Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 521/12178/19

провадження № 61-16735св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Соловйов Дмитро Ігорович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Мирончук Н. В. від 02 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., від 03 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 09 серпня 2003 року до 09 квітня 2014 року він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у сторін народився син ОСОБА_3 , 2010 року народження.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року у справі № 521/729/14 шлюб між сторонами розірвано, питання визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя не вирішено.

04 серпня 2006 року вони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2006 року, укладеного відповідачкою за його згоди з попереднім власником квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., реєстраційний №10993. Право власності на квартиру було зареєстроване на відповідачку.

Придбання квартири відбувалось за рахунок кредитних коштів, під поруку з його боку, а також спільних коштів, згоду на використання яких позивачем надавалась відповідачу на підставі нотаріально посвідченої заяви.

Під час розгляду справи № 521/729/14 про розірвання шлюбу він пред`явив до ОСОБА_2 зустрічний позов про поділ майна подружжя, у прийнятті якого ухвалою суду від 27 лютого 2014 року було відмовлено та направлено для автоматизованого розподілу, за результатами якого позов передано на розгляд іншій судді (справа № 521/3039/14). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року за його заявою позов у справі №521/3039/14 про поділ майна подружжя повернуто.

Подання вказаного позову було пов`язано з його бажанням вирішити питання поділу спільного майна під час процесу розірвання шлюбу.

У поданому позові про поділ майна подружжя він не вказував на порушення своїх прав або їх невизнання відповідачкою. Бажання поділу мотивувалось тим фактом, що право власності на квартиру було зареєстроване за відповідачкою, у зв`язку з чим було зазначено, що «згідно правовстановлюючих документів можна припуститись хибного висновку, що єдиним власником цієї квартири є ОСОБА_2 ».

Фактично після розірвання шлюбу та до 23 травня 2019 року його права відповідачкою не оспорювались, він проживав у спірній квартирі разом з відповідачкою та їх спільним сином, мав вільний доступ до квартири та дбав про належність її стану, не мав намірів на розгляд справи про поділ майна поза межами справи про розлучення, у зв`язку з чим, у справі № 721/3039/14 ним було відкликано позов до відкриття провадження у зв`язку з відсутністю спору.

У лютому 2019 року під час його перебування у російській федерації до відділення «Нової Пошти» № 2 у м. Лимані Донецької області на ім`я його батька ОСОБА_4 з м. Одеси надійшла посилка з його (позивача) особистими речами.

У травні 2019 року для побачення з сином він прибув до м. Одеси, але відповідачка відмовила йому у доступі до квартири та викликала наряд патрульної поліції. Того ж дня, 23 травня 2019 року, він звернувся до Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про порушення права на доступ до житла, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит від 03 червня 2019 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив визнати квартиру АДРЕСА_2 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та здійснити поділ вказаної квартири шляхом визнання права власності по 1/2 її частини за кожним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані обґрунтованістю позовних вимог, оскільки спірна квартира набута у період перебування сторін у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Разом з цим ОСОБА_1 27 лютого 2014 року до Малиновського районного суду м. Одеси подавав позов про поділ майна подружжя, а саме - спірної квартири, що вказує про його бажання захистити своє право на частку у спільному майні подружжя. Таким чином 27 лютого 2014 року є початком перебігу позовної давності до позовних вимог. Звернувшись до суду з аналогічним позовом у липні 2019 року ОСОБА_1 пропустив указаний строк, що є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до статті 257 ЦК України. Підстав для поновлення строку позовної давності суди не встановили.

Позивачем не доведено належним чином те, що він дізнався про порушення свого права на спільне майно лише 23 травня 2019 року, коли відповідачка не впустила його до квартири, внаслідок чого він звернувся до поліції, а не 27 лютого 2014 року, коли він звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, а в подальшому за його заявою зустрічний позов було йому повернуто 28 березня 2014 року. Натомість ОСОБА_2 доведено належним чином, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з пропуском строку позовної давності без поважних причин, про застосування якого вона просила суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

14 грудня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Соловйов Д. І. подав касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована наступним.

Суди попередніх помилково застосували до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, оскільки ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року за заявою ОСОБА_1 його позов про поділ майна подружжя у справі № 521/3039/14 було повернуто позивачу ще до відкриття провадження у справі. Подання ОСОБА_1 зустрічного позову було пов`язано з бажанням позивача вирішити питання поділу спільного майна під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, і такий поділ необов`язково повинен бути пов`язаним з оспорюванням чи невизнанням прав одного з подружжя. У зустрічному позові ОСОБА_1 не наголошував на порушенні своїх прав або невизнанні їх відповідачкою. Бажання поділу спільного сумісного майна мотивувалось виключно тим, що право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 . Зустрічна позовна заява у справі № 521/3039/14 не містить доводів ОСОБА_1 про відмову ОСОБА_2 у визнанні його прав на спільне майно.

За відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

ОСОБА_1 дізнався про порушення (невизнання) його прав на спірну квартиру 23 травня 2019 року з моменту відмови йому відповідачкою у користуванні вказаною квартирою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у лютому 2025 року, ОСОБА_2 , від імені якої діє представник - адвокат Шалько О. А., заперечує проти доводів сторони позивача, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивовано тим, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а саме право на позов об`єктивно виникло у позивача - 27 лютого 2014 року, але повторно з позовом про поділ спільного майна подружжя позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом строку позовної давності - лише 19 липня 2019 року.

Подання позовної заяви про поділ майна є свідченням того, що між сторонами існує спір, а відкриття провадження у справі, як і відмова у його відкритті, не мають правового значення для спливу позовної давності, яка за змістом статті 72 СК України застосовується до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Оскільки звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ майна було спрямоване на захист його прав на частку у спільному майні подружжя, тому саме 27 лютого 2014 року є початком перебігу позовної давності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 521/12178/19.

У лютому 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-500/146/2006, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит в розмірі 49 000,00 дол. США на придбання нерухомого майна (т. 1, а. с. 119 - 128).

04 серпня 2006 року ОСОБА_5 , яка діяла від імені громадянина ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 10993, згідно з яким ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 40,0 кв. м (т. 1, а. с. 226-227; т. 2, а. с. 44).

Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 04 серпня 2006 року ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах за її розсудом квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 21; т. 2, а. с. 45).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 04 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PML-500/146/2006, посвідчений приватним нотаріусом Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 10999, згідно з яким належна ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 була передана в іпотеку банку (т. 1, а. с. 134-139).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22-23).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року у справі № 521/729/14-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т. 1, а. с. 20).

27 лютого 2014 року до канцелярії Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 у справі № 521/729/14-ц було подано зустрічну позовну заяву про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається в цілому з двох житлових кімнат (т. 1, а. с. 29-30).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2014 року (протокольно) у складі судді Граніної В. Л. у справі № 521/729/14-ц у прийнятті зустрічного позову про поділ майна було відмовлено, заяву ОСОБА_1 про поділ майна передано до розподілу за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (т. 1, а. с. 31).

04 березня 2014 року було здійснено автоматизований розподіл справи та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна призначено судді Мазун І. А. (справа № 531/3039/14-ц) (т. 1, а. с. 28).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року у складі судді Мазун І. А. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (справа № 531/3039/14-ц) повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини третьої статті 121 ЦПК України, оскільки до відкриття провадження у справі позивач надав до суду письмову заяву про повернення йому позовної заяви (т. 1, а. с. 32).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певних об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 728/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 69 цього ж Кодексу встановлено право кожного з подружжя ініціювати питання про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог про поділ спірної квартири, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За змістом статей 256-257 та 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вирішуючи питання застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, зокрема щодо позову про поділ майна подружжя, пред`явленого після розірвання шлюбу, Верховний Суд неодноразово виснував про те, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Вказаний правовий висновок також викладено в постановах Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі № 126/1737/20, від 28 червня 2022 року в справі № 331/3589/20, від 15 травня 2023 року в справі № 200/26797/15, від 16 жовтня 2023 року в справі № 759/12245/20.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженнінаявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи необхідність застосування позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 , відповідачка у відзиві на позов (т. 1, а. с. 101-104) посилалася на обізнаність позивача про порушення його прав на спірну квартиру з моменту його звернення 27 лютого 2014 року до суду із зустрічним позовом про поділ майна.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували вказані доводи відповідачки та відхилили аргументи позивача про те, що хоча він і звертався з позовом про поділ спірної квартири у 2014 році, йому не було відомо про порушення його прав на спірну квартиру до травня 2019 року.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду необхідно чітко диференціювати поняття, «дізналася» та «повинна була дізнатись» про порушення права. Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом у визначений законом строк від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (провадження № К/990/129/22).

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, письмові звернення з цього приводу (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 826/14417/18).

Незважаючи на заперечення позивача про те, що йому було відомо про порушення його прав на спірну квартиру до травня 2019 року, він водночас не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів неможливості дізнатися про порушення своїх прав раніше, враховуючи характер правовідносин, що склалися між сторонами та стали підставою для розірвання шлюбу, тривале перебування позивача поза межами території України та реєстрація його місця проживання за іншою адресою, а також негативний вплив на правовідносини сторін пред`явлення позивачем позову про поділ спільного майна подружжя, що, за недоведення протилежного, вказує про наміри позивача захистити своє право у судовому порядку.

Оскільки позивач не довів, що повернення його позову у 2014 році зумовлене відсутністю спору між сторонами та суперечки про спірне майно, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що дата пред`явлення ОСОБА_1 позову про поділ майна подружжя до Малиновського районного суду м. Одеси, а саме 27 лютого 2014 року, є початком перебігу позовної давності до позовних вимог у справі, що переглядається.

Звернувшись до суду з аналогічним позовом у липні 2019 року ОСОБА_1 пропустив указаний строк, що є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до статті 257 ЦК України.

Доводи касаційної скарги правильності указаних висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у приватно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Соловйов Дмитро Ігорович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович