Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.03.2019 року у справі №335/10739/17

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 335/10739/17

провадження № 61-5328св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

третя особа - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

особи, які залучені касаційним судом на стороні малолітньої ОСОБА_3: Служба у справах дітей Запорізької обласної державної адміністрації

відповідач-позивач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4, на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_4, третя особа - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про поділ майна подружжя та визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що з 14 жовтня 2006 року по 10 червня 2017 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2017 року.

Рішення набрало законної сили 10 червня 2017 року.

У період шлюбу була придбана квартира за адресою:

АДРЕСА_1, яка за договором купівлі-продажу була оформлена на ім'я ОСОБА_4 Вартість квартири склала

318 150,00 грн, що станом на день придбання дорівнювало 63 000 доларів США.

Із цієї суми 166 650,00 грн (33 000,00 доларів США) йому подарувала його мати ОСОБА_2, які отримала від продажу власної квартири, на залишок суми

151 500,00 грн (30 000,00 доларів США) сторони оформили кредит в

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", який в повному обсязі на час подання позовної заяви не погашено.

Таким чином, для придбання квартири були використані грошові кошти, які були його особистою власністю в сумі 166 650,00 грн, що дорівнює 52,38 % вартості квартири. Крім того, в якості погашення кредиту він вніс 15 листопада 2007 року на рахунок ОСОБА_4 90 900,00 грн, що дорівнює 18 000,00 доларів США, та відповідає 28,57 % вартості квартири. Зазначені гроші були його особистими коштами від продажу належного йому ще до укладання шлюбу автомобіля AUDI A6, кузов № НОМЕР_1. Загалом за особисті кошти ним було сплачено 80,95 % вартості квартири.

Таким чином, поділу між сторонами підлягає 20/100 часток квартири.

Вважав, що оскільки частки у спільній сумісній власності подружжя є рівними, з урахуванням сплати ним вартості 80/100 часток квартири, йому має бути виділено 90/100 часток квартири, а відповідачу 10/100 часток квартири.

Крім квартири, у шлюбі було придбано за його особисті кошти таке майно: м'які меблі - диван Loretta, вартістю 6 699,78 грн. ; набір меблів - стіл обідній 1 шт. та стільці 4 шт., вартістю 2 674,00 грн; холодильник LG, вартістю 6 695,00 грн; СВЧ піч вартістю 2 056,00 грн; гідромасажний виріб для ванної кімнати Lujisi P 3131 вартістю 10 234,00 грн; модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн; набір меблів: ліжко, трюмо, пуф, дзеркало, вартістю 10 768,00 грн; шафа підлогова вартістю 505,00 грн; камін електричний Mozart, вартістю 3 687,20 грн; принтер OKI C 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн; монітор 24 LG Elatron L245WP, вартістю

5 000,00 грн; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою підставкою, вартістю

18 138,00 грн; кондиціонери 3 шт. LG ART COOL Gallery, LG ART COOL Mirror C 09LTV, LG S-09LHPT Plazma, вартістю 20 000,00 грн; телевізори Samsung 37'', Samsung 32'' вартістю 10 700,00 грн; серверна платформа у системному блоці Supermicro Super Workstation, вартістю 17 346,00 грн; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1, вартістю 17 466,00 грн, на загальну суму 137 067,98 грн.

Крім того, зазначив, що 21 травня 2011 р. на ім'я ОСОБА_4 було придбано автомобіль Nissan Micra за 54 608,84 грн, поділити в натурі який не можливо, та який залишиться в її власності.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 остаточно просив: виділити у його власність 90/100 частин спірної квартири, виділити у власність ОСОБА_4 10/100 частин квартири, визнати за ним право власності на вищезазначене рухоме майно, стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, який в процесі розгляду уточнила.

Позовні вимоги ОСОБА_4 мотивовано тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі із відповідачем. За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.29 травня 2017 року за рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу було придбано квартиру за адресою:

АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на її ім'я. Вартість квартири склала 318
150,00 грн, що станом на дату купівлі за курсом НБУ дорівнювало 63 000,00
доларів США. З цієї суми 33 003,00 долари США було оплачено сторонами, а 29
997,00 доларів США були отримані шляхом оформлення кредиту.

За договором купівлі-продажу від 21 серпня 2007 року нею було продано квартиру, яка була її особистою приватною власністю, набутою до шлюбу, за 267 650,00 грн, що становило 53 000,00 доларів США. Отже, у придбання спірної квартири були вкладені особисті кошти ОСОБА_4 в розмірі 18 000,00 доларів США, що становить по відношенню до кредитних коштів 60 %, а до вартості спірного майна - 28,6 %. Інших джерел для накопичення грошових коштів в цій сумі у сторін не було.

Таким чином, вважала, що 28,6 % квартири є її особистою власністю. Крім того, неповнолітня дитина сторін ОСОБА_3 проживає разом з нею, знаходиться на її утриманні та забезпеченні, що є достатніми обставинами для застосування частини 3 статті 70 СК України та збільшення частки у спільному майні

на 25 %.

Крім того, в період шлюбу в 2010 році сторони придбали автомобіль Mercedes-Benz, модель ML 350,2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль є спільною сумісною власністю. Про продаж автомобіля їй нічого відомо не було, автомобіль було відчужено без її згоди. Вважала, що має право на компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Вартість частини автомобіля за умови його поділу становила би 141 112,50 грн.

24 грудня 2014 року було укладено новий кредитний договір із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", за яким банк з метою рефінансування кредиту надав їй грошові кошти в розмірі 187 842,50 грн із датою погашення 25 травня 2017 року. Після розірвання шлюбу вона самостійно здійснює погашення кредиту, та загалом погасила

10 760,00 грн, що становить 5,7 % по відношенню до загальної суми кредиту та

3,4 % по відношенню до вартості квартири. Залишок кредитного зобов'язання станом на 13 січня 2018 року становить 107 933,66 грн, яке підлягає врахуванню під час поділу майна подружжя.

На підставі зазначеного ОСОБА_4 просила поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 772 195,00 грн, боргове зобов'язання з повернення кредиту за кредитним договором № 014/81-1-0-00/11009 в розмірі 106 420,48 грн, судові витрати покласти на ОСОБА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня

2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн; принтер ОКІ С 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн; монітор 24 LG Elatron L245WP вартістю

5 000,00 грн; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою-підставкою вартістю

18 138,00 грн; телевізор Samsung 32'' вартістю 5 350,00 грн; серверну платформу у системному блоці Supermicro Super Workstation вартістю 17 346,00 грн; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1 вартістю 17 466,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі

3 070,12 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі

795,38 грн.

Повернуто ОСОБА_4 з Державного бюджету надміру сплачену суму судового збору за квитанцією № 0.0.944229948.1 від 22 січня 2018 року в розмірі

5 628,50 грн.

Вирішуючи питання щодо спірної квартири, місцевий суд вважав доведеним в даному випадку, що саме ОСОБА_1 за його особисті кошти, отримані раніше як подарунок від матері, була придбана частина спірної квартири. Врахувавши загальну вартість квартири 318 150,00 грн, суд встановив, що ОСОБА_1 було оплачено особистими коштами 52,38 % її вартості, а відтак спільною сумісною власністю подружжя є інша частина квартири (47,62 %), яка і підлягає поділу між сторонами. При цьому суд застосував частину 3 статті 70 СК України та збільшив частку ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн; принтер ОКІ С 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн; монітор 24 LG Elatron L245WP вартістю

5 000,00 грн; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою-підставкою вартістю

18 138,00 грн; телевізор Samsung 32'' вартістю 5 350,00 грн; серверну платформу у системному блоці Supermicro Super Workstation вартістю 17 346,00 грн; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1 вартістю 17 466,00 грн, місцевий суд виходив із приписів статей 70, 71 СК України, вартості майна та з урахуванням того, що малолітня дитина проживає разом із відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із їх безпідставності та недоведеності.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня

2018 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про поділ майна подружжя та визнання права власності задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля "Mercedes-Benz", реєстраційний номер НОМЕР_2 в сумі 136 591,25 грн.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_1, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, та право власності на зазначену нерухомість належить ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 в рівних частках по 1/2 частині кожному.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля "Mercedes-Benz", реєстраційний номер НОМЕР_2, апеляційний суд виходив із того, що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час шлюбу та відчужений ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_4, доказів передачі останній коштів 1/2 частки отриманих від продажу вказаного автомобіля ОСОБА_1 не надав.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із їх безпідставності та недоведеності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та залишити в силі рішення орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня

2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що Запорізький апеляційний суд безпідставно вирішив, що грошові коти в сумі 166 650,00 грн (33 000,00 доларів США) слід вважати спільно нажитим майном, оскільки за шість місяців від моменту кладення шлюбу сторони не мали джерел для накопичення спільних котів в сумі

166 650,00 грн. Економічним походженням цієї суми були тільки грошові кошти надані ОСОБА_1 його матір'ю ОСОБА_2. Тому відповідно поділено у рівних частках як спільна сумісна власність могла бути тільки інша частина вартості квартири - 17,62 %, що і зробив суд першої інстанції. В порушення статті 13, частини 2 статті 264 ЦПК України суд за власною ініціативою стягнув з ОСОБА_1 136 591,25
грн грошової компенсації вартості частки автомобіля "Mercedes-Benz", реєстраційний номер НОМЕР_2. Заявник вказує, що апеляційний суд неправомірно повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на рухоме майно (меблі, сантехнічні вироби, техніка), яке придбавалося під час шлюбу.

Доводи інших учасників справи

27 травня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого

2019 року залишити без змін.

У червні 2019 року до Верховного Суду від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надійшов відзив, у якому банк просить рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2018 року та постанову запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в частині розподілу квартири

АДРЕСА_1 у цій справі скасувати.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

29 травня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року залучено правонаступника позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, Службу у справах дітей Запорізької обласної державної адміністрації до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, законним представником якої є

ОСОБА_4, на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

щодо визнання права власності на 1/2 частину квартири

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 21 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкції правил статті 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши, що набута сторонами в період шлюбу квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, апеляційний суд зробив правильний висновок про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частині за кожним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на спірну квартиру, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована.

Аргументи заявника про те, що Запорізький апеляційний суд безпідставно вирішив, що грошові коти в сумі 166 650,00 грн (33 000,00 доларів США) слід вважати спільно нажитим майном, оскільки за шість місяців від моменту укладення шлюбу сторони не мали джерел для накопичення спільних котів в сумі

166 650,00 грн, а такі кошти є дарунком матері ОСОБА_1 є безпідставними, так як апеляційним судом правильно зазначено, що за відсутності нотаріально посвідченого договору посилання ОСОБА_1 на дарування ОСОБА_2 грошей йому особисто є недоведеним.

щодо стягнення 1/2 частки автомобіля

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.

Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Частина 1 статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частин 1 , 2 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, є цінним майном та неподільною річчю. Проте ОСОБА_1 здійснив його відчуження іншій особі без згоди ОСОБА_4 як другого з подружжя.

Оскільки вищевказаний автомобіль, який є спільним сумісним майном подружжя, який було відчужено без згоди дружини, що встановлено судовим рішенням, а доказів того, що отримані ним кошти було використано в інтересах сім'ї матеріали справи не містять, апеляційний суд на підставі досліджених доказів дійшов правильного висновку про стягнення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Є безпідставними аргументи заявника про те, що апеляційним судом не було вирішено питання щодо поділу рухомого майна, оскільки аналіз змісту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд вирішував це питання та вказав про відсутність зазначеного майна з посиланням на протокол обшуку від 31 серпня 2017 року, проведеним за кримінальним провадженням № 12017080060003097.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Верховний Суд доходить висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанціїпостановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4,залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська