Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №758/6468/17
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №758/6468/17

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 758/6468/17

провадження № 61-1046св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Наталія Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позов мотивований тим, що 12 вересня 1981 року між нею та ОСОБА_4 був укладений шлюб.

В період шлюбу 22 грудня 1998 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_5 передала йому у власність належну їй квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_5 , зберігаючи квартиру в її довічному безкоштовному користуванні.

Протягом усього часу з моменту його укладення і до самої смерті ОСОБА_5 позивач безпосередньо приймала участь у догляді за нею, готувала їжу, купувала продукти і ліки, після смерті організувала і оплатила її поховання. Таким чином, спірна квартира була набута у спільну сумісну власність подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із смертю ОСОБА_5 ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Після перенесеного інсульта у травні 2016 року і по день своєї смерті ОСОБА_4 мав цілий ряд захворювань, в тому числі головного мозку, що мало істотний вплив на його поведінку та вчинки, якими він в силу цих захворювань не міг керувати та усвідомлювати значення своїх дій.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2017 року позивач дізналася, що 20 вересня 2016 року між її чоловіком, як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . В договорі зазначено, що ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебуває. Тобто, чоловік позивача, без її згоди одноособово розпорядився спільним майном.

На думку позивача, при укладенні оспорюваного правочину чоловік абсолютно не усвідомлював ані його значення, ані наслідки та не міг керувати своїми діями у цей момент через тяжкий хворобливий стан та очевидні психічні розлади здоров`я.

З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просила:

визнати недійсним договір від 20 вересня 2016 року купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1987;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31473800 від 20 вересня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Боднар Н. В. щодо реєстрації права власності на квартиру загальною площею 38,7 кв. м, житловою площею 21,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1031599380000).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. за реєстром № 1987.

Скасовано рішення індексний номер 31473800 від 20 вересня 2016 року державного реєстратора - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. про державну реєстрацію прав права власності ОСОБА_2 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 38,7 кв. м, житловою площею 21,1 кв. м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1031599380000.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

квартира за оспорюваним договором набута позивачем та її покійним чоловіком у спільну сумісну власність, тому що договір довічного утримання від 22 грудня 1998 року укладений чоловіком позивача в інтересах сім`ї, оскільки переконливих доказів того, що метою укладення договору були його власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що він самостійно поніс матеріальні витрати на виконання цього договору матеріали справи не містять;

позивач не надавала своєму чоловікові, ОСОБА_4 , як продавцю за спірним договором свою згоду на продаж квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя;

обставини того, що відповідач ОСОБА_2 у своїх запереченнях проти позову стверджувала про перебування з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах, а також те, що грошові кошти за спірним договором вона не передавала свідчать про недобросовісний характер поведінки сторін договору;

з огляду на те, що суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення вимог щодо визнання оспорюваного договору недійсними, відповідно похідною є вимога про скасування державної реєстрації права власності проведеної на підставі цього договору, а тому вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності підлягають задоволенню, оскільки забезпечують ефективний захист порушених прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що договір довічного утримання від 22 грудня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений в інтересах сім`ї, і набута квартира є спільним сумісним майном подружжя, оскільки презумпція набуття майна у спільну сумісну власність була спростована. З наявних в матеріалах справи доказів можливо зробити висновок, що між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за життя ОСОБА_4 було визначено належність кожному з них особистого приватного майна;

неспроможність позиції позивача щодо визнання спірної квартири спільним сумісним майном подружжя, і, відповідно, відсутність права розпорядження покійним чоловіком ОСОБА_4 спірною квартирою без її згоди, доводить посилання позивача на те, що до отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 30 березня 2017 року вона не знала про відчуження цього майна. Також позивач не пояснювала, яким чином могло відбутись відчуження вказаної квартири ОСОБА_4 за її відсутністю, без оригіналів документів;

також правова позиція позивача не узгоджується з посиланням на те, що після травня 2016 року ОСОБА_4 не міг самостійно пересуватись, не розумів хто з ним розмовляє, не впізнавав рідних та знайомих;

27 березня 2007 року ОСОБА_4 уклав договір іпотеки з АКБ «ФОРУМ», відповідно до якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 березня 2007 року передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . В пункті 2.1.5 договору зазначено, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній (сумісній) власності;

в матеріалах справи міститься договір дарування, укладений 20 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 належної ОСОБА_4 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 . В договорі зазначено, що сторони визначили, що належна кожному з них 1/2 частина квартири є особистою приватною власністю кожного з них і при відчуженні не потребує згоди іншого з подружжя. Вказана квартира була набута подружжям за договором купівлі-продажу, укладеним 05 січня 2000 року;

