Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2020 року у справі №177/472/16

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 177/472/16

провадження № 61-2796св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс",

треті особи: Державна служба України з безпеки на транспорті, ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп",

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року в складі судді Строгової Г. Г. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в складі колегії суддів Барильської А.

П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ "Автотранссервіс", треті особи: ОСОБА_2, Державна служба з безпеки на транспорті, ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вказаний цивільний позов заявлений ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040230000031 від 22 січня 2016 року, по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочину передбаченого частиною 1 статті 286 КК України та вирішений відповідно до вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року зазначений вирок суду скасований в частині вирішення цивільного позову та матеріали кримінального провадження направлено до районного суду для розгляду цивільного позову у встановленому порядку. Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2018 року цивільний позов прийнятий до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позову зазначав, що 22 січня 2016 року на автодорозі Н11 Дніпропетровськ - Миколаїв за участю автомобілів "Мерседес Бенц 0345", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та "ГАЗ-3302-414 СПГ" реєстраційний номер НОМЕР_2, який стояв на узбіччі та його ремонтував ОСОБА_1, сталося ДТП. Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України.

Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль позивача та спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості ОСОБА_1.

Протиправними діями ОСОБА_2 позивачу завдана майнова шкода, яка складається з витрат на лікування, доходу, втраченого за час його каліцтва, вартості відновлювального ремонту автомобіля та вартості експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля та моральна шкода.

Оскільки ОСОБА_2 на час скоєння ДТП працював в ТОВ "Автотрансервіс", позивач вважає, що завдана діями працівника шкода підлягає відшкодуванню товариством на підставі частини 1 статті 1172 ЦК України.

ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ "Автотранссервіс" на його користь:

- 3 197,78 грн майнової шкоди, яка складається з витрат на лікування;

- 137 684,71 грн втраченого доходу за час його каліцтва;

- 56 924,54 грн вартості відновлювального ремонту автомобіля;

- 2 000 грн вартості експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля;

- 100 000 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, позов задоволено частково:

- стягнуто з ТОВ "Автотранссервіс" на користь ОСОБА_1 7 424,54 грн матеріальної шкоди; 2000 грн вартості автотоварознавчого дослідження; 15 000 грн моральної шкоди.

- в задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2, який за вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області визнаний винним у вчиненні ДТП, на момент пригоди перебував у трудових відносинах з відповідачем. Тому суд відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України поклав на ТОВ "Автотранссервіс" обов'язок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ТОВ "Автотрансервіс" була застрахована у ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на підставі поліса серії АІ № 8442152, і на страхувальника покладено обов'язок відшкодування шкоди в межах страхового ліміту, з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. За таких обставин суди зробили висновок про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню на відшкодування матеріальної шкоди 7 424,54 грн, що є різницею між розміром спричиненої шкоди, франшизою та належною страховою виплатою з розрахунку: 56 924,54 грн (сума відновлювального ремонту) + 500 грн (франшиза) = 57 424,54 грн - 50000,0 грн (належне страхове відшкодування) = 7 424,54 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення доходу, втраченого за час каліцтва позивача, суди виходи з того, що позивач не надав суду відомостей про доходи за 2015 рік, як це передбачено частино другою статті 1198 ЦК України.

З урахуванням характеру та обсягу фізичних, душевних, та психічних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок ДТП, характеру немайнових втрат та їх тривалість, тривалого знаходження позивача на стаціонарному лікуванні, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суди зробили висновок про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

05 лютого 2020 року ТОВ "Автотрансервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2019 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження, що є порушенням частини 6 статті 277 ЦПК України;

- суди неправильно встановили фактичні обставини справи, а саме, що ОСОБА_2 перебував з ТОВ "Автотрансервіс" у трудових відносинах, оскільки сторони працювали на підставі трудової угоди, яка мала цивільно-правовий характер, що підтверджується актом Державної служби України з безпеки на транспорті № 499;

- відповідно до трудової угоди ОСОБА_2 отримував оплату виконаної роботи відповідно до акту виконаних робіт, розмір оплати встановлюється за домовленістю сторін, що свідчить про відсутність трудових відносин, адже ОСОБА_2 не отримував заробітну плату;

- судові рішення не містять відповідних мотивів щодо визначення розміру моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження розміру моральної шкоди.

Аналіз доводів касаційної скарги дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 22 січня 2016 року ОСОБА_2, керуючи технічно справним автобусом "Мерседес Бенц 0345", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався за міжміським маршрутом "Інгулець - Дніпропетровськ", по проїзній частині автодороги Н11 Дніпропетровськ - Миколаїв в Криворізькому районі Дніпропетровської області з боку с. Широке в напрямку с. Авдотівка зі швидкістю близько 50 км/год. В цей час на звуженні дороги ліворуч, біля правого краю проїзної частини стояв автомобіль "ГАЗ-3302-414 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_2, спереду якого знаходився ОСОБА_1, який займався ремонтом автомобіля.

ОСОБА_2 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, допустив занос керованого ним автобусу, чим порушив пункти 1.5, 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, та контактував передньою частиною автобусу "Мерседес Бенц 0345" реєстраційний номер НОМЕР_1 з задньою частиною автомобіля "ГАЗ-3302-414 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_2, який стояв біля правого краю проїзної частини.

Внаслідок зіткнення автомобіль "ГАЗ-3302-414 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_2 просунувся вперед та контактував з пішоходом ОСОБА_1, який знаходився попереду нього. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді синців обличчя та правої гомілки, закритого перелому середньої третини правої великогомілкової кістки без зміщення, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 39/16 від 17 березня 2016 року сума відновлювального ремонту автомобіля ГАЗ 3302-414 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_2, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 складає 56924,54 грн.

Шкода позивачу ОСОБА_1 завдана транспортним засобом "Мерседес Бенц 0345" реєстраційний номер НОМЕР_1, яким на підставі договору оренди від 13 січня 2016 року володіє ТОВ "Автотранссервіс".

Відповідно до квитанцій сума спричиненої шкоди, пов'язаної із витратами на лікування ОСОБА_1, складає 3228,68 грн.

ОСОБА_2 на момент ДТП на підставі трудової угоди від 11 січня 2016 року, працював у ТОВ "Автотранссервіс".

25 січня 2016 року ТОВ "Автотранссервіс" повідомило ПАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про ДТП, яке мало місце 22 січня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди на підставі частини 1 статті 1172 ЦК України, вказував на наявність між винуватою у вчиненні ДТП особою та відповідачем трудових відносин, що випливає зі змісту трудової угоди від 11 січня 2016 року, укладеної між ОСОБА_2 та ТОВ Автотранссервіс" та наявних у матеріалах справи доказів.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів з таких підстав.

За загальним правилом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених Статтею 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Суди встановили, що 11 січня 2016 року між ОСОБА_2 (виконавцем) та ТОВ "Автотранссервіс" (замовником) укладено трудову угоду строком дії з 11 січня 2016 року до 16 червня 2016 року. Відповідно до умов якої: ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання виконувати роботу наступного характеру: у разі відсутності основного водія здійснювати перевезення пасажирів по маршруту "Інгунець-Дніпропетровськ на автотранспортному засобі "Мерседес Бенц 0345" реєстраційний номер НОМЕР_1".

Вирішуючи зазначений спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що майнова та моральна шкода була завдана позивачу з вини ОСОБА_2 під час виконання ним трудових обов'язків, що встановлено вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року, а тому обов'язок по відшкодуванню завданої внаслідок ДТП шкоди покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода - відповідача у справі ТОВ "Автотранссервіс".

Аргументи касаційної скарги про те, що ТОВ "Автотранссервіс" та ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП не перебували у трудових відносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази на спростування вказаних обставин, зокрема, надана відповідачем копія наказу від 10 липня 2015 року № 173 "По особовому складу" про прийняття ОСОБА_2 на посаду водія автобуса (том 3 виділених з кримінального провадження матеріалів ас 26 зворот).

Доводи касаційної скарги зводяться до встановлення фактичних обставин щодо наявності між ОСОБА_2 та ТОВ "Авторансервіс" трудових відносин та свідчать про незгоду заявника з висновками судів та необізнаність здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням установлених судами обставин про глибину і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушеної часткової втрати працездатності, визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, у зв'язку з чим доводи відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів відхиляє.

Посилання в касаційній скарзі на незаконний розгляд апеляційним судом справи в порядку спрощеного позовного провадження не заслуговує на увагу з таких мотивів.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За положеннями частини 3 статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частини 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 204/9551/18 (провадження № 61-11394св20) зазначено, що "приписи частини 1 статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи".

Оскільки у справі, що переглядається, позивач не пред'являв позовних вимог немайнового характеру, апеляційний суд зробив правильний висновок про можливість розгляду цієї справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи та за участю сторін у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскарженій частині без змін. За таких обставин та відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на ТОВ "Автотранссервіс".

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранссервіс" про відшкодування майнової та моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук