Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.03.2019 року у справі №278/2134/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 278/2134/17

провадження № 61-5563 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року у складі судді Грубіяна Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та припинення права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2010 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Сімейне життя між сторонами не склалося, спільне проживання неможливе, шлюбні відносини фактично припинені, до суду пред`явлено позов про розірвання шлюбу. Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України і призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.

За час шлюбу, завдяки її праці та грошовим коштам, вартість Ѕ частки житлового будинку та Ѕ частки земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , які на праві приватної власності належать відповідачу на підставі: свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27 березня 2009 року і державного акта на право власності на земельну ділянку від 07 червня 2007 року, істотно збільшилась. Таким чином, вважала, що вищевказане майно є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між подружжям.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати Ѕ частку житлового будинку та Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 0,21 га, що розташовані по АДРЕСА_1 та зареєстровані за ОСОБА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; поділити вказане спільне сумісне майно подружжя, а саме: визнати право власності у рівних частках на ј частку вищезазначених житлового будинку та земельної ділянки; припинити з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, право ОСОБА_3 на ј частку житлового будинку та земельної ділянки з виплатою грошової компенсації у розмірі ј від суми оціночної вартості майна - 407 628 грн; поділити між сторонами спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу за спільні кошти, а саме: меблі, побутову техніку, посуд, люстри, постільну білизну та інші предмети домашнього вжитку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано 1/2 частку житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,21 га, які розташовані по АДРЕСА_1 , об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_1 Виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у власність по 1/4 частці житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1/4 частці земельної ділянки площею 0,21 га, які розташовані по АДРЕСА_1 припинивши право спільної сумісної власності подружжя на таке майно. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1/4 частку земельної ділянки площею 0,21 га, які розташовані по АДРЕСА_1 з компенсацією такої частки майна на його користь за рахунок коштів ОСОБА_1 , внесених на депозитний рахунок суду, у розмірі 407 628 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем набуто у власність спірне нерухоме майно до реєстрації шлюбу з позивачкою. 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування частини житлового будинку подарував ОСОБА_1 Ѕ частку спірного нерухомого майна, проте за цим договором поділ спільного сумісного майна не здійснено, оскільки вказаний правочин не містить посилання саме на таку природу правовідносин між його сторонами. Оскільки вартість спірного майна істотно збільшилась за час шлюбу між позивачкою і відповідачем, тому за ОСОБА_1 слід визнати право власності на ј частки спірних житлового будинку та земельної ділянки. Відповідача вироком суду притягнуто до кримінальної відповідальності за нанесення позивачці тілесних ушкоджень, а, отже, такі обставини свідчать про те, що слід припинити право власності ОСОБА_3 на ј частку у спірному майні з компенсацією цієї частки за рахунок ОСОБА_1

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_3 на 1/4 частку житлового будинку, господарських будівель і споруд та 1/4 частку земельної ділянки площею 0,21 га, які розташовані по АДРЕСА_1 з компенсацією такої частки майна на його користь за рахунок коштів ОСОБА_1 , внесених на депозитний рахунок суду, у розмірі 407 628 грн скасовано, у задоволенні позову у цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час прийняття спірного будинку до експлуатації та видачі свідоцтва про право власності від 27 березня 2009 року, тобто до реєстрації шлюбу між відповідачем та позивачкою, загальна площа будинку складала 129 кв. м, а житлова площа 22,9 кв. м (одна кімната). Проте після реєстрації сторонами шлюбу та на час видачі відповідачу взамін свідоцтва про право власності від 04 травня 2012 року загальна площа спірного житлового будинку істотно збільшилася до 209,1 кв. м, а житлова площа до 66,1 кв. м (три кімнати), що підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 29 листопада 2017 року, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за час шлюбу спірний житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості, у тому числі за рахунок грошових і трудових затрат позивачки. Відповідач згідно з договорами дарування подарував позивачці Ѕ частку спірного нерухомого майна, проте у цих договорах відсутні посилання на те, що у такий спосіб відбувся поділ спільного сумісного майна подружжя. Ураховуючи викладене, Ѕ частка спірного житлового будинку та земельної ділянки є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Проте судом безпідставно припинено право власності відповідача на ј частку вказаного майна, оскільки у ОСОБА_3 відсутнє інше житло, таке припинення завдасть його інтересам істотної шкоди, а засудження його за вироком суду у цих обставинах не є визначальним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення у части задоволення позову ОСОБА_1 скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Отже, судові рішення у частині поділу побутової техніки та предметів домашнього вжитку не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 278/2134/17 з Житомирського районного суду Житомирської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року зазначену справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за рахунок її коштів та батьків ОСОБА_1 будувався спірний житловий будинок. Вказаний житловий будинок збудовано відповідачем на належній йому земельній ділянці у період з 1994 року та введений до експлуатації у грудні 2008 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою, яка була одружена з іншим чоловіком на цей час. Проте у порушення його прав за ОСОБА_1 визнано право власності на ѕ частки спірного будинку. Суди, вказуючи про те, що згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 29 листопада 2017 року загальна площа житлового будинку істотно збільшилася до 209,1 кв. м, а житлова площа до 66,1 кв. м, не звернули уваги на те, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частини житлового будинку від 13 серпня 2012 року загальна площа житлового будинку становить 209,1 кв. м, а житлова площа 22,9 кв. м. Тобто у вказаному технічному паспорті міститься помилка щодо житлової площі. Крім того, він не може підтверджувати факт істотного збільшення вартості майна за час шлюбу саме за рахунок грошових і трудових затрат позивачки.

Доводи особи, яка подала відзив

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, за час зареєстрованого між сторонами шлюбу майно відповідача істотно збільшилось у вартості за рахунок спільних коштів і трудових затрат, у тому числі позивачки. Таким чином, суди дійшли вірного висновку про визнання ј частки спірного житлового будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя й поділили їх.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 07 червня 2007 року ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,21 га, яка знаходиться у с. Перлявка Житомирського району Житомирської області , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Актом державної приймальної комісії від 29 грудня 2008 року прийнято до експлуатації закінчений будівництвом двоповерховий житловий будинок (загальною площею 129 кв. м, житловою площею 22,9 кв. м, кількість кімнат - 1) із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

27 березня 2009 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності, на підставі якого останньому на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстровано у бюро технічної інвентаризації 07 квітня 2009 року.

12 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Взамін свідоцтва про право власності від 27 березня 2009 року згідно з рішенням виконавчого комітету Корчацької сільської ради Житомирської області від 15 грудня 2011 року ОСОБА_3 видано свідоцтво від 04 травня 2012 року, яким посвідчувалося, що житловий будинок АДРЕСА_1 , у цілому на праві приватної власності належить йому.

На підставі договору дарування частини житлового будинку від 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 Ѕ частку земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Частиною першою статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з роз`яснень, наданим судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом на тих підставах, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

У частині першій статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, визнаючи за позивачкою право власності на ј частки спірного нерухомого майна, у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що відповідачем на належній йому земельній ділянці до реєстрації з позивачкою шлюбу, здійснено будівництво спірного житлового будинку, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 29 грудня 2008 року, свідоцтвом про право власності від 27 березня 2009 року виданим на ім`я ОСОБА_3 , яким підтверджено належність спірного житлового будинку саме останньому, право власності на нього 07 квітня 2009 року було зареєстровано у бюро технічної інвентаризації.

Апеляційний суд у порушення зазначених положень закону належним чином не перевірив, якими саме доказами позивачкою підтверджено факт істотної збільшеності вартості будинку за рахунок її коштів чи трудових затрат, оскільки ОСОБА_3 вказував, що суд безпідставно послався на технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 29 листопада 2017 року, так як він, по-перше, не підтверджує, що саме за рахунок позивачки збільшено вартість будинку, а, по-друге, відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частини житлового будинку від 13 серпня 2012 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , загальна площа житлового будинку становить 209,1 кв. м, житлова площа 22,9 кв. м., тобто у вказаному технічному паспорті міститься помилка щодо житлової площі будинку.

Також збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справа № 6-1447 цс 17.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто необхідно виходити із частки трудових чи грошових затрат сторін, а не автоматично здійснювати поділ такого майна у рівних частках між сторонами, як зроблено судами, без наведення відповідних доказів та мотивів.

Також апеляційний суд не надав правової оцінки тому, як саме і за рахунок яких затрат позивачкою збільшено вартість земельної ділянки.

Крім того, відповідач на підставі вказаного договору дарування частини житлового будинку від 13 серпня 2012 року подарував позивачці Ѕ частку спірного майна. Отже, у разі підтвердження ОСОБА_1 факту істотного збільшення вартості зазначеного житлового будинку, у тому числі за її рахунок, суд не дав оцінки тому, хто стане власником будинку, не звернув уваги на те, що у договорі зазначено, що будинок належить ОСОБА_3 із чим погодилась позивачка і зазначила, що обтяжень у використанні майна не встановлено; права третіх осіб на це об`єкт нерухомого майна відсутні та судових спорів щодо належності цього нерухомого майна немає; сторони договору усвідомлюють, погоджуються та визнають, що цей договір робить недійсними усі інші зобов`язання між сторонами стосовно предмету договору (пункти 5.1, 5.3, 8.6 договору даруваннячастини житлового будинку від 13 серпня 2012 року); у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та припинення права власності на майно.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Ю. В. Черняк