посилання представника позивача на те, що кошти за оспорюваним договором купівлі-продажу ОСОБА_4 не передавались, не може бути підставою для оспорювання вказаного договору, оскільки за життя ОСОБА_4 договір не оспорював з підстав його фіктивності відповідно до статті 234 ЦК України;

таким чином, відсутні підстави вважати спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя, тому ОСОБА_4 відповідно до частини другої статті 319 ЦК України, як власник майна, мав право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Враховуючи викладене, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу визнанню недійсним не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить скасувати повністю постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам закону, прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, скасувавши законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2891цс15, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 185/4316/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц;

обставини спільного виконання подружжям договору довічного утримання і підтвердженням того, що цей договір був укладений чоловіком позивача в інтересах сім`ї підтверджено показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які повідомили, що подружжя ОСОБА_12 систематично доглядали за ОСОБА_5 , надавали їй необхідну матеріальну та іншу допомогу, організували та оплатили поховання;

відповідачем не було надано належних, достовірних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності були б достатніми для спростування презумпції спільності права власності подружжя ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_1 ;

помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт дарування одним із подружжя своєї частки іншому беззаперечно свідчить про укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 у своїх особистих інтересах;

укладення договору довічного утримання відбулося у період шлюбу подружжя ОСОБА_12 , які приймали спільну участь у виконанні умов цього договору, тому вказаний договір іпотеки не спростовує презумпцію спільності права власності на спірну квартиру, тому що укладення договору довічного утримання відбулося у період шлюбу подружжя ОСОБА_12 , які брали спільну участь у виконанні умов цього договору;

згоду на укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не надавала;

у порушення вимог статей 264 367 374 382 ЦПК України апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги наведені стороною позивача у відзиві на апеляційну скаргу обставини, докази, які містяться у матеріалах справи, покази свідків та не зазначив, яким чином подані відповідачем докази ці обставини спростовують, зробивши помилковий висновок, що подружжя ОСОБА_12 не брали спільну участь у реалізації договору довічного утримання. Переоцінивши інші докази, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, апеляційний суд не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, а дійшов необґрунтовано протилежного висновку про відмову у задоволенні позову.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2023 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_13 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

відсутні підстави визнання правочину недійсним, тому що в момент вчинення правочину додержано вимог, встановлених статтею 203 ЦК України;

нотаріусом встановлено відсутність шлюбу, дієздатність ОСОБА_4 , про що зазначено в договорі купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2016 року;

ОСОБА_4 стверджував, що на момент набуття права власності на квартиру, яка відчужується за цим договором, в шлюбних та у фактичних відносинах не перебував і ця квартира не є спільною сумісною власністю, про що зазначено в пункті 10 договору;

позивач не надала доказів того, що вона мала можливість утримувати матеріально ОСОБА_5 і судом не встановлено, що позивачка брала участь у виконанні договору довічного утримання та несла витрати;

ОСОБА_1 не підтвердила своє проживання в Києві до 2003 року. Зареєстрована в Україні лише з 2003 року;

ОСОБА_4 спростував ще за життя презумпцію спільного майна подружжя на квартиру АДРЕСА_1 і реєстрація сина- ОСОБА_11 у спірній квартирі у 2001-2003 роках не доводить, що спірна квартира є спільною сумісною власністю;

У березні 2023 року ОСОБА_14 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , у якому просить постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін, касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

посилання у касаційній скарзі на застосування апеляційним судом норм права без урахування постанов Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6- 843цс17 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2891цс15, як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є безпідставним, так як вказані постанови не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України;

правовідносини у справі № 185/4316/16-ц та у справі № 430/1281/14-ц, на які міститься посилання в касаційній скарзі, не є подібними до справи № 758/6468/17;

позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено шлюб;

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не проживали разом, що свідчить про фактичну відсутність шлюбних відносини з 1996 року, що підтверджується актом житлово-експлуатаційної дільниці, яка встановила, що ОСОБА_4 фактично проживав з 1996 року до 2017 року у квартирі за адресою АДРЕСА_4 . У вказаний період ОСОБА_4 проживав з відповідачем, у них є спільна дочка ОСОБА_15 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Києві, її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

договір довічного утримання не укладався в інтересах сім`ї, позивач не виконувала обов`язки за таким договором солідарно з ОСОБА_4 , а квартира, отримана за таким договором не була об`єктом спільної сумісної власності, а була особистою приватною власністю ОСОБА_4 ;

ОСОБА_4 у нотаріально посвідчених договорах (іпотеки та кредитний договір) задовго до 2016 року вказував, що оспорювана квартира АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю і відсутні будь-які обставини, що перешкоджають у зв`язку з цим у виконанні зобов`язань відповідно до договорів;

позивач у спірній квартирі не була зареєстрована та не проживала. Посвідку на проживання в Україні вона отримала лише у 2003 році;

кошти за продаж квартири були сплачені відповідачем ОСОБА_4 до підписання договору купівлі-продажу, при цьому жодна зі сторін договору не мала претензій фінансового характеру.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/6468/17 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2023 року справа № 758/6468/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року справу № № 758/6468/17 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 січня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 185/4316/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц та у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2891цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 вересня 1981 року між позивачем, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у м. Тбілісі був укладений і зареєстрований шлюб, актовий запис № 3574.

Згідно з відповіддю Міністерства юстиції Грузії від 05 серпня 2021 року № 01/156250 в електронній базі даних Агентства розвитку державних сервісів фіксується запис акту про вступ у шлюб, зареєстрований Тбіліським будинком одруження 12 вересня 1981 року (акт № 3574) між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (після шлюбу - ОСОБА_12 ), шлюб не розірваний та дійсний.

22 грудня 1998 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Максимковою О. О. договір довічного утримання за реєстровим № 2238, за яким ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 1 договору), а ОСОБА_4 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_5 (пункт 4 договору).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з реєстраційним посвідченням Київського МБТІ від 27 травня 2000 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 22 грудня 1998 року, зареєстровано за ОСОБА_4 .

Згідно з наданою світлокопією паспорту ОСОБА_4 з 30 вересня 2003 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , а з 30 жовтня 2012 року - за адресою: АДРЕСА_2 .

20 вересня 2016 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем, укладений договір купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., реєстровий № 1987.

Згідно з пунктом 2 цього договору купівлі-продажу квартира належить продавцю на підставі договору довічного утримання, посвідченого 22 грудня 1998 року ОСОБА_18 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2238, зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації 27 квітня 2000 року за реєстровим № 8523.

У пункті 10 спірного договору продавець стверджує, що на момент набуття права власності на квартиру, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебував і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

Згідно з пунктом 19 оспорюваного договору квартира набувається ОСОБА_2 в особисту приватну власність згідно з поданою нею заявою про те, що вона в шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває і шлюбний договір нею не укладався.

У відповідності до пунктів 3 і 4 договору продаж квартири вчинено за 505 800 грн, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей в сумі 505 800 грн та відсутність по відношенню до нього будь-яких претензій фінансового характеру.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 20 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., як державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 38,7 кв. м, житловою 21,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1031599380000.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

27 березня 2007 ОСОБА_4 уклав договір іпотеки з АКБ «ФОРУМ», відповідно до якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 березня 2007 року передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . У пункті 2.1.5 договору зазначено, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній (сумісній) власності.

В матеріалах справи міститься договір дарування, укладений 20 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 належної ОСОБА_4 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 . В договорі зазначено, що сторони визначили, що належна кожному з них 1/2 частина квартири є особистою приватною власністю кожного з них і при відчуженні не потребує згоди іншого з подружжя. Вказана квартира була набута подружжям за договором купівлі-продажу від 05 січня 2000 року.

ОСОБА_15 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Києві, її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Разом з тим, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 та постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21)).

Позов, який пред`являється особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого правочину. Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не всі сторони правочину є сторонами справи. Так само суд діє у випадку, якщо предметом правочину є майно, яке належить кільком особам на праві спільної власності, залучаючи відповідно до вимог ЦПК України до участі у справі співвідповідачами (належними відповідачами) усіх співвласників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21).

У справі, що переглядається,

предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яку позивач вважала об`єктом спільної сумісної власності подружжя, укладений 20 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер;

в матеріалах справи міститься довідка Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 14 вересня 2020 року № 3971/02-14, згідно з якою спадкоємцями за законом на все майно ОСОБА_4 , крім дружини ОСОБА_1 , є також ОСОБА_11 - син, ОСОБА_15 (т.2 арк. спр.18);

ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу лише до ОСОБА_2 .Позовних вимог до вказаних спадкоємців ОСОБА_4 (продавця за оспорюваним договором купівлі-продажу) позивач не пред`являла, клопотань про залучення їх співвідповідачами не заявляла.

Отже, співвідповідачами у цій справі, крім ОСОБА_2 , мають також бути спадкоємці ОСОБА_4 (продавця за оспорюваним договором купівлі-продажу).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

У березні 2023 року ОСОБА_2 подала клопотання, яке підписано представником ОСОБА_7 , про закриття касаційного провадження. Клопотання мотивовано тим, що позивачем не обґрунтовано та не доведено підстави касаційного оскарження, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, тому у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Оскільки колегія суддів змінює судове рішення лише в частині мотивів її прийняття, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписано представником ОСОБА_7 , про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук