Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №357/6198/17

Постанова

Іменем України

01 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 357/6198/17

провадження № 61-35404св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Орган опіки і піклування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Таргоній Д. О., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки і піклування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо утримання та виховання сина, не приймає участі у його розвитку, батьківство відповідача перешкоджає їй виїжджати разом із дитиною за кордон.

Враховуючи наведене, позивач просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач належним чином не довела необхідності обрання до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, відомості про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власного сина, або дані про те, що до відповідача раніше застосовувалися попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, матеріали справи не містять.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції не встановив правовідносин та обставин, які виникли між сторонами, не дослідив висновок органу опіки та піклування від 06 листопада 2017 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не встановив обставин, які мають вирішальне значення для вирішення цієї справи, а саме, що відповідач ніколи не бачив свого сина, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися коли позивач була на третьому місяці вагітності, відповідач не намагався протягом десяти років зустрітися із сином, він протягом всього часу не приймає участі у його вихованні, не допомагає матеріально та взагалі не цікавиться життям сина. Апеляційний суд безпідставно підтримав висновки суду першої інстанції, не спростувавши при цьому доводів апеляційної скарги, чим порушив основний принцип цивільного судочинства про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що у період із 10 вересня 2005 року по 23 травня 2009 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із позивачем.

24 жовтня 2009 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, відповідно до пункту 1 якого батько передає, а мати приймає у власність дитини квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із характеристикою ОСОБА_7, учня 4-Г класу спеціалізованої школи № 14 імені ГрушевськогоС. Ф. м. Києва, на батьківські збори завжди приходить мама, за весь період навчання дитини у школі батько жодного разу не приходив до школи та не цікавився його успіхами у навчанні, участь у вихованні дитини не приймає.

06 листопада 2017 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято висновок № 104-9444 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно зі змістом вказаного висновку позивачем створені належні умови для проживання, навчання та виховання дитини. Під час засідання комісії 02 листопада 2017 року матір дитини повідомила, що батько жодного разу не бачив сина, оскільки вони розійшлись ще до того як народився ОСОБА_7.

Нормативно-правове обґрунтування

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу.

При цьому, суди правильно не прийняли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача з огляду те, що він є необґрунтованим, оскільки під час його винесення не враховано позицію відповідача щодо позбавлення його батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили правовідносин, які виникли між сторонами, обставин, які мають вирішальне значення для вирішення цієї справи, не дослідили висновок органу опіки та піклування від 06 листопада 2017 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не заслуговують на увагу, оскільки кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому, що у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тобто доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик