Історія справи

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 711/3607/17

провадження № 61-31520 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Черкаська міська рада, комунальне підприємство «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради,

представник Черкаської міської ради - Стойко Анатолій Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2017 року у складі судді Шиповича В. В. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 рокуу складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради,комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради (далі - КП «СУБ «Митниця») про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вонапрацювала на посаді інженера у КП «СУБ «Митниця». Відповідно до наказу КП «СУБ «Митниця» від 11 листопада 2016 року № 354-к її було звільнено з роботи 11 листопада 2016 року на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України, у порядку переведення у комунальне підприємство «Соснівська служба утримання будинків» за угодою між керівниками, згідно з листом від 11 листопада 2016 року № 1453. У цей же день їй була видана копія наказу КП «СУБ «Митниця» про звільнення з роботи та трудова книжка. Проте на момент звільнення їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2016 року у розмірі 2 186 грн 59 коп., що підтверджується довідкою КП «СУБ «Митниця» від 09 грудня 2016 року № 100, яка була стягнута на її користь судовим наказом, виданим 15 грудня 2016 року Придніпровським районним судом м. Черкаси.

Вона з іншими колишніми працівниками комунального підприємства неодноразово зверталась до його директора та до власника цього підприємства - Черкаської міської ради - з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі, проте її повідомили про рішення Черкаської міської ради від 28 жовтня 2016 року № 1412 «Про внесення змін до рішення виконавчого комтету Черкаської міської ради від 21 жовтня 2007 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг населенню м. Черкаси», відповідно до якого КП «СУБ «Митниця» більше не обслуговує населення м. Черкаси, господарської діяльності не веде, а тому не має джерел для виплати заборгованості по заробітній платі. Колишні працівники підприємства зверталися до Черкаського міського голови та директора департаменту житлово-комунального комплексу міської ради щодо невиплати їм заробітної плати, унаслідок чого їх було повідомлено про те, що департаментом розроблено проект рішення щодо надання КП «СУБ «Митниця» фінансової підтримки для виплати заборгованості по заробітній платі, який винесено на розгляд депутатських комісій і в подальшому буде запропоновано на розгляд міської ради.

Отже, такими діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, оскільки не отримання нею заробітної плати призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і додаткових зусиль для організації життя.

Крім того, вважала, що винною у не виплаті КП «СУБ «Митниця» їй заробітної плати є Черкаська міська рада, як власник комунального підприємства, оскільки рада є одноосібним його засновником, а місцева громада є одноосібним власником майна, тому моральна шкода та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2016 року по 10 травня 2016 року у розмірі 29 427 грн 75 коп. та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2017 року позов ОСОБА_4. задоволено частково. Стягнуто з КП «СУБ «Митниця» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 108 грн та на відшкодування моральної шкоди 500 грн, а всього 42 608 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачці при звільненні з роботи КП «СУБ «Митниця» було нараховано заробітну плату, проте не виплачено її, тому слід стягнути з комунального підприємства, як роботодавця ОСОБА_4, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві не є підставою для відмови у стягненні цих коштів. Вказаними діями КП «СУБ «Митниця» позивачці було завдано моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості. Позов ОСОБА_4 у частині вимог до Черкаської міської ради задоволенню не підлягає, так як територіальна громада в особі міської ради не відповідає за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи, КП «СУБ «Митниця», тому на неї не може бути покладена відповідальність за невиплату комунальним підприємством позивачці заробітної плати.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що КП «СУБ «Митниця», як роботодавцем позивачки, було нараховано але не виплачено їй заробітну плату при звільненні, чим порушено її трудові права. Отже, на користь ОСОБА_4. з КП «СУБ «Митниця» вірно стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Такими діями комунального підприємства позивачці завдано моральної шкоди, розмір якої відповідає вимогам розумності та справедливості. Позовні вимоги ОСОБА_4 до Черкаської міської ради безпідставні, так як територіальна громада в особі міської ради не відповідає за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи, а саме КП «СУБ «Митниця», унаслідок чого на неї не може бути покладена відповідальність за невиплату комунальним підприємством ОСОБА_4. заробітної плати. При цьому згідно з Статутом підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, тому відповідно до статті 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що саме Черкаська міська рада, як власник КП «СУБ «Митниця», вчинило дії, що унеможливили виплату комунальним підприємством заробітної плати позивачці при звільненні, останнє не має сфери діяльності, рухомого або нерухомого майна, інших джерел виплати заробітної плати. Отже, за аналогією закону Черкаська міська рада має відповідати за борги по заробітній платі комунального підприємства, яке нею повністю контролюється, як фінансово, так і адміністративно. Тому відповідати мають солідарно і КП «СУБ «Митниця», і Черкаська міська рада за аналогією закону.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивачці при звільненні з роботи КП «СУБ «Митниця» було нараховано заробітну плату, але не виплачено її, тому слід стягнути з комунального підприємства, як роботодавця ОСОБА_4, як із самостійної юридичної особи, на користь останньої середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві не є підставою для відмови у стягненні цих коштів. Крім того, такими діями КП «СУБ «Митниця» позивачці було завдано моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позов ОСОБА_4 у частині вимог до Черкаської міської ради задоволенню не підлягає, так як територіальна громада в особі міської ради не відповідає за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи, КП «СУБ «Митниця», що узгоджується з нормами права та Статутом комунального підприємства. Отже, на неї не може бути покладена відповідальність за невиплату комунальним підприємством позивачці заробітної плати.

Доводи касаційної скарги про те, що саме Черкаська міська рада, як власник КП «СУБ «Митниця», вчинило дії, що унеможливили виплату комунальним підприємством заробітної плати позивачці при звільненні, безпідставні, так як спростовуються вищевказаними встановленими судами обставинами.

Посилання касаційної скарги на необхідність застосування аналогії закону, оскільки нормами КЗпП України не передбачено солідарної відповідальності підприємства за порушення трудового договору та його власника (стаття 8 ЦПК України 2004 року), безпідставні, так як аналогія закону застосовується у разі, якщо спірні відносини не врегульовані законом. Проте нормами КЗпП України чітко врегульовано відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати працівнику, а нормами ЦК України чітко врегульовано межі відповідальності юридичних осіб та держави.

У зв'язку з наведеним є безпідставним та безсистемним посилання на порушення статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо мирного володіння своїм майном, оскільки право позивачки захищені у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк