Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2019 року у справі №369/911/17

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 369/911/17

провадження № 61-49099св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Д. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 02 жовтня 1998 року по 20 листопада 2003 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, з якою жодного дня не проживав однією сім'єю та спільного господарства не вів. Із рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2006 року, яким його позбавлено батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнуто аліменти на їх утримання він дізнався, що записаний батьком останніх. Про наявність боргу зі сплати аліментів та наявність відкритого виконавчого провадження, а також про саме рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2006 року він дізнався з рішення відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» від 29 листопада 2016 року про відмову в перетинанні державного кордону України. Також, зазначив, що він не має ніякого відношення до дітей ОСОБА_7, оскільки остання укладала з ним шлюб, будучи вагітною першою дитиною, а про другу дитину ОСОБА_7 - сина ОСОБА_10 він дізнався з рішення суду про стягнення з нього аліментів.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року позов задоволено. Внесено зміни до актового запису № 30 про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, виданого відділом реєстрації Ленінського району м. Києва та виключено в графі «батько» запис «ОСОБА_4», національність - азербайджанець.

Внесено зміни до актового запису № 13 про народження 10 червня 2006 року ОСОБА_9, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва та виключено в графі «батько» запис «ОСОБА_4», національність - азербайджанець.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не визнає себе біологічним батьком дітей.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено. Заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що районний суд, ухвалюючи рішення вирішив питання про права та обов'язки осіб не залучених до участі у справі - Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_11, яка згідно із розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18 грудня 2009 року разом із ОСОБА_5 є батьками-вихователями дітей, а також повнолітнього сина ОСОБА_8 та неповнолітнього сина ОСОБА_9, у зв'язку з чим неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, крім того, не вирішено питання призначення судово-генетичної експертизи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У грудні 2018 рокупредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд, прийнявши до розгляду по суті апеляційну скаргу Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації та скасувавши рішення суду першої інстанції порушив принцип остаточності рішення суду, який наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Апеляційний суд фактично розглянув справу та скасував остаточне рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, за апеляційною скаргою, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, без вирішення при цьому питання про поновлення такого строку. Під час розгляду справи, судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо участі у розгляді справи служби у справах дітей як органу опіки та піклування та законного представника дітей, а отже дотримано права дітей, натомість Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація взагалі не обґрунтувала в чому полягає вирішення судом першої інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. При цьому звертав увагу, що Святошинській районній у м. Києві державній адміністрації, як представнику органу опіки та піклування було достовірно відомо про розгляд цієї справи, а тому представник останньої мав можливість подати заяву про вступ до участі у справі в якості третьої особи, якщо, вважав, що рішення у справі може вплинути на їх права та обов'язки. Рішення суду першої інстанції не було оскаржено ні ОСОБА_11, ні ОСОБА_5, ні повнолітнім ОСОБА_8 При цьому, лише один формальний недолік позовної заяви - незазначення, що ОСОБА_5 діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду. Крім того, чинне законодавство не містить норм, що зобов'язують суд призначати судово-генетичну експертизу у справах про виключення відомостей про особу як про батька з актового запису про народження дітей, оскільки оспорювати відсутність кровного споріднення з дитиною особа можна будь-якими допустимими доказами, при цьому відсутність відповідної експертизи не може слугувати єдиною підставою для скасування судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 02 жовтня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладений шлюб, про що Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім'ї зроблений відповідний актовий запис № 1501.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_9

У свідоцтвах про народження дітей матір'ю дітей зазначено ОСОБА_7, а батьком ОСОБА_4. При цьому підставою запису відомостей про батька стало свідоцтво про укладення шлюбу від 02 жовтня 1998 року, за актовим записом № 1501. Державна реєстрація народження дітей проведена, відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України.

20 листопада 2003 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2006 року ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та передано дітей Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації для вирішення питання щодо подальшого влаштування дітей. Цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 із 02 жовтня 1998 року по 20 листопада 2003 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2006 року ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав щодо дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та передано дітей Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації для вирішення питання про подальше влаштування дітей.

Цим же рішенням, із ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 06 жовтня 2006 року і до повноліття ОСОБА_8, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3, а далі у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до повноліття ОСОБА_9, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Цим же судовим рішенням також встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також, встановлено, що з 18 травня 2006 року малолітній ОСОБА_8 знаходився в Київському притулку для неповнолітніх, а малолітній ОСОБА_9 із 10 лютого 2006 року знаходився в дитячій клінічній лікарні № 5 м. Києва.

Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 29 грудня 2006 року № 2505 малолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, народження передано подружжю ОСОБА_13 та ОСОБА_14 для влаштування у прийомну сім'ю, створену на базі їхньої родини.

Цим же розпорядженням Службу у справах неповнолітніх Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації зобов'язано забезпечити збереження житла, де зареєстровані діти, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та здійснювати контроль за його використанням.

Згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18 грудня 2009 року № 2244 «Про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до дитячого будинку сімейного типу» малолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживали в прийомній сім'ї ОСОБА_13, відповідно до договору від 05 лютого 2007 року № 2 «Про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї» влаштовано до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_13 у м. Боярці (батьки-вихователі: ОСОБА_13, ОСОБА_11.).

Рішенням старшого лейтенанта СЗПН 1-го відділення інспекторів прикордонної служби Відділу прикордонної служби «Бориспіль - 1» від 29 листопада 2016 року відмовлено ОСОБА_4 у перетинанні державного кордону України. Вказане рішення прийняте у зв'язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», у тому числі у зв'язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що ОСОБА_4 ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року у справі №759/17838/14-ц тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України».

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

При цьому оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Положеннями законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема, відносини батьків та дітей, встановлене визначене коло взаємних прав і обов'язків батьків і дітей, обов'язки батьків по захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей, права і обов'язки батьків по вихованню дітей, тощо.

Указані обов'язки щодо неповнолітніх дітей діють з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя тощо, - надані батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого дитина набуває повної правосуб'єктності і необхідність виконання батьками вказаних обов'язків не є імперативно. Існування відомостей про батька в актовому записі про народження дитини після досягнення дитиною повноліття саме по собі не призводить до порушення прав особи, яка записана батьком дитини.

Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що до участі у справі не залучений ОСОБА_8, який на момент звернення позивача до суду із цим позовом у січні 2017 року вже був повнолітнім, а суд першої інстанції оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права та обов'язки, не залучена ОСОБА_11, яка згідно із розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 18 грудня 2009 року разом із ОСОБА_5, є батьками-вихователями дітей, тобто законними представниками неповнолітнього ОСОБА_9.

Разом з тим, Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, тобто на час вчинення оспорюваних позивачем актових записів.

Помилкове посилання суду першої інстанції на норми СК України, які не поширюються на спірні правовідносини не є підставою для скасування рішення апеляційного суду, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом із інших підстав.

Розглядаючи зазначений спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси третіх осіб, не залучивши їх до участі у справі, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі та залучати співвідповідачів та третіх осіб.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, прийнявши до розгляду по суті апеляційну скаргу Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, без вирішення при цьому питання про поновлення такого строку та скасувавши рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, порушив принцип остаточності рішення суду, не заслуговують на увагу, оскільки відкриваючи провадження за апеляційною скаргою Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, апеляційний суд виходив із того, що заявник не приймав участі у справі та у матеріалах справи відсутні докази отримання апелянтом копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Безпідставними є твердження заявника про те, що апеляційний суд незаконно скасував остаточне рішення суду першої інстанції огляду на таке.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені положення законодавства та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що регулюють питання захисту цивільних прав та інтересів дітей, та з метою єдності судової та правозастосовної практики, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відкриття апеляційного провадження у справі та скасування рішення суду першої інстанції з метою виправлення судової помилки.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, оскільки завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених прав. У цій справі апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси третіх осіб, не залучивши їх до участі у справі, що в свою чергу є порушенням норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик