Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №569/7946/17

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 569/7946/17

провадження № 61-11262св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року у складі головуючого-судді

Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що16 листопада 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 54 700,00 грн, зі сплатою 13,5 % річних за перший рік, з кінцевим терміном повернення до 15 листопада 2017 року. Кошти були отримані для придбання земельної ділянки в с. Бабин Гощанського району Рівненської області, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. В той же день, між сторонами було укладено договір поруки № 377КЗ-1, предметом якого є вказана земельна ділянка та договір поруки № 377КЗ-2, де поручителем виступив ОСОБА_2. Позивач вважає, що кредитний договір був укладений з порушенням істотних умов, встановлених законодавством, що полягає в порушенні охоронюваних Конституцією України та Законом України "Про захист прав споживачів" свобод та інтересів, оскільки він був позбавлений можливості вносити зміни до умов договору, визначати розмір відсоткової ставки.

Крім того, при укладенні спірного договору йому не було надано повної об'єктивної та достовірної інформації про умови кредитування, що могло суттєво вплинути на його волевиявлення. Відповідачем не було здійснено детального опису сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості послуг, не зазначено вид та предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості. На підставі вищевказаного позивач просив визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг та визнати недійсним кредитний договір № 377КЗ від 16 листопада 2007 року, який такий, що укладений під впливом обману.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач, під час укладення кредитного договору, вчиняв навмисні дії щодо введення його в оману щодо умов укладеного договору, прав і обов'язків сторін. Сторони узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Позивач ознайомлювалася зі змістом договору та умовами, з якими погодився, та підписав його за власним бажанням та на власний ризик.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення спірного кредитного договору, банком не надано йому, перед укладанням кредитного договору, інформації для здійснення свідомого вибору, зміст кредитного договору суперечить законодавству України. Вважав, що під час укладення кредитного договір він був введений в оману, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Відзиву на касаційну скаргу не подано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи, встановлених судами

16 листопада 2007 року між позивачем і АКБ "Укрсоцбанк" (після зміни назви - ПАТ "Укрсоцбанк") було укладено кредитний договір № 377КЗ, згідно з умовами якого кредитодавець надав, а позичальник отримав 54 700,00 грн у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру зі сплатою 13,5 % річних за перший рік. Щодо подальшого розміру процентів, то він підлягав щорічному перегляду відповідно до пункту

2.6. цього правочину та наступним порядком погашення суми основної заборгованості з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 15 листопада 2017 року.

Кредитні кошти надано ОСОБА_1 з метою придбання земельної ділянки загальною площею 0,1 га, що розташована у с. Бабин Гощанського району Рівненської області.

Задля повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, можливих штрафних санкцій та інших витрат на здійснення забезпеченої вимоги між контрагентами того ж числа укладено договір іпотеки № 377КЗ-1, що посвідчений нотаріально. Цим договором передбачено, що предметом іпотеки виступає зазначена земельна ділянка в с. Бабин Гощанського району Рівненської області.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що банк, укладаючи оспорюваний кредитний договір, ввів її в оману, що є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від

06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 10 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Оскільки позичальник не виконував умови договору, банк звернувся до суду з вимогами про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (поручитель) на його користь заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Рівненського міського суду від 26 червня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 91 110,01 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 серпня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін, тобто судове рішення набрало законної сили.

Отже, спірні відносини між сторонами з приводу кредитної заборгованості практично врегульовано судом, а тому позовні вимоги, про вирішення яких заявлено вже після набрання рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_1, правового значення не мають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки заявлені позовні вимоги не мають правового значення і спір між сторонами вже фактично вирішений на підставі рішення Рівненського міського суду від 26 червня 2015 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 рокута постанову Рівненського апеляційного суду від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська