Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2018 року у справі №345/3677/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 345/3677/17

провадження № 61-47526св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Копанківська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року у складі судді Юрчака Л. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Копанківська сільська рада, з урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків.

Позов обґрунтований тим, що він є власником житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 . Він користується домоволодінням за вказаною адресою та використовує прилеглу земельну ділянку площею 0,116 га для власних цілей відповідно до її цільового призначення. Відповідач без погодження із позивачем почала перекопувати частину суміжної з їхніми земельними ділянками борозни, приблизною довжиною 2 м, а також прикопала частину земельної ділянки ОСОБА_1 , чим захопила її орієнтовно на 0,0007 га.

ОСОБА_1 з цього приводу неодноразово звертався до Копанківської сільської ради, однак його звернення залишались без належного реагування.

На підставі наведеного позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розміром 0,116 га на АДРЕСА_1 шляхом відновлення межових знаків.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів, належними доказами порушення його права на користування земельною ділянкою, перетину земельних ділянок чи доказів їх накладення, посилання на порушення права власності з боку відповідача є передчасним, а позовна вимога про відновлення меж шляхом відновлення межових знаків є неналежним способом захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, просив їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

03 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 13 квітня 2020 року № 1022/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій всупереч встановлених преюдиційних обставин відмовили ОСОБА_1 у правах на захист та на вирішення спору, який полягає не в розмірі межі, а в тому, що відповідач та третя особа не дають позивачу можливості реалізувати його конституційне право на оформлення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Суди неправомірно застосували до спірних правовідносин Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Суди неправильно застосували: статтю 106 ЗК України, оскільки обов`язок щодо визначення спільних меж стосується випадків, коли межа зникає, переміщається або стає невиразною, однак право позивача порушується свідомим умисним руйнуванням межі відповідачем; статтю 152 ЗК України, відповідно до якої захист прав здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Суди не звернули уваги, що позивач цим спором намагається вирішити спір щодо меж земельної ділянки.

Суди не звернули уваги, що позивач набув права власності на земельну ділянку відповідно до статті 30 ЗК України (1990 року) на підставі переходу права власності на будівлю і споруду. Позивач є власником земельної ділянки відповідно до закону, але своє право власності не оформив правовстановлюючим документом відповідно до вимог чинного ЗК України, тому що законодавство не передбачає будь-яких строків для оформлення фактичного набуття права власності на земельну ділянку.

Суди дійшли помилкового висновків про відсутність у позивача правових підстав для звернення до суду за захистом права користування земельною ділянкою за відсутності на неї документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, виданого відповідно до статей 125, 126 ЗК України.

Суди не розглянули спір по суті, не поновили права позивача.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 жовтня 2009 року земельною комісією Копанківської сільської ради за заявою ОСОБА_1 встановлено та погоджено межові знаки в кінці городу з межівниками - сусідами: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у їхній присутності (т. 1, а. с. 40, 94).

Рішенням Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року за № 827 зазначений акт скасовано (т. 1, а. с. 149, 192).

Відповідно до акта від 18 березня 2011 року земельна комісія Копанківської сільської ради встановила заміри земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі, площа якої складає 10,85 ар. Із зазначеним актом ОСОБА_1 ознайомлений (т. 1, а. с. 41, 95).

Інших доказів того, що за домогосподарством ОСОБА_1 чи спадкодавця ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 було обліковано земельну ділянку площею 0,116 га саме для обслуговування цього домоволодіння або даних про захоплення ОСОБА_2 будь-якої її частини, суду першої чи апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не надав.

Сільський голова с. Копанки в засіданні апеляційного суду ствердила, що біля домогосподарства ОСОБА_1 згідно з погосподарськими книгами за всі роки не було обліковано для обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,116 га, а тільки зазначено загальну площу земельних ділянок, які обліковані за ОСОБА_4 (спадкоємцем якої є ОСОБА_1 ) розміром 0,39 га.

Сільською радою не складалися акти про захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки ОСОБА_1 .

Згідно з актом, складеним комісією Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 02 грудня 2017 року, встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 відмежована від земельної ділянки ОСОБА_2 давно встановленою і залуженою борозною, на якій розташовані металеві колики у кількості 8 штук. Земельна комісія не виявила жодних перешкод, чинених ОСОБА_2 у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою. Останній був попередньо письмово повідомлений про розгляд заяви та вирішення питання по суті, однак на місце розгляду заяви не з`явився (т. 1, а. с. 166).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до змісту статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Спір у справі стосується відновлення ОСОБА_2 межових знаків земельної ділянки розміром 0,116 га на АДРЕСА_1 , якою користується позивач.

Основними засадами судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема,у визначені закономспособи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Суди встановили, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України із переходом до позивача прав на спадкове майно, до нього перейшло і право користування на земельну ділянку у розмірі 0,116 га. Позивач не надав доказів, що земельна ділянка у розмірі 0,116 га належить йому на праві власності, тому суд дійшов висновку, що станом на сьогодні ОСОБА_1 тільки користується земельною ділянкою розміром 0,116 га на АДРЕСА_1 .

Верховний Суд зауважує, що спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, реалізує своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 61-652цс18.

Відповідно до статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, землевпорядна документація виготовляється у разі її відсутності з метою належного формування та обліку земельної ділянки.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376) межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Верховний Суд зазначає, що законодавством не передбачено межові знаки у вигляді борозни та рівчака.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією № 376.

Відповідно до статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи з відновлення меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції № 376).

Згідно з пунктами 4.2, 4.3 Інструкції № 376 власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Доводи касаційної скарги, що суди неправомірно застосували до спірних відносин Інструкцію № 376 є необґрунтованими, оскільки це роз`яснення щодо механізму встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Позивач не надав належних та допустимих доказів про визначення меж земельної ділянки розміром 0,116 га на АДРЕСА_1 , чи межі було про їх встановлення або відновлення. Наобґрунтування позову він зазначив про умисне руйнування цих меж відповідачем. ОСОБА_1 не довів порушення його права відповідачем умисним руйнуванням меж земельної ділянки.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги акт комісії від 07 жовтня 2014 року щодо захоплення у позивача частини земельної ділянки, оскільки комісією рекомендовано повернути ОСОБА_1 частину захопленої у нього земельної ділянки площею 40 кв. м іншою особою, а саме ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 43).

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача відновити межові знаки, оскільки вона не є особою яка уповноважена здійснювати роботи з відновлення втрачених межових знаків.

Доводи касаційної скарги, що судипершої та апеляційної інстанції відмовили позивачу в праві на вирішення спору, який полягає не в розмірі межі, а в тому, що відповідач та третя особа не дають позивачу права реалізувати його конституційне право на оформлення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку є необґрунтованими. Суд першої інстанції розглянув спір по суті з урахуванням заявлених та уточнених позовних вимог, встановлених обставин справи, дійшов вмотивованого висновку про відмову у позові.

Верховний Суд зазначає, що оформлення речових прав на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку залежить виключно від волевиявлення особи.

ОСОБА_1 не надав беззаперечних доказів того, що відповідач порушила межові знаки земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача.

Доводи касаційної скарги не впливають на обґрунтованість судових рішень.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) стаття 89 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будь-яких доказів здійснення відповідачем перешкод у праві користування земельною ділянкою та знищення межових знаків саме відповідачем позивач не надав.

Суди обґрунтовано виходили з того, що надані позивачем докази не підтверджують порушення його права.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів у справі, не спростовують висновки судів, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко