Історія справи

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №617/122/17

провадження № 61-29752св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей в особі Вовчанської райдержадміністрації Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2017 року у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що з 16 лютого 2010 року до 02 грудня 2015 року вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу відповідач свого обов'язку щодо виховання дитини не виконував, матеріальної допомоги на утримання дочки не надавав, не піклувався про її фізичний і духовний розвиток, взагалі не спілкувався з дитиною, наслідком чого є те, що остання у свої два роки не пам'ятає батька.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 27 березня 2017 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Хасака Сирія, батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 як батько дитини не виконує своїх обов'язків, не приділяє уваги дитині, участі у вихованні та спілкуванні з дитиною не бере, добровільно матеріальної допомоги не надає, розвитком дитини не цікавиться.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2017 року рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 27 березня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що діти повинні, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення. Доказів свідомого ухилення ОСОБА_5 від виконання ним батьківських обов'язків щодо доньки матеріали справи не містять.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

23 травня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 липня 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2017 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховані усі докази, які підтверджують ухилення ОСОБА_5 від виконання ним батьківських обов'язків щодо доньки. До народження дитини, ще у лютому 2014 року відповідач перестав проживати за адресою: АДРЕСА_1 разом з нею та народженою дитиною. Проте відповідач не бажав знятися з реєстрації, так як без реєстрації не міг отримати громадянство України та міг бути позбавлений тимчасового посвідчення на постійне проживання в Україні. Вказана обставина була встановлена під час судового розгляду. Судом апеляційної інстанції взято до уваги не належні та не допустимі докази (чеки на придбання дитячих товарів, фотографії) та безпідставно долучено їх до справи. До матеріалів справи як докази залучені письмові пояснення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Показання вказаних осіб, які є сусідами по проживанню ОСОБА_6, свідчать про те, що ОСОБА_5 за місцем проживання та вихованням своєї дитини не займається. Судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги висновок Служби у справах дітей Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2017 року № 01-34/214, що має суттєве значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто, прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.

Заперечуючи проти позбавлення його батьківських прав стосовно дитини, ОСОБА_5 посилався на те, що після розірвання шлюбу у 2015 році він щомісячно у добровільному порядку надавав матеріальну допомогу на утримання доньки шляхом перерахування грошових коштів на платіжну картку, проте позивач почала чинити перешкоди у спілкуванні між батьком та донькою, у зв'язку з чим 13 лютого 2017 року він направив на адресу позивача лист-узгодження відвідування дитини, однак відповіді не отримав. Крім того, в листі йшла мова й про надання нових банківських реквізитів для перерахування коштів на утримання доньки, оскільки банківська карта, на яку переховувалися кошти на дитину, була заблокована.

Підстави для позбавлення батьківських прав, які зазначені в статті 164 СК України є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 16 лютого 2010 року до 02 грудня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_6, 2014 року народження.

Починаючи з кінця 2013 року, сторони стали проживати окремо у зв'язку з конфліктними відносинами між ними.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_6 мешкає разом із матір'ю та бабусею.

Щодо особи батька суди встановили, що він не перебуває на обліку ні у лікаря-нарколога, ні у лікаря-психіатра і за відповідною допомогою до них не звертався. Має окреме місце проживання, аморальний спосіб життя не веде.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 надсилав грошові кошти у добровільному порядку на утримання малолітньої дочки у сумі 2000,00 грн на картковий рахунок, який належить ОСОБА_4, та придбавав для дитини продукти харчування, іграшки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач спілкувався із донькою, відвідував її, їздив разом з матір'ю до лікарні, був присутній на дні народження дочки та під час святкування Нового Року.

Відповідно до частини п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що згідно з висновком Служби у справах дітей Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2017 року № 01-34/214 позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є доцільним.

Апеляційний суд з урахуванням установлених обставин справи та керуючись статтею 19 СК України, дійшов висновку про те, що висновок Служби у справах дітей Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2017 року № 01-34/214 зроблений без обстеження умов проживання дитини та її батьків, без участі батьків малолітньої дитини та їх пояснень щодо спірних правовідносин у засіданні цієї служби.

З огляду на наведене, апеляційний суд не погодився з висновком Служби у справах дітей Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2017 року № 01-34/214, виклавши відповідні мотиви у рішенні суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачами заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про їх інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Відмовляючи в позові про позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, а тому відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав з наведених у позові підстав.

Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу і цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не проживав разом з позивачем та дитиною не мають правового значення для встановлення підстав позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України, оскільки лише факт не проживання разом з позивачем та дитиною не свідчить про ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню дитини.

Посилання у касаційній скарзі на те, що фотографії не можуть бути належними доказами у справі не заслуговують на увагу, оскільки позивач не навела переконливі аргументи, що такі зроблено після ухвалення рішення суду.

Доводи касаційної скарги про те, що підставою позбавлення відповідача батьківських прав є висновок Служби у справах дітей Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2017 року № 01-34/214 не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не надає достатньо підстав для застосування такого крайнього заходу.

Відповідно до статті 212 ЦПК України апеляційний суд не взяв до уваги вказаний висновок, виклавши відповідні мотиви.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливо лише при доведенні винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїх батьківських обов'язків, а складні стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини.

На підставі досліджених письмових доказів, показань свідків судом апеляційної інстанції встановлено, що показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не свідчать про доведення факту ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають, оскільки не спростовують викладені у рішенні мотиви, за яких суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик