Історія справи

Постанова

Іменем України

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 361/2647/17

провадження № 61-44564св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Суханової Є. М., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позову посилався на те, що з 16 жовтня 1981 року до 16 травня 2014 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу за спільні кошти подружжя, 28 березня 2000 року придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , за ціною 8000 грн. Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 . У спірній квартирі позивач зареєстрований з 21 грудня 2011 року. Згідно із звітом з незалежної експертної оцінки вартість зазначеної квартири становить 360 316 грн, вартість 1/2 частини - 180 158 грн. Також за спільні кошти у 2006 році вони з відповідачем придбали автомобіль марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . Зазначений автомобіль зареєстрований у Броварському МРЕВ ДАІ при УДАІ ГУ МВС України у Київській області за ОСОБА_2 . Вартість автомобіля з урахуванням зносу становить 202 400 грн.

Посилаючись на недосягнення згоди про добровільний поділ спірного майна, позивач просив: визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; припинити право власності на 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частини автомобіля марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; припинити право власності на 1/2 частини вказаного автомобіля за ОСОБА_2 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року позов задоволено. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . Припинено право власності на 1/2 частини зазначеної квартири за ОСОБА_2 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 . Припинено право власності на 1/2 частини зазначеного автомобіля за ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні квартира та автомобіль придбані за час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до норм Сімейного кодексу України (далі - СК України) є спільною сумісною власністю подружжя.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2018 року рішення Бровраського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у частині припинення права власності на 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_2 та в частині припинення права власності на 1/2 частини спірного автомобіля за ОСОБА_2 скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про визнання спірного майна (квартири та автомобіля) спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири та на 1/2 частини автомобіля, суд не врахував, що позивач вимог про припинення права власності на частину у майні за статтею 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не заявляв, коштів на депозитний рахунок суду за вказані частини майна не вносив, а тому суд фактично позбавив відповідача її законного права власності на 1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя. Крім того, питання про стягнення компенсації не вирішувалося. Визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна у спільному сумісному майні подружжя є достатнім способом захисту порушеного права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, які були отримані від продажу особистої квартири, а спірний автомобіль їй подарував син. Позивач не працював та зловживав алкогольними напоями. Суди на зазначене уваги не звернули та безпідставно застосували до спірних правовідносин презумпцію спільності майна подружжя. Суди також не врахували правового висновку Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, у якому зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Крім того, на час ухвалення рішення, спірний автомобіль належав на праві власності її сину ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі, однак суд вирішив питання про його права та обов`язки, а тому рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та зупинено виконання оскаржуваних рішень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 16 жовтня 1981 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

28 березня 2000 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н. А., та відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала за 8 000 грн двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 10).

З 21 грудня 2011 року у спірній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 (а. с. 20-22).

Крім того, у 2008 році, сторони придбали автомобіль марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого Броварським РЕВ ДАІ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 05 листопада 2008 року.

16 травня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 8).

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постановіВерховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено у статті 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондується з частиною четвертою статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

З огляду на викладене, суди, врахувавши наведені вище положення закону, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно сторонами набуто за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності на вказане майно, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за її власні кошті та за кошти сина. Крім того, посилання заявника на недоведеність фінансової участі позивача у придбанні спірного майна не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Заявник у касаційній скарзі стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13, відповідно до якого належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Такі доводи є необґрунтованими. Верховний Суд України на розвиток та доповнення інших правових висновків у постанові від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 зазначив про необхідність врахування презумпції спільності майна подружжя (стаття 60 СК України) та обов`язку її спростувати того з подружжя, хто цю презумпцію оспорює.

У цій справі презумпцію спільності майна подружжя мала спростувати саме відповідач, а не позивач.

Також, заявник у касаційній скарзі посилається на те, що на час ухвалення рішення у суді першої інстанції спірний автомобіль належав на праві власності не їй, а їхньому сину ОСОБА_3 , про що вона надала відповідні докази (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу) до суду апеляційної інстанції, однак суди на зазначене уваги не звернули та ухвалили рішення про права та обов`язки ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі, а тому оскаржувані рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Зазначені доводи Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (стаття 12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Позивач у цій справі звернувся до суду із позовом 03 травня 2017 року. На час розгляду справи у суді першої інстанції у матеріалах справи містилось свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 від 05 листопада 2008 року. Відповідач не заявляла суду про те, що спірний автомобіль не належить їй на праві власності. Надалі, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 надала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_3 26 травня 2017 року. Водночас, заявник не навела виняткових обставин, які б унеможливлювали подання нею зазначених доказів до суду першої інстанції, а тому суд розцінює такі дії як недобросовісне користування відповідачем наданими їй процесуальними правами.

Обґрунтованість позову визначається на момент пред`явлення позову, а тому суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права на 1/2 частини спірного автомобіля, оскільки на час пред`явлення позову автомобіль мав статус спільного майна сторін як колишнього подружжя.

Заявник посилається на вирішення судами прав ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у справі, проте указана особа судових рішень у цій справі не оскаржувала.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, та зводяться до незгоди заявника із висновками судів та переоцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, у справі встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у незміненій частині та постанова Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2018 року підлягають поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у незміненій частині та постанови Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак