Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2020 року у справі №755/17990/19

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 755/17990/19

провадження № 61-7240св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна,

заінтересована особа - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у складі судді Катющенко В. П. та на постанову Київського апеляційного суду від

25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І., у справі за скаргою ОСОБА_1, суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк", на дії приватного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги на дії приватного виконавця

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця.

Заява мотивована тим, що 11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом

м. Києва було видано виконавчий лист № 755/10207/14-ц про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 001-2900/840-0205 у розмірі

135 999,04 доларів США, що еквівалентно 1 262 383,89 грн.

23 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.

О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59607899.

Відповідно до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника

від 25 вересня 2019 року, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу

м. Києва Лановенко Л. О., описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

Боржник неодноразово через свого представника зверталася до приватного виконавця із клопотаннями про припинення звернення стягнення на квартиру у виконавчому провадженні ВП № 59607899 у зв'язку з тим, що вказане майно підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення коштів кредитів в іноземній валюті". Проте приватний виконавець на зазначені клопотання не реагує та вказує про відсутність підстав для закриття провадження чи повернення виконавчого листа стягувачу, у зв'язку з чим продовжує вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на квартиру.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу

м. Києва Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні ВП № 59607899

від 23 липня 2019 року за виконавчим листом № 755/10207/14-ц, виданим

11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва щодо звернення стягнення на квартиру

АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення коштів кредитів в іноземній валюті";

- припинити приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва

Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні ВП № 59607899 від 23 липня 2019 року звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення коштів кредитів в іноземній валюті";

- заборонити приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва

Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні ВП № 59607899 від 23 липня 2019 року за виконавчим листом № 755/10207/14-ц, виданого 11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва, здійснювати дії щодо звернення стягнення на квартиру

АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення коштів кредитів в іноземній валюті".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого

2020 року, скаргу задоволено частково.

Визнано протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні ВП № 59607899 від 23 липня

2019 року за виконавчим листом № 755/10207/14-ц, виданим 11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва щодо звернення стягнення на квартиру

АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом припинення звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у виконавчому провадженні ВП № 59607899

від 23 липня 2019 року, на час дії Закону Україну "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився і апеляційний суд, мотивована тим, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами та посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, певних дій на період дії Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" за наявності і доведеності відповідних умов.

Суди вважали доведеними обставини того, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності боржника немає, добровільної згоди на відчуження спірного майна вона не надавала, що свідчить про протиправність дії приватного виконавця, спрямованих на реалізацію спірного майна.

Відхиляючи доводи приватного виконавця Лановенко Л. О. на правомірність дій останньої у зв'язку з тим, що боржник є засновником і керівником ПП "НИВА-ЄТЛ", та відповідно є суб'єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", у зв'язку з чим на неї не розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд першої інстанції виходив із того, що Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" втратив чинність 01 вересня 2016 року, а змін до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не вносилося.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 квітня 2020 року приватний виконавець Лановенко Л. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва

від 25 листопада 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду

від 25 лютого 2020 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Дніпровського районного суду м. Києва.

У серпні матеріали справи № 755/17990/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на другий абзац частини 2 статті 389 ЦПК України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково не було застосовано статтю 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам у їх сукупності, без наведення відповідних мотивів надали перевагу одним доказам над іншими, не дослідили того факту, що спірна квартира не підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а тому тимчасова заборона відчуження та реалізації спірного майна не підлягає застосуванню. Вказане підтверджується, зокрема, тим, що нерухоме майно не використовується як місце постійного проживання боржника, про що свідчить договір оренди вказаної квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Судом першої інстанції не було враховано клопотання приватного виконавця стосовно розгляду відеозапису на підтвердження факту того, що боржник ОСОБА_1 не використовує спірну квартиру як місце постійного проживання.

Крім того, судами помилково та необґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин положення частини 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Вказана норма права визначає суб'єктів, на яких тимчасова заборона (мораторій) не розповсюджується. Судами не враховано той факт, що боржнику належать корпоративні права на ПП "НИВА-ЄТЛ" (частка власності - 100 %), вона є власником і засновником підприємства, а тому застосуванню підлягає пункт 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", яким передбачено, зокрема, що особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, є суб'єктами, на яких поширюється дія пункт 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

Зазначені відомості були повідомлені приватним виконавцем суду першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідних доказів, крім того, інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб є у вільному доступі, проте суди не вказали в оскаржуваних судових рішеннях про наявність цих обставин та про мотиви їх відхилення і неврахування.

В ухвалі Верховного Суду від 27 липня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга приватного виконавця Лановенко Л. О. подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені другим абзацом частини 2 статті 389 ЦПК України, та подана в строк, передбачений статтею 392 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 вересня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 001-2900/840-0205 (на придбання майна), відповідно до якого позичальник надав кредит в іноземній валюті у сумі 120 000,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених законом. (а. с. 6-8)

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 вересня

2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. (а. с. 11-14)

11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва було видано виконавчий лист № 755/10207/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором № 001-2900/840-0205 від

27 вересня 2007 року у розмірі 135 999,04 доларів США, що еквівалентно

1 262 383,89 грн. (а. с. 18-19)

23 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.

О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59607899 щодо виконання виконавчого листа № 755/10207/14-ц, виданого 11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором № 001-2900/840-0205 від 27 вересня 2007 року у розмірі

135 999,04 доларів США, що еквівалентно 1 262 383,89 грн. (а. с. 20)

Відповідно до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника

від 25 вересня 2019 року, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу

м. Києва Лановенко Л. О., описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 (а. с. 21-22)

27 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. було винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання

ТОВ "Євроексперт Груп" у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 755/10207/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором від 27 вересня

2007 року № 001-2900/840-0205 у розмірі 135 999,04 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 1 262 383,89 грн. (а. с. 23)

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 14 жовтня 2019 року, у розділі Відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно в підрозділі Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень наявний запис про обтяження: 32534751 (спеціальний розділ)

від 24 липня 2019 року щодо арешту нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника, серія та номер: 59607899, виданої 24 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. (а. с. 15-16)

Згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а. с. 17)

Відповідно до договору оренди квартири від 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в оренду квартиру АДРЕСА_1 строком до 01 вересня 2020 року. (а. с. 142-144)

Відповідно до відомостей із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 є засновником, керівником (без обмежень на представлення) та підписантом ПП "НИВА-ЄТЛ". Уповноважена представляти юридичну особу в правовідносинах із третіми особами та має право вчиняти без довіреності від імені юридичної особи дії. (а. с 100-101)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення ЄСПЛ у справі "Хорнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (п. 40). У рішенні ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine") від 29 червня 2004 року суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Першого Протоколу.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1 , 2 , 5 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Згідно із частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, ОСОБА_1 посилалася на те, що відкриття виконавчого провадження, опис та накладання арешту, а також інші дії стосовно квартири АДРЕСА_1, є незаконними, оскільки вказане майно підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення коштів кредитів в іноземній валюті", а тому звернення стягнення на нього є неможливим.

Задовольняючи частково скаргу боржника на дії приватного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 проживає у квартирі

АДРЕСА_1, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності боржника немає, добровільної згоди на відчуження спірного майна вона не надавала, що свідчить про протиправність дії приватного виконавця, спрямованих на реалізацію спірного майна, а тому вказана квартира не підлягає реалізації у зв'язку з дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами та посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, певних дій на період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" за наявності і доведеності відповідних умов.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - ~law53~), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов'язковою є сукупність зазначених вище обставин, оскільки Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до будь-яких правовідносин, що випливають із договору іпотеки.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до договору оренди квартири від 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в оренду квартиру АДРЕСА_1 строком до

01 вересня 2020 року. (а. с. 142-144) За вказаною адресою проживає інша сім'я, тобто, боржник спірне нерухоме житлове майно не використовує, як місце постійного проживання, що підтверджується актом приватного виконавця від

25 вересня 2019 року.

Суди, встановивши зазначені обставини, дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. у виконавчому провадженні ВП № 59607899 від 23 липня 2019 року за виконавчим листом № 755/10207/14-ц, виданим 11 вересня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Крім того, відповідно до Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", редакція якого діяла до

20 березня 2020 року, дія Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

У статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" було визначено, що суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є, зокрема, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону (пункт 3 вказаної статті).

У зв'язку із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України "Про запобігання корупції", який введений у дію 26 квітня 2015 року, Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" втратив чинність.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що до приведення у відповідність із Закону України "Про запобігання корупції" законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що суб'єктами, на яких поширюється дія пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції" від 12 лютого 2015 року).

04 березня 2020 року прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про запобігання корупції", який набрав чинності 20 березня 2020 року, і яким у пункті 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" слова "Про засади запобігання і протидії корупції" замінені словами "Про запобігання корупції".

Таким чином, зазначення у пункті 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" про не поширення Закону на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", не суперечить нормам Закону України "Про запобігання корупції".

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від

16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15 (провадження № 61-10066св20).

Встановивши, що боржник ОСОБА_1 є засновником, керівником (без обмежень на представлення) та підписантом ПП "НИВА-ЄТЛ", уповноваженою представляти юридичну особу в правовідносинах із третіми особами та має право вчиняти без довіреності від імені юридичної особи будь-які дії, суд першої інстанції помилково вважав, що у зв'язку з втратою чинності Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", положення пункту 6 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" про не поширення Закону на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", не підлягає застосуванню стосовно ОСОБА_1, яка є засновником та керівником ПП "НИВА-ЄТЛ".

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не надав оцінки відповідним доводам апеляційної скарги приватного виконавця та не мотивував неврахування зазначених доводів.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги на дії приватного виконавця.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 , 2 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та відмови в задоволенні скарги на дії приватного виконавця, з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О.підлягають стягненню судові витрати, понесені нею за подання апеляційної та касаційної скарг пропорційно вимогам у розмірі 4 023,00 грн (1 921,00 грн + 2 102,00 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м.

Києва Лановенко Людмили Олегівнивідмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни судові витрати у розмірі

4 023,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук