Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №347/864/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 347/864/18

провадження № 61-268св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації, про перевід на неї прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2016 року. Однак з липня 2015 року вказані особи перестали підтримувати шлюбні стосунки, у зв'язку з чим вона разом з ОСОБА_3 стали проживати однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_7, а 17 квітня 2018 року - вони зареєстрували шлюб. 24 лютого 2016 року між ОСОБА_2, від імені якої діяла ОСОБА_8, та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким відповідач придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Однак за попередньою усною домовленістю з продавцем вона також мала виступати покупцем вказаного житла, оскільки це майно придбане за їх з ОСОБА_3 спільні кошти. Крім того, внаслідок спільних трудових і грошових витрат 06 квітня 2016 року вони придбали автомобіль "Mersedes-Benz 814-D", 1994 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_3. У жовтні 2016 року колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя та незаконно включила до спірного майна набутий нею та відповідачем під час спільного проживання житловий будинок і транспортний засіб.

Враховуючи викладене, ОСОБА_6 просила: перевести на неї права і обов'язки покупця на 1/2 частину домоволодіння за договором купівлі-продажу від 24 лютого 2016 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля "Mersedes-Benz 814-D", 1994 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У серпні 2018 року ОСОБА_6 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на автомобіль марки "Mercedes-Benz 814-D", номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип вантажний, 1994 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію від 06 квітня 2016 року НОМЕР_3. Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2018 року у складі судді Гордія В. І. заяву задоволено. Накладено арешт на автомобіль марки "Mersedes-Benz 814-D", номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип вантажний, 1994 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_3 згідно із свідоцтвом про реєстрацію від 06 квітня 2016 року НОМЕР_3.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами існує спір, вжиття заходів забезпечення позову відповідає позовним вимогам ОСОБА_6

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволеною. Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_6 про забезпечення позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року вирішено спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - в ОСОБА_9 за ОСОБА_3 право власності на автомобіль "Mercedes-Benz 814-D", реєстраційний номер НОМЕР_4, ринкова вартість якого 161 368 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу, що становить 80 684 грн. На виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля постановою начальника Косівського районного відділу державної виконавчої служби (далі - Косівський РВ ДВС) від 21 грудня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 Актом головного державного виконавця Косівського РВ ДВС від 29 травня 2018 року проведено опис автомобіля "Mercedes-Benz 814-D" та передано цей транспортний засіб на відповідальне зберігання ОСОБА_10. Оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд, то накладення арешту на вказане нерухоме майно перешкоджатиме виконанню рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року, яке набрало законної сили. У своїй заяві ОСОБА_6 не вказала, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Крім того, право власності на спірний автомобіль визнано за ОСОБА_3, з яким ОСОБА_6 перебуває у зареєстрованому шлюбі, а у процесі виконання рішення суду про поділ майна подружжя цей транспортний засіб передано на відповідальне зберігання саме заявнику.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року, а ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що ОСОБА_4 не є власником спірного транспортного засобу, а тому її права не порушуються накладенням арешту на це майно. Оскаржуване судове рішення ухвалене всупереч вимогам процесуального права та роз'ясненням, наведеним у пункті 4 постанови Пленум Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Зокрема, вказуючи на те, що накладення арешту на автомобіль перешкоджатиме виконанню рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, апеляційний суд порушив принцип безсторонності при вирішенні спору і сприяв стягненню коштів на користь ОСОБА_4 за рахунок майбутньої реалізації автомобіля. Вона як співвласник транспортного засобу не погоджувала його відчуження.

У березні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що спірний автомобіль належав їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, що було встановлено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року. Однак ОСОБА_6 все ж таки хоче визнати за собою право власності на половину транспортного засобу, при цьому не надає будь-яких доказів на підтвердження того, що вона є співвласником цього майна. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

27 лютого 2019 року справа № 347/864/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року вирішено спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та автомобіль "Mercedes-Benz 814-D", спеціалізований вантажний фургон, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2,1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований 06 квітня 2016 року в Територіальному сервісному центрі 6144 (місто Теребовля Тернопільської області), ринкова вартість якого 161 368 грн.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності кожного на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудамипо АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль "Mercedes-Benz 814-D", спеціалізований вантажний фургон, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2,1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований 06 квітня 2016 року в Територіальному сервісному центрі 6144 (місто Теребовля Тернопільської області), ринкова вартість якого 161
368 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу автомобіля марки Mercedes-Benz 814-D, спеціалізований вантажний фургон, номер, що становить 80 684 грн.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року залишено без змін.

На виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля "Mercedes-Benz 814-D" постановою начальника Косівського РВ ДВС від 21 грудня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3

Актом головного державного виконавця Косівського РВ ДВС від 29 травня 2018 року проведено опис автомобіля "Mercedes-Benz 814-D" та передано цей транспортний засіб на відповідальне зберігання ОСОБА_11.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 , частиною 3 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4,10 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що накладення арешту на автомобіль "Mercedes-Benz 814-D" перешкоджатиме виконанню рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року, яке набрало законної сили. У своїй заяві ОСОБА_6 не вказала, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі. Крім того, право власності на спірне майно визнано за ОСОБА_3, з яким ОСОБА_6 перебуває у зареєстрованому шлюбі, а у процесі виконання рішення суду про поділ майна подружжя цей транспортний засіб передано на відповідальне зберігання саме заявнику.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не є власником автомобіля "Mercedes-Benz 814-D", а тому її права не порушуються накладенням арешту на це майно, не заслуговують на увагу. Вирішуючи спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, Апеляційний суд Івано-Франківської області фактично припинив право на частку у спільному майні та залишив у власності ОСОБА_3 автомобіль в порядку поділу неподільного майна і стягнув з нього грошову компенсацію за частку, що належить ОСОБА_4 Право на частку у співвласника, який отримав грошову компенсацію, припиняється з дня її отримання. Оскільки ОСОБА_4 не отримала такої компенсації, то її право власності на 1/2 частину спірного транспортного засобуфактично не припинилося. Крім того, накладення арешту на майно в цій справі перешкоджатиме виконанню рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене всупереч вимогам процесуального права та роз'ясненням пункту 4 постанови Пленум Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", є неспроможними, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права та взято до уваги вказані роз'яснення. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що у процесі виконання рішення суду про поділ майна подружжя спірний транспортний засіб передано на відповідальне зберігання саме ОСОБА_6, тому відсутня реальна загроза невиконання можливого рішення суду про задоволення її позову.

Посилання заявника на те, що вона як співвласник транспортного засобу не погоджувала його відчуження, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, спірний автомобіль визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тобто встановлено факт належності вказаного майна саме цим особам.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов