Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №321/1354/16

Постанова

Іменем України

02 червня 2020 року

м. Київ

справа № 321/1354/16

провадження № 61-13473св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Митнюк Валерій Іванович, на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання будинку спільною сумісною власністю та поділ майна в натурі.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 жовтня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2007 року.

Відповідно до довідки Тимошівської сільської ради Михайлівського районну Запорізької області від 05 вересня 2016 року ОСОБА_1 має у користуванні земельну ділянку загальною площею 0,59 га, у тому числі

0,25 га для обслуговування жилого будинку, та 0,34 га для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 на якій розташований жилий будинок.

Згідно з будівельним паспортом від 1990 року забудову земельної ділянки загальною площею 0,07 га, розташованої на АДРЕСА_1 , дозволено забудовнику ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Михайлівської районної ради народних депутатів від 19 квітня 1990 року № 122 ОСОБА_1 було дано дозвіл на будівництво жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та затверджено проект будівництва земельної ділянки забудовника.

Спірний будинок з господарськими будівлями обліковувався

в Тимошівській сільській раді Михайлівського районну Запорізької області

з 1991 року, якому присвоєно поштову адресу, ОСОБА_1 зазначений як власник жилого будинку.

Позивач також зазначав, що у 2008 році у будинок проведено газове опалення. Оскільки, на той час сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за згодою ОСОБА_1 рішенням Виконавчого комітету Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області

від 16 жовтня 2008 року № 77 право власності на жилий будинок було оформлено за ОСОБА_2 . У 2009 році ОСОБА_2 виїхала на постійне проживання до міста Києва.

Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 04 грудня 2007 року по вересень 2009 року; визнати жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю та виділити йому Ѕ частину вказаного жилого будинку, господарських будівель та споруд в натурі, а іншу Ѕ частину - залишити у власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 червня 2017 року (у складі судді Олійника М. Ю.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт проживання сторін однією сім`єю після розірвання шлюбу. Крім того, оскільки спірний жилий будинок був введений в експлуатацію 16 жовтня 2008 року, право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 21 жовтня 2008 року, тобто після розірвання шлюбу, тому зазначений жилий будинок не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний жилий будинок був набутий сторонами за час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 04 грудня 2007 року по вересень 2009 року, апеляційний суд виходив з того, що сторони на час реєстрації права власності на спірний жилий будинок проживали однією сім`єю та перебували у шлюбі.

Крім того, оскільки відсутні належні та допустимі докази, зокрема, висновок судово-будівельної експертизи, щодо можливих варіантів розподілу спірного жилого будинку, тому підстави для задоволення позовних вимог в частині розподілу жилого будинку в натурі відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Митнюк В. І., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Тимошівської сільської ради Тимошівка Михайлівського району Запорізької області від 16 жовтня

2008 року № 77 вирішено прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1 та оформити право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 .

Крім того, позивач в межах строків позовної давності не скористався своїм правом на визнання за ним права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що з 29 жовтня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2007 року.

Відповідно до довідки Тимошівської сільської ради Михайлівського районну Запорізької області від 05 вересня 2016 року ОСОБА_1 має у користуванні земельну ділянку загальною площею 0,59 га, у тому числі

0,25 га для обслуговування жилого будинку, та 0,34 га для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 на якій розташований жилий будинок.

Згідно з будівельним паспортом від 1990 року забудову земельної ділянки загальною площею 0,07 га, розташованої на АДРЕСА_1 , дозволено забудовнику ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Михайлівської районної ради народних депутатів від 19 квітня 1990 року № 122 ОСОБА_1 було дано дозвіл на будівництво жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та затверджено проект будівництва земельної ділянки забудовника.

Відповідно до запису в погосподарській книзі спірний жилий будинок з господарськими будівлями обліковувався в Тимошівській сільській раді Михайлівського районну Запорізької області з 1991 року, якому присвоєно поштову адресу, ОСОБА_1 зазначений як власник жилого будинку.

Також апеляційний суд установив, що будівництво спірного будинку розпочато у 1990 році. Відповідно до технічного паспорту спірний жилий будинок, пристройка, гараж, сарай були побудовані у 1990 році, інші господарські будівлі - у 1994-1996 роках, тобто, на час розірвання шлюбу між сторонами (04 грудня 2007 рік) ступінь готовності будинку становить 100 %, водночас, будинок у встановленому законом порядку до експлуатації прийнятий не був і його державна реєстрація не здійснена.

10 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Тимошівської сільської ради Михайлівського районну Запорізької області

із заявою про внесення змін до паспорта забудовника на жилий будинок, зареєструвавши паспорт на його колишню дружину ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Тимошівської сільської ради Михайлівського районну Запорізької області від 16 жовтня 2008 року № 77 вирішено прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1 , оформити право власності на жилий будинок за ОСОБА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2008 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Тимошівської сільської ради Михайлівського районну Запорізької області від 16 жовтня 2008 року № 77, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2008 року, виданого Комунальним підприємством «Михайлівське районне архітектурно-планувальне та техінвентарізаційне бюро», власником жилого будинку

АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати жилий будинок спільною сумісною власністю, будівництво якого розпочато

у 1990 році, та поділити майно в натурі, виділивши кожному по Ѕ частині спірного будинку.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Отже, спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України (тут і далі - у редакції Закону

2002 року)), оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України уразі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться у статтях 60, 63, 70 СК України та статтях 368, 372 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що на час розірвання шлюбу (04 грудня 2007 року) готовність спірного будинку становила 100 %, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області від 16 жовтня 2008 року № 77 вирішено прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом спірний жилий будинок та оформити право власності на нього за ОСОБА_2 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки прийняття після розірвання шлюбу

(04 грудня 2007 року) в експлуатацію спірного будинку не свідчить про те, що його не будували разом, вказане доведено належним чином оціненими доказами, тому зазначений будинок є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Посилання в касаційній скарзі про сплив строку позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про поділ майна є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною другою статті 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Апеляційний суд встановив, що рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2007 року про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 15 грудня 2007 року, після розірвання шлюбу сторони продовжували разом проживати у спірному будинку, місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою місця знаходження спірного будинку. Крім того, позивач проживає в спірному будинку до теперішнього часу, що не заперечувалося відповідачем в суді апеляційної інстанції. Разом з тим, спір щодо розподілу жилого будинку виник між сторонами у жовтні 2016 року, і саме з цього часу він дізнався про порушення свого права власності.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Митнюк Валерій Іванович, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька А. І. Грушицький