Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.04.2019 року у справі №265/2618/17

Постанова

Іменем України

01 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 265/2618/17

провадження № 61-32271св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 14 липня 2017 року у складі судді Костромітіної О. О. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2017 року управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради звернулось (далі - Управління)до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач перебуває на обліку в Управлінні, як одержувач допомоги внутрішньо-переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за адресою фактичного мешкання: АДРЕСА_1. Допомогу було призначено з 17 березня 2015 року по 16 вересня 2015 року, з 17 вересня 2015 року по 14 лютого 2016 року та з

16 лютого 2016 року по 15 серпня 2016 року.

Дружина відповідача ОСОБА_5 також перебуває на обліку у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Лівобережного району з 30 вересня 2016 року.

26 жовтня 2016 року відповідач звернувся до Управління з питання подовження виплати допомоги на нього та дружину. Але з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з'ясовано, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про спадщину від 17 жовтня 2008 року була власником 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Вказане майно було відчужено нею договором дарування від 03 серпня 2016 року.

Тобто, відповідач ОСОБА_4 при зверненні до управління в період з

17 березня 2015 року по 15 серпня 2016 року з питання подовження виплати допомоги надав недостовірну інформацію щодо наявності власності у членів його сім'ї. Позивач вважає, що права на отримання допомоги на покриття витрат на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 17 березня 2015 року по 15 серпня 2016 року, що в сумі становить 14 969,00 грн, відповідач не мав.

Спеціалістами Управління відповідачу було повідомлено про надмірно виплачені кошти та запропоновано добровільно їх внести на рахунок Управління, але станом на 10 квітня 2017 року сума боргу не погашена.

Управління просить суд стягнути з ОСОБА_4 суму виплачених надміру у вигляді адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам грошових коштів у розмірі 14 969,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів того, що місто Добропілля, де знаходиться по вулиці Нахімова 1/3 частина будинку, яка належала на праві власності ОСОБА_5, було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, а також те, що місто Добропілля не відноситься до району проведення антитерористичної операції.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу Управління відхилено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 липня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу Управління, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та наведених у касаційній скарзі доводів:

22 серпня 2017 року Управління через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що згідно наказу антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», всі населені пункти Донецької та Луганської областе є районами проведення антитерористичної операції, але згідно з розділом 1 пунктом 9 розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України до даного переліку входило місто Добропілля, проте в даному нормативному акті не визначено, в який саме період вона здійснювалася у наведеному населеному пункті та чи не є дане місто регіоном іншим, ніж тимчасово окупована територія України.

Доводи інших учасників справи:

24 листопада 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу Управління відхилити, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р місто Добропілля включено до переліку населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція. Суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

ОСОБА_4 на підставі «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 за його заявами від 17 березня 2015 року, від 21 вересня 2015 року та від 17 лютого 2016 року призначено щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщеній особі.

Відповідно до рішень Управління від 25 березня 2015 року, від 29 вересня

2015 року, та від 24 лютого 2016 року ОСОБА_4 була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на такі періоди: з 17 березня 2015 року по 16 вересня 2015 року, з 17 вересня 2015 року по 16 березня 2016 року, з 16 лютого 2016 року по 15 серпня

2016 року в сумі 884,00 грн.

Звертаючись до Управління із заявами про призначення допомоги,

ОСОБА_4 вказував, що у будь-кого з членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції, немає.

ОСОБА_5 з 17 жовтня 2008 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом належала 1/3 частка будинку АДРЕСА_2, яку вона 03 серпня 2016 року на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_7

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

Частина друга статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлює, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому, частина перша цієї статті передбачає, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»

від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

14 квітня 2014 року відповідно до указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 07 квітня

2014 року.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»

від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого місто Добропілля Донецької області включено до вказаного переліку.

02 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р, знову затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, місто Добропілля Донецької області також включено до вказаного переліку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня

2014 року № 505, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів того, що місто Добропілля Донецької області, де знаходиться по вулиці Нахімова 1/3 частка будинку, яка належала на праві власності ОСОБА_5, було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а також те, що місто Добропілля Донецької області не відноситься до району проведення антитерористичної операції.

Варто зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 абзац 2 пункту 6 Порядку № 505 було викладено у новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Однак вказана редакція Порядку № 505 не була чинною у період призначення і виплати відповідачу грошової допомоги.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської радизалишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська