Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.04.2019 року у справі №396/1517/18

Постанова

Іменем України

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 396/1517/18

провадження № 61-6240св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Росія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Дьомич Л. М., Єгорової С. М., від 14 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Росія» (далі - СТОВ «Росія») про припинення договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказав, що 30 травня 2008 року між ним і СТОВ «Росія» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,92 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3524010000:02:002:0063, розташованої на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області. Одразу після укладення вказаного договору він передав земельну ділянку в користування відповідачу, а відповідач в свою чергу її прийняв, приступив до використання та починаючи з 2008 року сплачував орендну плату. 23 березня 2012 року договір зареєстрований управлінням Держкомзему у Новоукраїнському районі Кіровоградської області за № 352400004001167.

Проте, на його переконання, договір оренди земельної ділянки припинив свою дію після закінчення 10-річного строку, який розпочався з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договору (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент його укладення.

27 квітня 2018 року він направив поштою на адресу відповідача лист-повідомлення (заперечення), яким відмовився поновлювати договір оренди земельної ділянки на новий строк.

Оскільки спірний договір не було поновлено з відповідачем на новий строк на тих же умовах, тому наявні підстави для визнання такого договору припиненим та скасування його державної реєстрації.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області у складі судді Шепетька В. І. від 13 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим з 17 червня 2018 року договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Росія», площею 8,92 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3524010000:02:002:0063, розташованої на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області та скасовано державну реєстрацію цього договору.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме відповідач, навмисно та недобросовісно діючи, ухилився від свого обов`язку реєстрації речового права на оренду земельної ділянки, таке тривале затягування державної реєстрації не пов`язане не із непереборними обставинами, а викликане бажанням орендаря штучно продовжити строк дії договору оренди земельної ділянки. В той же час орендодавець вправі був законно очікувати на строк дії договору оренди протягом 10 років, зважаючи на те, що сам орендар протягом 2008-2011 років виплачував орендну плату. Права та обов`язки учасників правочину виникли з моменту підписання договору, так як саме з цього часу позивач фактично передав відповідачеві земельну ділянку і останній сплачував орендну плату з року укладення договору, тому строк його дії розпочався з моменту виникнення прав та обов`язків сторін, тобто з дати підписання договору.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року задоволено апеляційну скаргу СТОВ «Росія», скасовано рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк дії оспорюваного договору оренди земельної ділянки почався з моменту його державної реєстрації, тобто з 23 березня 2012 року, а не з дати його укладання - 17 червня 2008 року, оскільки при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку саме з моменту державної реєстрації. Позивач не був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію спірного договору особисто, а не покладатися на відповідача. На момент пред`явлення позову строк дії договору оренди земельної ділянки не припинив свою дію, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що волевиявлення позивача як орендодавця в момент укладення спірного договору було спрямоване на те, що строк дії цього договору починається саме з моменту його укладення, а не державної реєстрації. Отримуючи орендну плату за договором з 2008 року, позивач був упевнений у реєстрації відповідачем вказаного договору саме у цей період. Дізнавшись про проведення державної реєстрації договору у 2012 році, позивач не вважав свої права порушеними, оскільки був упевнений, що дія договору закінчиться у 2018 році.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2019 року СТОВ «Росія» подано відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 червня 2008 року між ОСОБА_1 і СТОВ «Росія» укладено договір № 475 оренди земельної ділянки площею 8,92 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області.

У розділі ІІ договору сторони дійшли згоди, що договір укладається терміном на 10 господарських років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. В разі закінчення договору до збирання урожаю договір вважається продовженим до тих пір, поки урожай не буде зібрано. По закінченню терміну дії договору оренда при однакових умовах має переважне право на поновлення договору на новий термін.

Розділом Х договору визначено, що цей договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у Кіровоградській філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України».

Згідно із відміткою у договорі, його зареєстровано управлінням Держкомзему у Новоукраїнському районі 23 березня 2012 року за № 352400004001167.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

У пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, що переглядається, позивач не довів існування об`єктивних обставин, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через чотири роки, та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2018 році.

Встановивши, що при укладенні оскаржуваного договору оренди землі сторони цього договору досягли згоди щодо початку дії його строку саме з моменту державної реєстрації (розділ Х договору оренди), апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на момент пред`явлення позову строк дії вказаного договору не припинив свою дію, а тому відсутні правові підстави для визнання такого договору припиненим та скасування його державної реєстрації.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара