права на проживання у вищевказаній квартирі, гарантованого положеннями законодавства.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд усунути перешкоди їй та малолітнім дітям: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, у користуванні квартирою АДРЕСА_1 вселивши їх у цю квартиру зобов'язавши відповідачів, як власників квартири, не чинити їм перешкод у користуванні нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2018 року у складі судді Нікітіна Д. Г. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди малолітнім дітям: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх вселення у квартиру. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 незаконно позбавив своїх малолітніх дітей права на проживання у спірній квартирі, гарантованого положеннями законодавства, питання про їх виселення, зняття з реєстраційного обліку останнім у встановленому законом порядку не вирішувалося, тому малолітнім дітям слід усунути перешкоди у праві користування спірною квартирою шляхом їх вселення в неї. На час звернення до суду з позовом між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сімейні відносини було припинено, тобто вона не була членом сім'ї останнього, унаслідок чого позивачка втратила право на користування вказаною квартирою. Крім того, ОСОБА_4 забезпечена іншим житлом, а саме у копії паспорта позивачки зазначено місце її реєстрації АДРЕСА_2

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом її вселення скасовано. Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4. квартирою АДРЕСА_1

В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалось.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовою підставою для вселення позивачки у спірну квартиру був саме факт того, що вона з 2001 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 та була членом його сім'ї, як співвласника житлового приміщення. При цьому житлова площа, якою позивачка мала право користуватися, не визначалась, тобто вона мала право користуватися всією квартирою нарівні з відповідачами. ОСОБА_5 належних та допустимих доказів на підтвердження існування домовленості про те, що позивачка могла проживати у спірній квартирі без реєстрації до моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ним, не надано. Той факт, що позивачка не була зареєстрована у спірній квартирі, сам по собі не може бути підставою для визнання чи відмови у визнанні права користування житловим приміщенням, а враховується у сукупністю з іншими доказами. Отже, оскільки позивачка вселилась у спірну квартиру у встановленому законом порядку, як член сім'ї співвласника цього майна, тривалий час проживала у ній (14 років) перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, а з 14 червня 2008 року ними було зареєстровано шлюб, від якого вони мають трьох малолітніх дітей, тому остання набула права користування спірним житловим приміщенням, яке підлягає захисту шляхом її вселення у квартиру та усуненням перешкод у користуванні нею. Крім того, вселення лише малолітніх дітей сторін у квартиру фактично визначає місце їх проживання із батьком, проте вони бажали проживати з позивачкою, як матір'ю. Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4. забезпечена іншим житлом, а саме у копії паспорта позивачки зазначено місце її реєстрації АДРЕСА_2 безпідставні, оскільки не впливають на її право користування спірною квартирою. Крім того, зазначене житлове приміщення знаходиться в іншій місцевості та не належить останній на праві власності.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час вселення позивачки спірна квартира належала ОСОБА_5, його брату - ОСОБА_6 - та померлим на час розгляду справи їх батькам, між ними було досягнуто усної згоди про те, що ОСОБА_4 може проживати у цій квартирі, але без прописки та до моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 Отже, оскільки між власниками квартири було узгоджено усний порядок проживання позивачки, то правових підстав для її вселення у квартиру не було. Крім того, остання після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у добровільному порядку покинула спірну квартиру.

Доводи особи, яка подала відзив

У березні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, оскільки вона у встановленому законом порядку вселилась у спірну квартиру, як член сім'ї відповідачів, які є співвласниками житлового приміщення, тому вона набула права користування цією квартирою. Факт існування між сторонами усної домовленості про те, що позивачка могла проживати у спірній квартирі без реєстрації до моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 не підтверджено належними доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 487/3878/17 з Заводського районного суду м. Миколаєва.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСРчлени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Згідно зі статтею 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що для вселення позивачки у спірну квартиру правовою підставою був саме факт того, що вона з 2001 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 та була членом його сім'ї, як співвласника житлового приміщення.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що житлова площа, якою позивачка мала право користуватися, чітко не визначалась, тобто вона мала право користуватися всією квартирою нарівні з відповідачами, а ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування домовленості про те, що позивачка могла проживати у спірній квартирі без реєстрації лише до моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ним, що є його процесуальним обов'язком (частина перша статті 81 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що факт того, що ОСОБА_4. не була зареєстрована у спірній квартирі сам по собі не може бути підставою для визнання чи відмови у визнанні права користування нею житловим приміщенням. Таким чином, оскільки позивачка вселилась у спірну квартиру у встановленому законом порядку, як член сім'ї співвласника цього майна, за згодою його власників, тривалий час проживала у ній (14 років), перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, а з 14 червня 2008 року ними було зареєстровано шлюб, від якого вони мають трьох малолітніх дітей, тому остання у встановленому законом порядку набула права користування спірним житловим приміщенням, яке підлягає захисту шляхом її вселення у квартиру та усуненням перешкод у користуванні нею. Доводи про те, що ОСОБА_4 забезпечена іншим житлом, а саме у копії паспорта позивачки зазначено місце її реєстрації АДРЕСА_2 безпідставні, оскільки не впливають на її право користування спірною квартирою. Крім того, зазначене житлове приміщення знаходиться в іншій місцевості та не належить останній на праві власності.

Доводи касаційної скарги про те, що на час вселення позивачки спірна квартира належала ОСОБА_5, його брату - ОСОБА_6 - та їх померлим на час розгляду справи батькам, між ними було досягнуто усної згоди про те, що ОСОБА_4 може проживати у цій квартирі, але без прописки та до моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, безпідставні, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені.

Посилання касаційної скарги на те, що позивачка після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у добровільному порядку покинула спірну квартиру, також відповідними доказами не підтверджено, оскільки підставою позову ОСОБА_4 є те, що відповідачі перешкоджають їй та малолітнім дітям у праві користування квартирою.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк