Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №487/2234/17

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 487/2234/17

провадження № 61-38928св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва у складі судді Щербини С. В. від 03 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В., від 24 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах та обіймав посаду контролера у Миколаївській філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту).

Згідно з наказом начальника Адміністрації Миколаївського морського порту Козонак В. М. від 28 березня 2017 року № 188/о «Про припинення трудового договору» він був звільнений з посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.

Зазначав, що звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства України, оскільки не існувало об'єктивних причин для скорочень, роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнив його без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив поновити його на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» та стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрації морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 78 321,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано всі вакантні посади, які з'явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення і які існували на день його звільнення, та без попередньої згоди профспілкової організації на його звільнення. При цьому на запит суду профспілковою організацією надано обґрунтований висновок про відмову у наданні згоди на звільнення позивача.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог закону, а тому відповідно до статті 235 КЗпП України правильно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У липні 2018 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що при звільненні позивача відповідач порушив вимоги трудового законодавства.

Вказував на те, що позивачу надавались для ознайомлення списки вакантних посад, наявних у ДП «Адміністрація морських портів України», станом на 16 та 30 січня 2017 року, включаючи всі філії, від яких він відмовився. Також 27 січня 2017 року разом із попередженням про звільнення, позивачу надавався список вакантних посад в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України», від яких позивач відмовився.

Також вказував на те, що ДП «Адміністрація морських портів України» є неналежним відповідачем у справі, оскільки зобов'язання перед позивачем виникли саме у ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту).

Зазначав, що відповідачем не було допущено порушень вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У справі, що переглядається установлено, що з 2014 року ОСОБА_4 працював на посаді контролера служби морської безпеки (загону загальної охорони) стрілкової команди, з 23 серпня 2016 року - контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України».

Наказом т.в.о. начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_6 від 17 січня 2017 року № 30 «Про внесення змін до штатного розпису» скорочено зі штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

27 січня 2017 року позивач був ознайомлений з вказаним наказом та йому було запропоновано роботу за вакантними посадами у Миколаївській філії ДП «Адміністрації морських портів України», від переведення на які позивач відмовився (а. с. 32-34).

Наказом начальника Адміністрації Миколаївського морського порту Козонак В. М від 28 березня 2017 року № 188/о «Про припинення трудового договору» ОСОБА_4 звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до роз'яснень, наданих у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі, що переглядається, судами установлено, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Установивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів ДП «Адміністрація морських портів України», суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо дотримання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки, у наданих актах відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій всього ДП «Адміністрація морських портів України» не зазначено з якими вакансіями відповідач мав намір ознайомити позивача.

Крім того, відсутні докази повідомлення позивача про наявні вакансії у центральному офісі, Головному представництві в Одесі та філіям ДП «Адміністрація морських портів України» протягом двох місяців та на день звільнення.

Крім того, судами встановлено, що позивач є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту, однак відповідач не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 43 КзпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Суд першої інстанції на виконання вимог частини дев'ятої статті 43 КЗпП України звернувся до виборного органу первинної профспілкової організації із запитом про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому від 20 березня 2018 року профспілка відмовила ДП «Адміністрація морських портів України» у наданні згоди на звільнення позивача. Таке рішення мотивоване порушенням вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 року, відсутності об'єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання статей 40, 49 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому. Також профспілка зазначила, що ДП «Адміністрація морських портів України» не видавало т.в.о. начальника філії ОСОБА_6 довіреність представляти інтереси юридичної особи, а тому він не мав відповідно до приписів статей 92, 95 ЦК України повноважень на видачу наказу «Про внесення змін до штатного розпису» від 17 січня 2017 року № 30.

З аналізу частини сьомої статті 43 та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення профспілки виключає можливість виникнення цього права, суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, отриманого судом на підставі частини дев'ятої статті 43 КЗпП України, та правильно виходили із того, що воно відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Установивши, що звільнення позивача із займаної посади було проведено за відсутності згоди профспілки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог частини другої статей 43, 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Доводи касаційної скарги, що ДП «Адміністрація морських портів України» не може бути належним відповідачем у справі, оскільки Миколаївська філія ДП «Адміністрація морських портів України» є відокремленим підрозділом підприємства, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки позов заявлено до належного відповідача юридичної особи, яка, згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, несе відповідальність за всіма зобов'язаннями філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач порушив вимоги статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, оскільки несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно вищезазначеної норми закону жодним чином не впливають на права працівника та зазначене порушення не стало підставою для поновлення позивача на роботі.

Інші доводи та обставини, на які посилається ДП «Адміністрація морських портів України», були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта