Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 264/6453/17

провадження № 61-2464св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - виконавчийкомітет Маріупольської міської ради Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області, у складі судді Литвиненко Н. В., від 17 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Принцевської В. П., від 26 грудня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області про зміну договору найму житлового приміщення внаслідок визнання наймачем іншого члена родини.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що наймачем спірної квартири АДРЕСА_1 була її баба ОСОБА_2 з 1968 року, в квартирі були зареєстровані та проживали по день смерті мати позивача - ОСОБА_3 та сестра її матері ОСОБА_4 . З 2010 року, з часу хвороби ОСОБА_4 , позивач почала проживати у спірній квартирі, оскільки не мала власного житла. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, позивач залишилась проживати у вищевказаній квартирі разом із двоюрідною сестрою ОСОБА_5 . Остання часто хворіла, не працювала, тому позивач ОСОБА_1 доглядала за нею, вирішувала побутові проблеми, купувала ліки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. ОСОБА_1 поховала її за власний рахунок.

Із урахуванням зазначеного, посилаючись на те, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 , позивач просила визнати за нею право на користування спірною квартирою та змінити договір найму спірної квартири - замінити попереднього наймача ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не наданоналежних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що вонавселилась у спірну квартиру у встановленому законом порядку, або ж доказівтого, що за своє життя померлий наймач ОСОБА_5 , або члени її родини мали намір зареєструвати позивача успірному житлі, чи здійснювали для цього відповідні дії.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела законних підстав для задоволення її вимог, оскільки не надала доказів на підтвердження того, що вона постійно проживала разом із наймачем і вела з ним спільне господарство та була визнана членам сім`ї наймача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не належним чином дослідили факти та докази, які були надані позивачем на підтвердження заявлених вимог. Висновки судів суперечать доказам, що підтверджують факт проживання позивача у спірній квартирі з 2010 року. Судами неправильно застосовано положення статті 3 СК України, статей 61, 64, 65, 106 ЖК Української РСР.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області посилається на те, що позивач, не будучи членом родини померлого наймача, не отримавши фактичної згоди на своє вселення до спірної квартири від зареєстрованих у ній осіб, маючи у користуванні та у власності інше житло, не набула самостійного права користування квартирою, яка є предметом спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_5 .

Матір ОСОБА_5 - ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно рішення Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області договір найму житлових приміщень на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, житловою площею 28, 13 кв. м, було змінено у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_4 , зазначено наймачем ОСОБА_5 із складом сім`ї з однієї особи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла двоюрідна сестра позивача - ОСОБА_5 .

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 щодо спірної квартири від 24 квітня 2018 року основним квартиронаймачем за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , а також зареєстровані особи: ОСОБА_4 .

Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 з 18 лютого 1982 року, а відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_7 є власником будинку АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач ОСОБА_1 з 26 грудня 2000 року по 07 листопада 2006 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно наданих пояснень позивача, вона мала у приватній власності частку у вказані квартирі, яка була відчужена сім`єю, кошти від продажу якої було розділено між ними.

Суди встановили, що позивач зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 , власником якого є її чоловік.

Згідно довідки № 3184 від 24 квітня 2018 року житлово-комунального підприємства «КК Кальміуська» квартиронаймач спірної квартири ОСОБА_5 мала по квартплаті заборгованість, яка станом на 01 січня 2018 року складає 96, 89 грн. Останній платіж зарахований у грудні 2017 року на суму 234, 81 грн.

Згідно з актом від 12 березня 2018 року, складеним головою комітету самоорганізації населення «Нікопольський», до якого відноситься будинок АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала з двоюрідною сестрою ОСОБА_5 по день її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В акті не зазначено, з якого саме періоду ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі, чи проживала вона там постійно та на яких підставах.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 Житлового кодексу УкраїнськоїРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

У пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела факту постійного та тривалого проживання із померлим наймачем у спірній квартирі до дня його смерті, ведення із ним спільного господарства, відсутності у неї іншого житла.

Позивач не довела, що несла на рівні із наймачем житла витрати на утримання спірної квартири. Також позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача, її реєстрації у спірній квартирі.

Окрім того, суди встановили, що позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 з 18 лютого 1982 року, у власності якого є житловий будинок, у якому зареєстрована позивач, що свідчить про наявність у позивача сім'ї та житла, в якому члени її сім`ї мають постійне місце проживання.

Судами також надана належна оцінка акту від 12 березня 2018 року, складеному головою комітету самоорганізації населення «Нікопольський», в якому не зазначено, з якого саме періоду ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі, чи проживала вона там постійно до смерті наймача та на яких підставах.

Із урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи, яким надано належну оцінку, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не довела свого права, із урахуванням вказаних норм ЖК Української РСР, на користування спірною квартирою та зміну договору найму житлового приміщення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції, в оскарженій частині, ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судамиправильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович