Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.11.2020 року у справі №523/17070/16

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 523/17070/16

провадження № 61-16504св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Клименко Володимир Павлович, на ухвалу Одеського апеляційного суду, у складі судді Сєвєрової Є. С., від 08 жовтня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визначення розміру частки у спільній частковій власності, розподіл домоволодіння, виділення частки в натурі, визнання права власності.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 січня 2018 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 замінено відповідача ОСОБА_4 відповідачем ОСОБА_2.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Аліної С.

С., від 31 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на частину будівлі, яка складається з коридору, площею 2,3 кв. м; коридору, площею 3,6 кв. м; кухні, площею 7,7 кв. м; житлової кімнати площею

14,8 кв. м, а всього загальною площею 28,4 кв. м, житловою площею -

14,8 кв. м, підсобні приміщення 13,6 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1.

Визначено розмір частки ОСОБА_1 у спільній частковій власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в

АДРЕСА_1, яка складається з коридору, площею 2,3 кв. м; коридору, площею 3,6 кв. м; кухні, площею 7,7 кв. м; житлової кімнати площею

14,8 кв. м, а всього загальною площею 28,4 кв. м, а житловою площею

14,8 кв. м, підсобні приміщення 13,6 кв. м.

Виділено ОСОБА_1 в натурі частку у спільній частковій власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в

АДРЕСА_1, та складається з коридору, площею 2,3 кв. м; коридору, площею 3,6 кв. м; кухні, площею 7,7 кв. м; житлової кімнати площею

14,8 кв. м, а всього загальною площею 28,4 кв. м, а всього житловою площею 14,8 кв. м, підсобні приміщення 13,6 кв. м.

Припинено право спільної частково власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться у АДРЕСА_1.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2018 року у справі № 523/17070/16-ц відмовлено на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Апеляційний суд виходив з того, що у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду від 31 березня 2020 року

ОСОБА_4 не усунуті, підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апелянтом не наведено.

Судом враховано, що із набранням 17 липня 2020 року чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі-Закон № 731-ІХ), законодавець обмежив процесуальні строки, раніше продовжені відповідно до пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", зокрема й строк для виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, до 06 серпня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє представник - адвокат Кліменко В. П., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду від 08 жовтня

2020 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/17070/16-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду, оскільки ОСОБА_4, як особа, що не брала участі у справі не має будь-яких прав та обов'язків, окрім права на апеляційне чи касаційне оскарження рішення суду у разі вирішення судом питання про її права та обов'язки. Ознайомлення з матеріалами справи та одержання копії оскаржуваного заочного рішення ОСОБА_7 не впливає на обсяг її процесуальних прав та обов'язків оскільки, ОСОБА_7 не є її представником.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

10 лютого 2020 року адвокат Клименко В. П., діючи як представник

ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2018 року разом із заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження посилаючись на те, що зазначеним рішення вирішено питання про права та обов'язки

ОСОБА_4, яка не брала участі у справі, повний текст оскаржуваного заочного рішення суду їй не надсилався, а про його наявність вона дізналася 03 лютого 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки судом першої інстанції їй було відмовлено у видачі копії оскарженого заочного рішення від 31 січня 2018 року, тому з його текстом вона ознайомилась в Єдиному державному реєстрі судових рішень у лютому 2020 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2018 року залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, шляхом надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції із зазначенням належних підстав пропуску такого строку.

Приймаючи ухвалу від 31 березня 2020 року суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник була обізнана про наявність у суді спору щодо будинку АДРЕСА_1 з моменту відкриття провадження у справі, уповноважений представник ОСОБА_4 приймав участь у справі, однак в подальшому тривалий час рухом справи ані ОСОБА_4 ані її представник не цікавились. ОСОБА_7 16 жовтня 2019 року отримав в суді копію оскаржуваного заочного рішення, однак представник ОСОБА_4 - адвокат Кліменко В. П. з апеляційною скаргою на заочне рішення суду

від 31 січня 2018 року звернувся лише 10 лютого 2020 року.

Копію ухвали Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року

ОСОБА_4 отримала 09 квітня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини вказано, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, частини 2 статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1,2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини 1 , 2 статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частин 3 , 4 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху зокрема у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частин 3 , 4 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

24 січня 2018 року Суворовським районним судом м. Одесипостановлено ухвалу про заміну відповідача, якою виключено із числа учасників цивільної справи № 523/17070/16-ц ОСОБА_4, а 31 січня 2018 року цим же судом ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Таким чином, після набрання законної сили ухвалою від 24 січня 2018 року про заміну відповідача, ОСОБА_4 не може вважатися учасником справи № 523/17070/16-ц, всі процесуальні дії вчинені нею до вказаної заміни не є обов'язковими для нового відповідача, як і дії останнього вчинені після залучення у справу не є обов'язковими для ОСОБА_4.

У поданій адвокатом Клименко В. П., в інтересах ОСОБА_4, апеляційній скарзі та заяві від 10 лютого 2020 року було викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду

від 31 січня 2018 року, з посиланням на те, що копію вказаного заочного рішення ОСОБА_4 не отримувала, а про його наявність дізналась 03 лютого 2020 року із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після чого, в той же день, ознайомилась із його текстом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Залишаючи без руху вказану апеляційну скаргу, ухвалою від 31 березня

2020 року, а після цього, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, ухвалою від 08 жовтня 2020 року, апеляційний суд виходив з того, що

ОСОБА_4 пропустила строк на апеляційне оскарження заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2018 року, не вказала поважні причини пропуску цього строку та не надала докази на підтвердження таких причин.

Разом із тим, апеляційним судом не було враховано, що в матеріалах справи № 523/17070/16-ц відсутні докази направлення та вручення ОСОБА_4 заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня

2018 року, а в суду першої інстанції, після заміни відповідача, і не було процесуального обов'язку направляти ОСОБА_4 копію цього рішення.

Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_7 від 11 жовтня 2019 року про надання для ознайомлення матеріалів справи № 523/17070/16-ц не є доказом вручення ОСОБА_4 копії заочного рішення від 31 січня 2018 року, з огляду на те, що до заяви ОСОБА_7 не додано, а в матеріалах справи відсутні докази того, що він є представником ОСОБА_4.

З урахуванням того, що ОСОБА_4, в розумінні статті 42 ЦПК України, не є учасником справи № 523/17070/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в якій ухвалено заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 31 січня 2018 року, в матеріалах справи відсутні докази вручення їй копії оскарженого рішення суду, а також докази того, що ОСОБА_7 є її представником, висновок суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження заочного рішення

від 31 січня 2018 року та відсутність підстав для поновлення цього строку

є помилковим.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною 6 статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141

ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Клименко Володимир Павлович, задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В.

В. Шипович