Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №201/12077/19

Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/12077/19

провадження № 61-11501св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, Міністерство юстиції України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства юстиції України, яка підписана представником Лисяк Світланою Вікторівною,

та касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра), яка підписана представником Лисяк Світланою Вікторівною,

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що він з 29 грудня 2000 року є арбітражним керуючим і відповідно до Податкового кодексу України є самозайнятою особою, а отже його доходи оподатковуються за тими ж ставками, що і доходи фізичних осіб.

Проте на підставі листа ГУ юстиції у Дніпропетровській області № 10-47/2811 від 13 травня 2014 року до Управління з питань банкрутства Департаменту нотаріату та банкрутства Міністерства юстиції України з 23 червня 2014 року дію свідоцтва ОСОБА_1 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого було припинено.

Внаслідок оскарження ним наказу Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року йому було відновлено дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № НОМЕР_1 від 26 березня 2013 року.

На підставі наказу від 25 грудня 2015 року Міністерства юстиції України № 2778/5 з 06 січня 2016 року поновлено дію його свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № НОМЕР_1 від 26 березня 2013 року та було занесено в Єдиний реєстр арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

На момент винесення рішення про припинення дії свідоцтва він був призначений судом ліквідатором у справах, які порушенні господарським судом Дніпропетровської області, а саме:

справа № 24/5005/10848/2012 про банкротство ФОП ОСОБА_2 - справа порушена 21 грудня 2012 року;

справа № 29/5005/952/2012 про банкротство ФОП СПД ОСОБА_3 - справа порушена 23 лютого 2012 року;

справа № 34/5005/10374/2012 про банкротство ФОП СПД ОСОБА_4 - справа порушена 25 грудня 2012 року.

Отже, за цими справами він був позбавлений права на здійснення діяльності арбітражного керуючого з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року.

За викладених обставин позивачз урахуванням уточнень, просив суд,

стягнути з Державного бюджету України на його користь майнову шкоду за період з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року в розмірі 692 987,22 грн;

моральну шкоду в розмірі 36 000 грн, тобто по 2 000 грн за кожний місяць порушення законного права на зайняття професійною діяльністю.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 спричинену майнову шкоду в розмірі 692987,22 грн та моральну шкоду в розмірі 36 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході розгляду справи був встановлений причинно-наслідковий зв'язок між наказом від 23 червня 2014 року про припинення дії свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_1 та нездійснення ним професійної діяльності у господарських справах, в яких він був призначений арбітражним керуючим (ліквідатором). Оскільки мінімальний розмір заробітної плати станом на день подачі уточненого позову становив 4173,00 грн., позивач не здійснював діяльність у період з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року, що становить 18 місяців і 14 днів, тому стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягає майнова шкода в розмірі 692987,22 грн. Враховуючи, що через винесення наказу про припинення діяльності позивача він, вочевидь, зазнав моральної шкоди, яка полягає у приниженні престижу і ділової репутації, що виразилось у приниженні позивача перед колегами; поширенні неправдивих відомостей в Міністерстві юстиції України; поширенні неправдивих відомостей в Головному територіальному управлінні юстиції у Дніпропетровській області, тобто в середовищі осіб, чия думка є важливою для позивача. В результаті вказаних дій відповідачів позивач знаходився у стані фрустрації, який визвано тим, що особи які є менш професійно компетентними ніж позивач, позбавили його права займатися тією діяльністю, про яку самі майже нічого не знають; втратив рівновагу та душевний спокій; має порушення сну, відчуває емоційну напруженість, дратівливість; відчуває тривогу, насторогу щодо можливості повторення аналогічних обставин у майбутньому; важкість виконання поточних обов'язків; має труднощі зосередження на поточній діяльності внаслідок фіксованості уваги на шляхах вирішення проблеми, витрати часу на її подолання; відчуває обурення несправедливим до себе ставленням, образа, почуття приниженої гідності; на протязі часу позбавлення його права на професійну діяльність відчував почуття приниженості перед членами своєї родини, своїми дітьми які стали менш поважати позивача як батька в зв'язку з утратою віри в його професійні якості і можливостей утримувати їм родину; відчував почуття приниженості перед своїми найманими працівниками які всі є професійними юристами. У зв'язку із зазначеним стягненню з Державного бюджету України на користь позивача також підлягає моральна шкода в розмірі 36 000 грн.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційних скарг щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких такий зв'язок було встановлено. Посилання апеляційних скарг на те, що судом до спірних правовідносин помилково застосовано статтю 623 ЦК України та частину 2 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, є слушними, проте як на правову підставу для визначення майнової шкоди, завданої позивачу, суд першої інстанції посилався і на статтю 1173 ЦК України, а згідно частини 3 статті 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника банкрутом", грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора складається з основної та додаткової грошових винагород. Враховуючи, що через винесення наказу про припинення діяльності позивача він зазнав моральної шкоди, яка полягає у приниженні престижу і ділової репутації, що виразилось у приниженні позивача перед колегами; поширенні неправдивих відомостей в Міністерстві юстиції України; поширенні неправдивих відомостей в Головному територіальному управлінні юстиції у Дніпропетровській області, тобто в середовищі осіб, чия думка є важливою для позивача, він втратив рівновагу та душевний спокій; має порушення сну, відчуває емоційну напруженість, дратівливість; відчуває тривогу, насторогу щодо можливості повторення аналогічних обставин у майбутньому; важкість виконання поточних обов'язків; має труднощі зосередження на поточній діяльності внаслідок фіксованості уваги на шляхах вирішення проблеми, витрати часу на її подолання; відчуває обурення несправедливим до себе ставленням, образа, почуття приниженої гідності; на протязі часу позбавлення його права на професійну діяльність відчував почуття приниженості перед членами своєї родини, перед своїми найманими працівниками, які всі є професійними юристами, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і в цій частині. Доводи апеляційних скарг щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сам факт визнання протиправним наказу Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року в частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 є підставою для відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення нормальних життєвих зв'язків позивача через неможливість продовження професійної діяльності, активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків, зазначених позивачем.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що позивач вже звертався з вимогами до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди та у задоволенні цих вимог було відмовлено, підлягають відхиленню, оскільки Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, на яку посилаються апелянти, було відмовлено у задоволенні позовних з підстав неналежного складу відповідачів, а не по суті позовних вимог. Доводи апеляційних скарг щодо пропуску строку позовної давності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач звертався до суду вперше за захистом своїх прав в межах строку позовної давності в червні 2016 року. Тому, враховуючи, що в результаті довготривалого розгляду справи за відповідним позовом про відшкодування шкоди у судах трьох інстанцій йому було остаточно відмовлено у задоволенні позову про відшкодування шкоди через пред'явлення вимог до неналежних відповідачів, строк позовної давності вважається таким, що перервався. Посилання на те, що апелянти не є належними відповідачами у справі також підлягають відхиленню, оскільки відповідачем по даній справі має бути держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, якими в тому числі є Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року Міністерством юстиції України подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У серпні 2020 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпра) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Лисяк Світланою Вікторівною, в якій просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра) мотивовані тим, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме при розрахунку матеріальної шкоди. Однак період за який позивач просить суд відшкодувати шкоду починається 23 червня 2014 року та закінчується 06 січня 2016 року, в той час як Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності лише 21 квітня 2019 року. Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував доводи відповідача про неможливість застосування судами при визначенні розміру матеріальної шкоди, закону, який підлягає застосуванню до правовідносин, що розглядаються у даній справі. Крім того, допустив застосування до спірних правовідносин норми Кодексу України з процедур банкрутства. Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 819/982/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/5406/17.

Крім того, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 623 ЦК України, що полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню до правовідносин, що розглядаються у даній справі. Оскільки для розрахунку майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, помилково використано мінімальний розмір заробітної плати станом на день подачі уточненого позову у розмірі 4 173,00 грн, що призвело до невірного розрахунку суми майнової шкоди та як наслідок завищення суми, яка підлягає стягненню з держави.

В оскаржуваному рішенні відсутні посилання щодо усунення позивача від виконання обов'язків ліквідатора, що свідчить про неповне встановлення судами даної обставини, яка має важливе значення для справи.

Судом апеляційної інстанції не враховано обставини про припинення судом повноважень позивача у справі № 29/5005/952/2012 як ліквідатор, а саме внаслідок задоволення скарг ПАТ "УкрСиббанк ", ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у зв'язку із "порушення арбітражним керуючим вимог законодавства при здійснені ліквідаційної процедури".

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог, встановлення причинно-наслідкового зв'язку між наказом Міністерства юстиції України та нездійснення позивачем професійної діяльності арбітражного керуючого є помилковими.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.

Дніпра) не оскаржують судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 36 000,00 грн, тому судові рішення в цій частині Верховним Судом не переглядаються.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року.

Відзив мотивований тим, що відповідачі необґрунтовано посилаються на норми статті 58 Конституції України, оскільки позивач не просив застосувати дану норму права, та не просив застосувати Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність, а посилався на частину 3 статті 623 ЦК України, яка вказує на право позивача відшкодувати збитки на момент звернення з позовом до суду (25 жовтня 2019 року).

Позивачем доведено, а судами з'ясована наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між завданими збитками та діями відповідачів, отже наявні факти неправомірних дій відповідачів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні заяви Мінюсту України про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра). У задоволенні заяви Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра) про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/5406/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 819/982/13-а, постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 вересня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 та у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/5406/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 819/982/13-а, та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що наказом Міністерства юстиції України № 1004/5 від 12 червня 2014 року "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_6" було анульовано, в тому числі, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № НОМЕР_1 від 26 березня 2013 року, видане ОСОБА_1.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі № 804/9907/14 визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року в частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1, зобов'язано Міністерство юстиції України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_1 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого № НОМЕР_1 від 26 березня 2013 року та внести до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_1 дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № НОМЕР_1 від 26 березня 2013 року.

Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2016 року.

У справі № 24/5005/10848/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_1 був призначений арбітражним керуючим.

З копії ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2015 року вбачається, що суд двічі наголошує на тому, що у справі відсутній ліквідатор (арбітражний керуючий), що прямо вказує на невиконання позивачем своїх повноважень, чим спростовуються посилання відповідачів на участь у цій справі після винесення наказу про припинення дії свідоцтва.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2012 року про банкрутство ліквідатором ФОП СПД ОСОБА_3 призначено ОСОБА_1.

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року через порушення ОСОБА_1 вимог законодавства при здійсненні ліквідаційної процедури, господарський суд вважав за необхідне задовольнити скарги в частині припинення повноважень арбітражного керуючого ОСОБА_1 як ліквідатора у справі про банкрутство. Підставою для даного висновку зазначено лист Міністерства юстиції України від 26 червня 2014 року, в якому вказано, що Дисциплінарною комісією арбітражних керуючих прийнято рішення застосувати до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого.. свідоцтво, видане ОСОБА_1 анульовано (том 1, а. с.84-85).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 призначено ліквідатором ФОП СПД ОСОБА_4 у справі № 34/5005/10374/2012.

Позиція Верховного Суду

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив стягнути майнову шкоду, спричинену діями відповідачів в частині позбавлення його права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (він фактично не отримував заробітну плату).

В обґрунтування позовних вимог в частині порядку визначення розміру шкоди, ОСОБА_1 посилався на положення статті 623 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При застосуванні статті 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

При цьому на позивача, з урахуванням змісту статей 22, 614, 623 ЦК України та розподілу тягаря доказування, покладається доведення наявності збитків (шкоди)та причинного зв'язку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 500/6738/16-ц (провадження № 61-41707св18) зазначено, що "у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що "відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток".

За змістом частин 2 -4 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 401/1040/16 (провадження № 61-6936св19) зазначено, що "кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинна довести також, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток".

У справі, що переглядається:

в позовній заяві ОСОБА_1 в обґрунтування розміру завданої шкоди посилався на те, що заподіяна була в період з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року, на дату подачі позовної заяви мінімальний розмір заробітної плати; на момент винесення рішення про припинення дії свідоцтва він був призначений судом ліквідатором у справах, які порушенні господарським судом Дніпропетровської області, а саме:

справа № 24/5005/10848/2012 про банкротство ФОП ОСОБА_2 - справа порушена 21 грудня 2012 року;

справа № 29/5005/952/2012 про банкротство ФОП СПД ОСОБА_3 - справа порушена 23 лютого 2012 року;

справа № 34/5005/10374/2012 про банкротство ФОП СПД ОСОБА_4 - справа порушена 25 грудня 2012 року;

ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 29/5005/952/2012 припинено повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_1 як ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_3;

ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року, залишеною без змін постановоюДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 серпня 2014 року, по справі № 34/5005/10374/2012 скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на дії ліквідатора задоволено частково; визнано дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 при проведенні ліквідаційної процедури у справі № 34/5005/10374/2012 про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 неправомірними; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов'язків ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4;

Суди не врахували, що саме на позивача покладається доведення наявності збитків (шкоди) та причинного зв'язку. Та як наслідок не перевірили чи існують умови для відшкодування збитків (шкоди).

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 500/6738/16-ц (провадження № 61-41707св18) та Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 401/1040/16 (провадження № 61-6936св19), колегія суддів вважає, що оскаржена постанова прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра) задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України про стягнення майнової шкоди скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов