Історія справи

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 235/975/17

провадження № 61-16873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»,

третя особа - Відділ виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Красноармійськ Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3на рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Жданової В. С., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»

(далі - ПАТ «Шахтоуправління «Покровське») про стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що протягом тривалого часу він працював у вугільній промисловості. Його загальний стаж роботи складає 21 рік 8 місяців 16 днів, при чому весь строк в умовах впливу шкідливих факторів. З відповідачем він перебував у трудових відносинах з 03 травня 2007 року до 19 квітня 2014 року, працював на посаді гірника очисного вибою підземного з повним робочим днем в шахті. За власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію звільнився. Під час роботи в шахті позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01 квітня 2014 року, в пунктах 16, 17 якого зазначено, що професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах праці, обумовленими впливом промислового фактора. Тривалий час він знаходиться на лікуванні. Через поганий стан здоров'я він був змушений звільнитися з шахти і зараз не працює, хоча ще міг би працювати і виконувати ту саму роботу, яку виконував до отримання захворювання, оскільки на момент звільнення йому було лише 41 рік. Все це разом вплинуло на його спосіб життя, на сімейний бюджет, оскільки для лікування необхідні великі кошти. В результаті отриманого професійного захворювання він втратив нормальні життєві зв'язки і змушений вживати додаткові зусилля для організації свого життя та життя своєї родини, він не може реалізовувати в повній мірі свої повсякденні заняття, звички та бажання.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2017 року у складі судді Хмельової С. М. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму відшкодування моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання у розмірі 25 000, 00 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, пов'язані з отриманням ним професійного захворювання, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував глибину моральних та фізичних страждань, ступінь втрати професійної працездатності, наявність вимушених змін у життєвих стосунках, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні позивача.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» задоволено. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2017 року змінено в частині розміру стягнення відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000, 00 грн. В інший частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та змінюючи розмір відшкодування, керувався тим, що суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, помилково дійшов висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному, санаторно-курортному лікуванні позивача для відновлення стану його здоров'я, не врахувавши положень частини третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою передбачено оплату за рахунок держави зазначених витрат.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції при визначенні розміру грошового відшкодування неналежним чином дослідив підстави заявленого позову, глибину і тривалість страждань позивача, суті негативних наслідків, що сталися в його житті через отримання професійного захворювання.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працював у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» з 03 травня 2007 року. 19 квітня 2014 року звільнений відповідно до статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 14 квітня 2014 року № 243313 ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності з 10 квітня 2014 року, огляд проведено первинно, ступінь втрати працездатності складає 30, 00 %, до 01 травня 2016 року. Причина втрати професійної працездатності - професійне захворювання. Потребує медикаментозного лікування при відсутності протипоказань.

Згідно з довідкою про результати визначення ступенів втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 25 серпня 2016 року № 0044965 ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності з 01 травня 2016 року безстроково, огляд проведено повторно. Ступінь втрати працездатності складає 30, 0 %. Переогляду не підлягає. Потребує медикаментозного, санітарно-курортного лікування внаслідок професійної патології.

Згідно з медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання від 14 березня 2014 року № 503/480, виданим Комунальною лікувально-профілактичною установою «Обласна клінічна лікарня профзахворювань», ОСОБА_3 має хронічне обструктивне захворювання легень пилової етіології, друга стадія, помірний перебіг. Ускладнена легенева недостатність першого-другого ступеня. Протипоказана робота в підземних умовах, в контакті з пилом, токсичними речовинами та газами, в несприятливих метеоумовах, важка фізична праця. Підлягає скеруванню на МСЕК у зв'язку з встановленням профзахворювання. Місце останньої роботи: ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженим 01 квітня 2014 року, за формою П-4, ОСОБА_3 має хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології, другої стадії, помірний перебіг. Ускладнена легенева недостатність першого-другого ступеня. Захворювання професійне вперше. Атеросклеротичний кардіосклероз. На момент розслідування потерпілий ОСОБА_3 знаходиться на амбулаторному лікуванні. Професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах праці, обумовленими впливом промислового фактора - пилу. Причина професійного захворювання: запиленість повітря робочої зони, переважно фіброгенної дії. За час роботи ОСОБА_3 у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» не зафіксовано випадків порушення технологічних регламентів виробничого процесу, порушень техніки безпеки, гігієни праці з боку адміністрації підприємства, що могло б сприяти виникненню професійного захворювання. Зазначений випадок професійного захворювання узято на облік у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У частині першій статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції, з урахуванням глибини та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав та зазнає внаслідок професійного захворювання, встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 30 %, характеру ушкодження здоров'я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості належним чином обґрунтував свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000, 00 грн, і цей розмір вважав таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілого.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідив підстави заявленого позову, глибину і тривалість страждань позивача, суті негативних наслідків, що сталися в його житті через отримання професійного захворювання, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57 - 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам статей 212, 213 - 215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик