Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2019 року у справі №487/1316/18

Постанова

Іменем України

01 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 487/1316/18

провадження № 61-2676св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Миколаївська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Тетяна Євгенівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Бобрової І. В.,

від 13 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 15 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: третя Миколаївська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу

Біцюк Т. Є., про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_7 Через деякий час після його смерті їй стало відомо, що 11 травня 2006 року він склав заповіт на ім'я відповідача, який посвідчено державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори

Біцюк Т. Є. На думку позивача заповіт складено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, оскільки у 2005 році батько переніс хворобу, після якої був прикутий до ліжка та самостійно здійснювати за собою догляд не міг. Крім того, її мати також хворіла й потребувала сторонньої допомоги. Вона не могла здійснювати догляд за хворими батьками, оскільки проживала за іншою адресою. ОСОБА_5 проживала разом з її батьками та безоплатно надавати допомогу відмовлялась, тому ОСОБА_7 змушений був скласти заповіт на ім'я відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, складений 11 травня 2006 року, посвідчений нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори

Біцюк Т. Є.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу статті 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірний заповіт складено ОСОБА_7 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що сама по собі обставина, що ОСОБА_7 хворів, не міг самостійно пересуватись та потребував постійної сторонньої допомоги, не може бути підставою для визнання заповіту недійсним. Заповіт є одностороннім безоплатним правочином, спадкоємець, якого визначив заповідач, не має перед останнім будь-яких зобов'язань матеріального характеру, тому відсутня друга обов'язкова складова - вкрай невигідні умови, наявність якої поряд з тяжкими обставинами, є підставою визнання договору недійсним за статтею 233 ЦК України.

Короткий зміст касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при складанні спірного заповіту волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі через тяжкі обставини, пов'язані з хворобою. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволення клопотання про витребування доказів на підтвердження малозабезпеченості заповідача, відсутності у нього достатнього для життя матеріального рівня. Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборони її застосування до окремих правовідносин.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Зазначає, що у касаційній скарзі позивач не вказує які саме порушення норм матеріального або процесуального права були допущені судами попередніх інстанцій, а посилається лише на переоцінку доказів у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

28 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 є рідними сестрами. Згідно свідоцтва про усиновлення від 21 квітня 1967 року № 19 ОСОБА_4 була усиновлена ОСОБА_7 та ОСОБА_9

Сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи, що через постійні сварки з батьками у 2001 році ОСОБА_4 переїхала до помешкання ОСОБА_5

З метою догляду за подружжям ОСОБА_5 переїхала до них та проживала з ними у будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 27-28, 29).

На підставі договору про право забудови від 14 липня 1960 року № 9508, посвідченого Другою Миколаївською нотаріальною конторою, ОСОБА_7 належав будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 150, 151-154, 155).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_9

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого

2013 року у справі № 487/3456/13-ц визначено частку ОСОБА_9 у розмірі 1/2 частини будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 на 1/2 частку зазначеного будинку (т. 1, а. с. 156).

11 травня 2006 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Біцюк Т. Є. було посвідчено та зареєстровано у реєстрі за № 3-327 заповіт, відповідно до якого ОСОБА_7 заповів все своє майно ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 142).

За змістом оскарженого заповіту його було записано нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_7, прочитано ним вголос і власноруч підписано. У зв'язку з хворобою ОСОБА_7 заповіт посвідчено у нього вдома за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер (т. 1, а. с. 14).

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно.

02 вересня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т. Є. заведено спадкову справу №22/2016 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_5 як спадкоємця за заповітом (т. 1, а. с. 130-170).

Відповідно до виписного епікризу у жовтні 2005 року ОСОБА_7 переніс гемерологічний інсульт, суттєвих відхилень по здоров'ю не мав, за винятком вад опорно-рухового апарату.

За висновком медико-соціальної експертної комісії від 15 травня 2006 року ОСОБА_10 встановлено першу групу інвалідності безстроково, він потребував постійного стороннього догляду.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.

Статтею 1234 ЦК України унормовано, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п'ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 218-235 ЦК України визначено окремі підстави недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, дослідивши докази у справі й давши їм належну правову оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його внутрішній волі. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заповіт є одностороннім правочином, який може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а тому посилання позивача на те, що заповіт вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для заповідача умовах є безпідставними.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, аргументована відповідь та оцінка яким надана судами попередніх інстанцій, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада

2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 січня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта