Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №522/17680/18
Постанова КЦС ВП від 28.09.2023 року у справі №522/17680/18

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 522/17680/18

провадження № 61-21335св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.

С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною, визначення способу участі у спілкуванні і виховані сина, посилаючись на те, що з 05 червня 2014 року він перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1, де він тимчасово проживав з ОСОБА_2 і тещею ОСОБА_4, останні розпочали суперечку стосовно того, що він не цікавиться життям своєї сім'ї, а тільки працює і пізно повертається додому. Вгамувати жінок змогла лише поліція. Після завершення суперечки він пішов з дому, а син залишився проживати з матір'ю. Незважаючи на висновок органу опіки та піклування, ОСОБА_2 не надає йому як батькові часу для спілкування з дитиною, зустрічей та спілкування уникає. Вже більше п'яти місяців він не бачить свого сина. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у спілкуванні з їх сином ОСОБА_5 та його вихованні, визначивши такий спосіб участі батька у вихованні дитини: систематичне цілодобове проживання малолітнього сина ОСОБА_5 з батьком за місцем його проживання перший і третій тиждень кожного місяця без присутності відповідача.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, визначивши спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною кожної суботи та неділі з 09:00 до 11:00 у присутності матері ОСОБА_2.

У дні народження та святкові дні зустрічі батька з дитиною за попередньою домовленістю батьків. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті та прямі контакти з батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Суд врахував неможливість ОСОБА_1 бути постійно з дитиною через його зайнятість, а також те, що ОСОБА_2 не заперечувала проти спілкування позивача із сином у проміжок часу з 09:00 до 11:00 в її присутності, коли дитина не спить, а грається. Ухвалюючи рішення, суд взяв до уваги позиції сторін, інтереси дитини та висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 серпня 2018 року № 01-11/1600 щодо визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_5

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

24 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що апеляційний суд позбавив її права доступу до правосуддя, визнавши неявку її адвоката неповажною і розглянувши справу без її участі. В рішенні місцевого суду зазначено, що 29 грудня 2018 року надійшла відповідь на відзив від представника позивача - ОСОБА_6, однак вказаний документ було долучено до матеріалів справи вже після розгляду справи по суті, що є спотворенням судом обставин, яких насправді не існувало. Крім того, місцевий суд не виніс ухвали про закриття підготовчого провадження і не надіслав її учасникам справи. Суди також не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи письмовим доказам і відеофайлам, в яких позивач вказав, що він вживає наркотичні засоби і просить вибачення за проявлену відносно дитини агресію.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року.

23 грудня 2019 року справа № 522/17680/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 05 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внесено відповідний актовий запис за № 551.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_5.

Згідно з довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 27 березня 2018 року № 16, виданою Посольством України у Швейцарській Конфедерації, ОСОБА_5 зареєстрований громадянином України.

ОСОБА_1 є членом наглядової ради товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні технології" та з 01 червня 2018 року очолює комітет контролю за реалізацією інноваційного проєкту Smart City, що підтверджується довідкою заступника голови наглядової ради вказаного товариства від 03 липня 2018 року.

Згідно з довідкою обслуговуючого кооперативу "Житловий кооператив "Совінйон" від 03 липня 2018 року ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2.

За довідкою Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я" від 04 липня 2018 року ОСОБА_1 не перебуває на наркологічному обліку.

Згідно з характеристиками ОСОБА_1, наданими директором Навчально-наукового інституту Інфокомунікацій та програмної інженерії Одеської національної академії зв'язку імені О. С. Попова від 02 липня 2018 року та заступником голови наглядової ради товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні технології" від 03 липня 2018 року, ОСОБА_1 характеризується позитивно як особа без шкідливих звичок та здатна до самовдосконалення.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звертався до Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо усунення перешкод у спілкуванні з сином.

Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у висновку про визначення порядку участі громадянина ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, від 23 серпня 2018 року № 01-11/1600 зобов'язав ОСОБА_2 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_1, визначив способи участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_5 шляхом встановлення систематичних зустрічей з дитиною кожного вівторка та четверга з 12:00 до 14:00 у присутності матері ОСОБА_2, а також у дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків.

31 серпня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 зверталася до ОСОБА_2 з листом-вимогою, в якому просила її негайно припинити порушувати права батька ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_5 на спілкування і побачення, а також виконати вимоги висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 серпня 2018 року № 01-11/1600.

ОСОБА_2 ухилилася від виконання висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 серпня 2018 року № 01-11/1600.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 , 10 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1,3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами 2 , 3 статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35, 36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v.

Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до статті 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статті 200 ЦПК України. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з принципу рівності прав батьків у вихованні дитини та передусім з інтересів дитини, врахувавши її вік та режим відпочинку, інформацію про який надала представник відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд позбавив її права доступу до правосуддя, визнавши неявку її адвоката неповажною і розглянувши справу без її участі, не заслуговують на увагу, оскільки про судове засідання апеляційного суду, призначене на 01 жовтня 2019 року вона та її представник були належним чином повідомлені 12 серпня 2019 року та 23 серпня 2019 року (згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 6504516284404,6501227222949), при цьому попереднє судове засідання було відкладене на два місяці. На відпочинок до Кіпру представник відповідача вилетіла 24 вересня 2019 року, тобто через місяць після отримання нею інформації про судове засідання апеляційного суду. За таких обставин належно повідомлений відповідач мала змогу забезпечити явку іншого представника в судове засідання апеляційного суду, призначене на 01 жовтня 2019 року. При цьому, відмовляючи в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що справа перебуває у провадженні судів з жовтня 2018 року та стосується інтересів малолітньої дитини, час розлучення з якою з очевидністю впливає на права всіх учасників справи, а тому зволікання з її розглядом з непередбачених законом підстав є недопустимим.

Аргументи касаційної скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права, оскільки суд не виніс ухвали про закриття підготовчого провадження і не надіслав її учасникам справи, є безпідставними, оскільки згідно з протоколом судового засідання Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14 січня 2019 року о 14:00. Окрім того, вищенаведеною статтею 200 ЦПК України не передбачено обов'язку суду першої інстанції надсилати ухвалу про закриття підготовчого провадження учасникам справи.

Доводи заявника про те, що суди не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи письмовим доказам і відеофайлам, є неспроможними, так як вони стосуються переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи заявника про те, що відповідь на відзив було долучено місцевим судом до матеріалів справи вже після розгляду справи по суті, також не заслуговують на увагу, оскільки вказаний документ було зареєстровано канцелярією Приморського районного суду міста Одеси 29 грудня 2018 року за № 140175/18, а рішення суду першої інстанції ухвалено 14 січня 2019 року, тобто через 16 днів з моменту отримання відповіді на відзив.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов