Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №600/972/18
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №600/972/18

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 600/972/18

провадження № 61-15696св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Козлівська селищна рада, відділ Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року у складі судді Крамаря В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ходоровський М. В., Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Козлівської селищної ради, відділу Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживають по АДРЕСА_1 у будинковолодінні, яке станом на 15 квітня 1991 року належало до колгоспного двору. Його членами були: ОСОБА_6 (голова колгоспного двору, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), а також ОСОБА_7 (сестра, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і ОСОБА_8 (чоловік сестри, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ). На присадибній земельній ділянці знаходиться два житлових будинки. Зважаючи на віднесення будинку до суспільної групи колгоспний двір, що складається із п`яти членів, кожен є співвласником 1/5 частини житлового будинку.

Заповітом від 08 жовтня 2010 року ОСОБА_6 заповів ОСОБА_1 все належне йому майно, де б воно не знаходилось і в чому б воно не виражалось. Він прийняв спадщину і на час подання позову є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті свого діда, ОСОБА_6 .

Рішенням Покропивнянської сільської ради «Про безоплатну передачу землі в приватну власність» від 25 травня 1997 року у власність ОСОБА_6 передано присадибну земельну ділянку площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,6 га. Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_6 , то має право власності на зазначені земельні ділянки.

В липні 2015 року йому стало відомо, що власником частини присадибної земельної ділянки ОСОБА_6 є ОСОБА_5 , а 12 червня 2018 року дізнався, що згідно рішенням виконкому Покропивнянської сільської ради № 12 від 21 червня 1994 року визнано право власності ОСОБА_7 на житловий будинок по АДРЕСА_1 . З преамбули рішення вбачається, що підставою його прийняття є те, що в погосподарській книзі № 5 будинок, в якому проживала ОСОБА_7 з своєю сім`єю вказано, що ОСОБА_7 була головою двору.

Оскільки ОСОБА_7 не працювала в колгоспі «За мир», а тому не могла бути головою двору, цим рішенням виконкому Покропивняньської сільської ради № 12 від 21 червня 1994 року право власності на 1/5 частку кожного ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 незаконно визнано за ОСОБА_7 .

За ОСОБА_7 визнано право власності також і на 1/5 частку в спільній власності на спірний житловий будинок, яка належала її чоловікові, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який на день її смерті був живий (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), постійно проживав разом з нею, прийняв спадщину після її смерті, і оскільки був непрацездатний, йому було 78 років, мав право на обов`язкову частку в спадковому майні, відповідно до статті 535 ЦК УРСР, 1963 року, не менше двох третин частки, яка б належала йому при спадкоємстві за законом, що становить 2/15 частини будинку, всього мав би у власності 5/15 частин будинку (3/15 + 2/15).

Отже, спадкуванню спадкоємцями за заповітом підлягала тільки 1/15 або 3/45 або 6/90 частин ОСОБА_7 у спірному будинку. 5/15 або 15/45 частин будинку, які належали ОСОБА_8 , спадкували ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно до статті 1264 ЦК України (четверта черга спадкоємців).

Таким чином, ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить кожному по 14/45 частин спірного будинковолодіння (9/45 + 5/45), всього 42/45 частини або 84/90 частини.

В подальшому спірний будинок, який без згоди позивачів вибув з володіння позивачів, в порядку спадкування перейшов у власність відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Рішенням Покропивнянської сільської ради № 200 від 14 вересня 2014 року було незаконно передано у власність ОСОБА_5 земельні ділянки, площею 0,1546 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Покропивна (кадастровий номер 6123086900:02:001:0880) та 0,25 га для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6123086900:02:001:0879). Так як їх власником вже був ОСОБА_6 , якому їх передано рішенням Покропивнянської сільської ради «Про безоплатну передачу землі в приватну власність» від 25 травня 1997 року, вважає рішення незаконним.

Просили суд:

визнати недійсними зроблені Покропивнянською сільською радою записи в погосподарській книзі № 5 за 1986-1987 та за 1991-1992 роки в частині записів про те, що ОСОБА_7 голова колгоспного двору;

визнати незаконними рішення виконкому Покропивнянської сільської ради «Про визнання права власності на житловий будинок гр. ОСОБА_7 » № 12 від 21 червня 1994 року в частині визнання права власності за ОСОБА_7 на 84/90 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 і свідоцтво про право особистої власності ОСОБА_7 , видане 05 липня 1994 року виконкомом Покропивнянської сільської ради, в частині права власності ОСОБА_7 на 84/90 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 28/90 частини кожному: житлового будинку АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6123086900:02:001:0879, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1546 га, кадастровий номер 6123086900:02:001:0880, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що дії голови колгоспного двору ОСОБА_6 по визнанню того, що до членів колгоспного двору, в якому він є головою, належать ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та не належать ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , були обов`язковими для всіх членів колгоспного двору, головою якого він був. А тому позивач, як спадкоємець ОСОБА_6 , та інші особи, які були членами колгоспного двору, головою в якому був ОСОБА_6 на момент припинення колгоспної форми власності на цей двір, не мають підстав вимагати визнання недійсними зроблених Покропивнянською сільською радою записів в погосподарських книгах за 1986-1987 та за 1991-1992 роки, в частині записів про те, що ОСОБА_7 - голова колгоспного двору, оскільки мають право на рівну частку їхнього колгоспного двору, при цьому вони не мають право на майно інших (окремих) дворів незалежно від суспільної групи господарства.

Позивачами не доведено, що вони були членами господарського двору, де членами були ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , також позивачами не наведено жодних відомостей про те, що вони мають право на спадщину після смерті будь-кого з членів двору, членами якого були ОСОБА_7 і ОСОБА_8 . Виходячи з наведеного, позивачі звернулися до суду з позовною вимогою про визнання незаконними рішення виконкому Покропивнянської сільської ради «Про визнання права власності на житловий будинок гр. ОСОБА_7 » № 12 від 21 червня 1994 року в частині визнання права власності за ОСОБА_7 на 84/90 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 і свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_7 , виданого 05 липня 1994 року виконкомом Покропивнянської сільської ради, в частині права власності ОСОБА_7 на 84/90 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , якими не порушуються, не визнаються та не оспорюються їх права, свободи чи законні інтереси.

Позивачами не надано суду відомостей про те, що на виконання рішення 11 сесії 22 скликання Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року «Про безоплатну передачу землі у приватну власність» в частині передачі ОСОБА_6 землі у приватну власність, землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). У зв`язку з цим право власності на землю за вказаним рішенням у ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ) не виникло, і ОСОБА_1 належить в порядку спадкування лише право на отримання земельної ділянки у розмірі вказаному у рішенні, а тому право власності ОСОБА_5 на земельні ділянки: кадастровий номер 6123086900:02:001:0879, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6123086900:02:001:0880, площею 0,1546 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою: с. Покропивна, Козівського району Тернопільської області, не порушує прав ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , які випливають з цього рішення.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про: витребуваня з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 28/90 частини кожному: житлового будинку АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6123086900:02:001:0879, яка розташована по АДРЕСА_1 ; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1546 га, кадастровий номер 6123086900:02:001:0880, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 , оскільки позивачами не доведено, що вони мають право власності (користування) на вказане майно та право власності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне майно порушує права, свободи чи законні інтереси позивачів.

Не спростовують наведених висновків суду й інші докази наявні в справі, зокрема, надана стороною позивачів відповідь архівного відділу Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області № 254/03-05 від 25 серпня 2019 року відповідно до якої в протоколах загальних зборів колгоспників колгоспу «За мир» та протоколах засідання правління колгоспу «За мир» с. Покропивна Козівського району Тернопільської області за 1949-1991 роки рішення про прийняття в члени колгоспу ОСОБА_7 не числиться (т. 2, а. с. 6). Така відповідь не спростовує того, що в с. Покропивна Козівського району був окремий господарський двір, в якому проживали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та не виключає можливості віднесення ОСОБА_7 до соціальної групи колгоспників у зв`язку з роботою в іншому колгоспі (міжколгоспному підприємстві), з інших підстав, передбачених діючим на той час законодавством.

Апеляційний суд з таким висновком суду погодився та вказав, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із ОСОБА_6 були членами одного колгоспного двору, а ОСОБА_7 іншого. Встановлено, що житловий будинок позивачів знаходиться по АДРЕСА_3 частину якого після смерті ОСОБА_6 успадкував ОСОБА_1 та у якому є зареєстровані позивачі, а будинок ОСОБА_7 , після смерті якої спадкоємцями є відповідачі, знаходиться по АДРЕСА_1 . Отже, позивачі згідно статей 120-122 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла до 15 квітня 1991 року) є власниками житлового будинку по АДРЕСА_2 , - майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, будинок по АДРЕСА_1 їм не належить, а тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставні.

В ході розгляду справи позивачами не доведено належними і допустимими доказами недійсність зроблених Покропивнянською сільською радою записів в погосподарській книзі № 5 за 1986-1987 та за 1991-1992 роки в частині записів про те, що ОСОБА_7 - голова колгоспного двору.

Такі докази відсутні і щодо набуття спадкодавцем ОСОБА_6 права власності на землю згідно рішення 11 сесії 22 скликання Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року «Про безоплатну передачу землі у приватну власність» (т. 1, а. с. 36-38). Згідно матеріалів справи відсутні відомості про те, що на виконання рішення 11 сесії 22 скликання Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року «Про безоплатну передачу землі у приватну власність» в частині передачі ОСОБА_6 землі у приватну власність, землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Окрім цього згідно матеріалів справи ОСОБА_1 на підтвердження вимоги про визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку не надав суду відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо земельної ділянки за цим рішенням Покропивнянської сільської ради.

Аргументи учасників справи

У вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні позовної вимоги про визнання недійсними записів в погосподарських книгах № 5 за 1986-1987 та за 1991-1992 роки про те, що « ОСОБА_7 - голова» колгоспного двору, судами не правильно застосовано:

статтю 120 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу;

частину першу статті 123 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов`язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних;

частину першу статті 125 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів;

пункт 20 Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69, відповідно до якого, суспільна група господарства встановлювалась в залежності від роду занять голови господарства (сім`ї).

Висновки судів суперечать правовим висновкам висловлених у постанові Верховного Суду України від 15 січня 2014 року № 6-145цс13 (щодо віднесення будинку до колгоспного двору), згідно яких застосування судами норм статей 120 123 ЦК УРСР без з`ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Суди не правильно встановили, чи мав місце поділ колгоспного двору та чи правильно його віднесено до категорії колгоспний двір.

Відсутнє рішення виконкому Покропивнянської сільської ради від 17 січня 1956 року, на підставі якого для сім`ї ОСОБА_6 відкрито окремий погосподарський номер № 9 (відбувся поділ колгоспного двору). А з листа архівного відділу Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області № 254/03-05 від 25.08.2019 слідує, що в протоколах загальних зборів колгоспників колгоспу «За мир» та протоколах засідання правління колгоспу «За мир» с. Покропивна Козівського району Тернопільської області за 1949-1991 роки рішення про прийняття в члени колгоспу ОСОБА_7 не числиться. ОСОБА_7 взагалі ніколи і ніде не працювала, в тому числі і у колгоспі «За Мир», с. Покропивна, а тому не могла вимагати поділу та бути головою колгоспного двору, оскільки суспільна група господарства встановлювалась в залежності від роду занять голови господарства (сім`ї).

Козлівською селищною радою не було надано оригінал погосподарської книги за 1958-1960 рік для огляду в суді, хоча її огляд має істотне значення для правильного вирішення справи. Тому правові підстави поділу колгоспного двору не досліджені. Також, відсутні будь-які правові підстави для внесення до погосподарської книги Покропивнянської сільської ради за 1964-1966 роки запису в особистий рахунок № НОМЕР_1 про те, що: «в особистій власності: жилий будинок 1963 року побудови».

02 червня 2021 року в судовому засіданні апеляційного суду були оглянуті оригінали погосподарських книг Покропивнянської сільської ради за 1955-1957, 1961-1963, 1964- 1966,1986-1990, 1991-1995 роки.

Із погосподарської книги Покропивнянської сільської ради за 1955-1957 роки особистий рахунок № НОМЕР_2 , головою якого був ОСОБА_11 , слідує, що в 1955-1957 роках поділу колгоспного двору, особовий рахунок № НОМЕР_2 , не було. Тому твердження Покропивнянської сільської ради про те, що: «По рішенню виконкому від 17.01.1956 р. для сім`ї ОСОБА_6 відкрито окремий погосподарський номер № 9», не знайшли свого підтвердження.

Склад судової колегії змінився і участь у розгляді справи взяли двоє нових суддів Гірський Б. О. і Бершадська Г. В., які не були присутні 02 червня 2021 року під час огляду в судовому засіданні оригіналів погосподарських книг. Незважаючи на наведене, 16 січня 2021 року апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні мого клопотання про зобов`язання Козлівської селищної ради надати суду для огляду оригінали цих погосподарських книг і оглянути їх в судовому засіданні в частині записів про господарства ОСОБА_11 і ОСОБА_6

16 січня 2021 року апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про призначення по справі судової фізико-хімічної експертизи дослідження давності виготовлення документів.

Указані порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При вирішенні позовної вимоги про визнання незаконними рішення виконкому Покропивнянської сільської ради «Про визнання права власності на житловий будинок гр. ОСОБА_7 » № 12 від 21 червня 1994 року і свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_7 , видане 05 липня 1994 року виконкомом Покропивняньської сільської ради, в частині права власності ОСОБА_7 на 84/90 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , судами не правильно застосовано статтю 23 ЗК України 1992 року, статтю 1 Декрету «Про приватизацію земельних ділянок», № 15-92 ( 15-92 ) від 26 грудня 1992 року, п.п. 1, 7 Розділу X Перехідні положення ЗК України 2001 року, п. 2 Розділ VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр», частину п`яту статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтю 9 ЦК УРСР 1963 року, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у пунктах 141-147 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Право ОСОБА_6 на земельні ділянки загальною площею 1.09 га, в тому числі і право власності на присадибну земельну ділянку, площею 0.25 га, та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0.60 га, підтверджено записами в Державній книзі реєстрації землекористувань с. Покропивна Козівського району Тернопільської області, 1998 року.

Суд не дав жодної правової оцінки рішенню виконавчого комітету Покропивнянської сільської ради № 15 від 21 червня 1994 року, яким за померлою ОСОБА_7 визнано право власності на житловий будинок, Свідоцтву про право особистої власності на цілий житловий будинок від 05 липня 1994 року, яке видано померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , а також факту реєстрації 05 липня 1994 року Бережанським МЕТІ права власності щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 .

Суд в рішенні взагалі не дав оцінки доводам позивачів про недійсність зроблених Покропивнянською сільською радою записів в погосподарських книгах № 5 за 1986-1987 та за 1991-1992 роки про те, що « ОСОБА_7 - голова» колгоспного двору.

Покропивняньська сільська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 знали, що позивачам належить частка в спірному майні, але незаконно його відчужили, тобто заволоділи.

13 листопада 2020 року ухвалою Бережанського районного суду безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання позивачів про витребування з Козівської державної нотаріальної контори: 1) документів, на підставі яких 02 червня 1995 року Козівською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_5 та ОСОБА_12 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстраційний номер 1478, після смерті ОСОБА_7 , яка проживала в с. Покропивна і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2) документів спадкової справи після смерті ОСОБА_8 , який проживав в с. Покропивна і помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 3) документів спадкової справи після смерті ОСОБА_13 , яка проживала в с. Покропивна і померла в 1972 році.

14 вересня 2014 року рішенням Покропивнянської сільської ради № 200 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), площею 0.1546 га, за кадастровим номером 6123086900:02:001:0880 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (ріллі) та 0.25 га для обслуговування житлового будинку за кадастровим номером 6123086900:02:001:0879 тільки за ОСОБА_5 , яка розташована в АДРЕСА_1 в межах населеного пункту. Передано ОСОБА_5 безоплатно у власність земельні ділянки, площею 0.1546 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Покропивна та 0.2500 га для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , чим перевищено свої повноваження, оскільки земельні ділянки всупереч частині другій статті 116 ЗК України вдруге безоплатно передано у власність ОСОБА_5 , а їх власником уже був ОСОБА_6 .

Повністю безпідставними є висновки суду про те, що головам дворів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нібито було відомо, що їх двори відокремлені, вони не оспорювали окреме існування цих дворів, в голови двору ОСОБА_6 існували спори щодо порядку землекористування з суміжними землекористувачами. Проте жодних доказів цього немає. Обмін земельними ділянками було проведено між ОСОБА_6 і ОСОБА_14 для надання земельної ділянки для будівництва будинку ОСОБА_15 (дочці ОСОБА_6 ). Таким чином, обмін земельними ділянками не має жодного відношення до відповідачів, а односторонній акт встановлення меж від 03 травня 1999 року не підписаний ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 181).

Повністю надуманими є висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що саме згідно з вказаним актом та кадастровим планом було затверджено акт про погодження меж земельних ділянок ОСОБА_5 , ОСОБА_4 між сусідом ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 23), який було затверджено рішенням 33 сесії 6 скликання Покропивнянської сільської ради № 189 від 23 травня 2014 року та погоджено межі земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 між суміжником ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с.22, 180), оскільки із преамбули рішення сесії Покропивнянської сільської ради № 189 від 23 травня 2014 року слідує, що його прийнято на підставі акта комісії по врегулюванню земельних відносин при Покропивнянській сільській раді від 19 травня 2014 року (складеного після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року, відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 січня 2014 року у справі № 6-145цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року зупинено касаційне провадження у справідо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що в с. Покропивна Козівського району Тернопільської області в 1986-1991 роках було два окремих колгоспних двори. Головою одного з них був ОСОБА_6 (особовий рахунок № НОМЕР_3 ), головою іншого була ОСОБА_7 (особовий рахунок № НОМЕР_4 ), що підтверджується записами в погосподарській книзі с. Покропивна за 1986-1990 роки; в погосподарській книзі с. Покропивна за 1991-1995 роки містяться відомості про господарський двір, головою якого був ОСОБА_6 (особовий рахунок № НОМЕР_5 ) та господарський двір головою якого була ОСОБА_7 (особовий рахунок № НОМЕР_6 ) (т. 1, а. с. 16-18, 32-35, т. 2 а. с. 115-117, 129-134).

У справі відсутні будь-які докази, що у вказаний період був один (спільний) колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_6 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_7 (сестра, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_8 (чоловік сестри, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Покропивнянської сільської ради № 15 від 21 червня 1994 року за померлою ОСОБА_7 визнано право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , та доручено бюро технічної інвентаризації зареєструвати будинок. (т. 1, а. с. 40). На підставі вказаного рішення 05 липня 1994 року було видано свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок, відповідно до якого цілий жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 42-43).

ОСОБА_6 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , було передано у приватну власність землю згідно рішення 11 сесії 22 скликання Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року «Про безоплатну передачу землі у приватну власність» (т. 1, а. с. 36-38).

Позивачами не надано суду відомостей про те, що на виконання цього рішення землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Головам дворів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було відомо, що їх двори відокремлені, вони не оспорювали окреме існування цих дворів, в голови двору ОСОБА_6 існували спори щодо порядку землекористування з суміжними землекористувачами. Актом встановлення меж від 03 лютого 1989 року встановлено, зокрема, межі земельної ділянки ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 181) і саме згідно з вказаним актом та кадастровим планом було затверджено акт про погодження меж земельних ділянок ОСОБА_5 , ОСОБА_4 сусідом ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 23), який затверджено рішенням 33 сесії 6 скликання Покропивнянської сільської ради № 189 від 23 травня 2014 року (т. 1, а. с.22, 180).

Між ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , та ОСОБА_12 , правонаступницею якої є ОСОБА_4 , і ОСОБА_5 Покропивнянською сільською радою врегульовувався спір щодо землекористування, результатом чого було складення акта від 03 травня 1999 року (т. 1, а. с. 184).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 23 червня 1995 року після смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_5 в рівних частках успадкували жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 67).

29 листопада 2011 року 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_12 успадкувала ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом (т. 2, а. с. 68).

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належить по 1/2 частки житлового будинку, з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.173)

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 червня 2014 року сформовано земельні ділянки: площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5123086900:02:001:0879) та площею 0,1546 га для ведення особистого селянського господарства в с. Покропивна Козівського району Тернопільської області (кадастровий номер 6123086900:02:001:0880), - які рішенням 35 сесії 6 скликання Покропивнянської сільської ради № 200 від 14 вересня 2014 року передані безоплатно у власність ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 24-27, 182-183). 19 грудня 2014 року ОСОБА_5 було видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно на вказані земельні ділянки (т. 1, а. с. 174-175)

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 8-11) ОСОБА_1 є власником: 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,833 га на території Покропивнянської сільської ради Козівського району Тернопільської області, - внаслідок спадкування майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відповіді архівного відділу Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області № 254/03-05 від 25 серпня 2019 року, в протоколах загальних зборів колгоспників колгоспу «За мир» та протоколах засідання правління колгоспу «За мир» с. Покропивна Козівського району Тернопільської області за 1949-1991 роки рішення про прийняття в члени колгоспу ОСОБА_7 не числиться (т. 2 а. с. 6).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Козлівської селищної ради про визнання недійсними зроблених у погосподарській книзі записів, визнання незаконними рішення про визнання права власності на житловий будинок та свідоцтва про право особистої власності в частині

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження

№ 61-16353сво18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 395/456/20 (провадження № 61-6961св21) вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав , або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (див. пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 14 грудня 2022 року у справі № 450/1620/16-ц (провадження № 61-10075св22) зазначено, що «при задоволенні первісних позовних вимог про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації суди не звернули увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника; ОСОБА_1 позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки не пред`явила. Натомість первісні позовні вимоги про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації є неефективними способами захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що «оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі. Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості», щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

У справі, що переглядається, суди не врахували, що:

по своїй суті записи в погосподарській книзі щодо колгоспного двору не є тими актами (правочинами, документами), до яких законодавець допускає застосування конструкції недійсності, що має бути направлена на недопущення або присікання порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлення. Тому визнання недійсними зроблених Покропивнянською сільською радою записів в погосподарській книзі про те, що ОСОБА_7 голова колгоспного двору, є неналежним способом захисту прав та інтересів;

власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Тому позовні вимоги про визнання незаконними рішення виконкому про визнання права власності та свідоцтва про право власності на нерухоме майно є неефективними способами захисту.

За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позову в указаній частині,проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог, пред`явлених довідділу Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір виник між позивачами та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Козлівською селищною радою. Тому в задоволенні позовних вимог до відділу Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації судам слід було відмовити в зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Суди зробили правильний по суті висновок про відмову в задоволенні позову в указаній частині, проте помилилися з мотивами такої відмови, в зв`язку з чим судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина друга статті 123 ЦК УРСР в наведеній редакції).

У постанові Верховного Суду України від 15 січня 2014 року у справі

№ 6-145цс13, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сімї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Задовольняючи позов ОСОБА_16 про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на підставі статей 120 123 ЦК УРСР, суди виходили з того, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір, про це свідчать витяг із погосподарської книги та свідоцтво про право власності на цей будинок. Проте судами не зясовано питання щодо обґрунтованості віднесення будинку до зазначеної суспільної групи господарств, хоча правильність цього визначення та відомості в цій частині, зазначені у свідоцтві про право власності на будинок, оспорювались ОСОБА_17 у зустрічному позові. За таких обставин застосування судами норм статей 120 123 ЦК УРСР без з`ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір, є помилковим».

Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року (в редакції чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приватизація земельних ділянок була врегульована Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет), у пункті 1 якого постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 6 Декрету (втратив чинність на підставі Кодексу № 2768-III від 25.10.2001) було зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із ОСОБА_6 були членами одного колгоспного двору, а ОСОБА_7 . Іншого; житловий будинок позивачів знаходиться по АДРЕСА_2 , а будинок ОСОБА_7 , після смерті якої спадкоємцями є відповідачі, знаходиться по АДРЕСА_1 ; будинок по АДРЕСА_1 позивачам не належить; позивачі не надали доказів, що на виконання рішення Покропивнянської сільської ради від 23 травня 1997 року «Про безоплатну передачу землі у приватну власність» в частині передачі ОСОБА_6 землі у приватну власність землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Оскільки суди встановили, що ОСОБА_1 не доведено, що він має право власності (користування) на спірні житловий будинок та земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 , тому зробили обґрунтований висновок про відсутність порушення його права та/або інтересу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (частини перша, друга статті 84 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суди безпідставно відмовили в задоволенні клопотання позивачів про витребування з Козівської державної нотаріальної контори: 1) документів, на підставі яких 02 червня 1995 року видано ОСОБА_5 та ОСОБА_12 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстраційний номер 1478, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2) документів спадкової справи після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 3) документів спадкової справи після смерті ОСОБА_13 , яка померла в 1972 році, оскільки суди при вирішенні цього клопотання зробили обґрунтований висновок, що в клопотаннях не наведено обставини, які мають значення для справи та які можна підтвердити або спростувати відповідними документами (ухвали суду першої інстанції від 13 листопада 2020 року та апеляційного суду від 19 квітня 2021 року).

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зобов`язання Козлівської селищної ради повторно надати суду для огляду оригінали погосподарських книги, оскільки зміни у складі судової колегії апеляційного суду не є підставою для повторного огляду оригіналів доказів, копії яких долучені до справи. Матеріали апеляційного провадження містять копії відповідних погосподарських книг (а. с. 164-185 т. 3).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення по справі судової фізико-хімічної експертизи дослідження давності виготовлення документів (записів в погосподарських книгах), оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що такого клопотання ОСОБА_1 в суді першої інстанції не заявляв, відповідного обґрунтування клопотання не містить (а. с. 212 т. 3), тому відсутні підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання (протокольна ухвала від 09 серпня 2021 року - а. с. 213-217 т. 3).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

При цьому у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судові рішення про витребування з чужого незаконного володіння на їх користь відповідних часток у праві спільної власності на спірні житловий будинок та земельні ділянки не оскаржували, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка цих позивачів свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в указаній частині порушує його права та інтереси за умови, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судові рішення не оскаржили, тобто погодилися з ними.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановахВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 395/456/20 (провадження № 61-6961св21) та від 14 грудня 2022 року у справі № 450/1620/16-ц (провадження № 61-10075св22), Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження

№ 14-21цс22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними зроблених у погосподарській книзі записів, визнання незаконними рішення про визнання права власності на житловий будинок та свідоцтва про право особистої власності в частині, а також позовних вимог, пред`явлених до відділу Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації, змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Козлівської селищної ради про визнання недійсними зроблених у погосподарській книзі записів, визнання незаконними рішення про визнання права власності на житловий будинок та свідоцтва про право особистої власності в частині, а також позовних вимог, пред`явлених до відділу Державної реєстрації Козівської районної державної адміністрації, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук