Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2023 року у справі №930/2199/21
Постанова КЦС ВП від 01.02.2023 року у справі №930/2199/21

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 930/2199/21

провадження № 61-11376св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Болотна Тетяна Юріївна, на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня

2022 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В.,

Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач та ПАТ «Укрсоцбанк» уклали договір на користування індивідуальним банківським сейфом № НОМЕР_1 , який знаходиться в Дарницькому відділенні банку за адресою: вул. Бориспільська, 2, м. Київ.

06 квітня 2013 року позивач видав ОСОБА_2 довіреність, яку було посвідчено нотаріусом нотаріального округу Санкт-Петербурга російської федерації Островською Т. Б., якою уповноважив відповідача користуватися зазначеним банківським сейфом № 19 з правом доступу в сховище , поміщати та вилучати грошові кошти та матеріальні цінності без обмеження, подавати та отримувати всі необхідні заяви, довідки, документи, вносити орендну плату, розписуватись за довірителя та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням.

Позивач зазначає, що28 вересня 2018 року він дізнався, що на підставі вказаної довіреності ОСОБА_2 отримав у банку належні йому кошти, після того як АТ «Укрсоцбанк» надало відповідь на звернення його дружини ОСОБА_3 щодо користування згаданим індивідуальним банківським сейфом. Так, банк повідомив, що 09 квітня 2013 року цінності, що знаходились в сейфі № 19, було отримано довіреною особою - відповідачем, який діяв в інтересах позивача на підставі довіреності від 06 квітня 2013 року, і на підтвердження отримання цінностей ОСОБА_2 було видано розписку про отримання цінностей, зокрема, папок із документами та грошових коштів у сумі 105 000,00 доларів США.

Вважає, що всупереч вимогам статті 1006 ЦК України вказані цінності відповідач позивачу не передав, на письмову вимогу позивача про повернення цінностей не відповів та залишив її невиконаною.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача

105 000,00 доларів США та три проценти річних, які нараховані за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, у розмірі 26 606,72 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2022 року у складі судді Царапори О. П. у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 105 000 доларів США. На переконання суду, за договором доручення відповідач не був наділений правом на отримання матеріальних цінностей після закінчення дії договору про надання в оренду індивідуального банківського сейфа. Крім того, суд вказав, що оригінал розписки до суду надано не було, а у наданій позивачем копії розписки відсутнє зобов`язання особи щодо передачі/повернення коштів іншій особі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 105 000,00 доларів США. В решті позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач на підставі довіреності, яку видано позивачем на його ім`я, отримав кошти та цінності від працівників ПАТ «Укрсоцбанк», які були вилучені з банківського сейфа у зв`язку з закінченням договору зберігання, тобто вчинив дії, пов`язані з виконанням доручення, що підтверджується розпискою відповідача, копія якої з іншими документами були надані банком на запит суду першої інстанції. Отже, відповідач був зобов`язаний повернути позивачу отримані цінності та кошти, чого не зробив.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки закінчення строку дії довіреності в даному випадку не є початком перебігу строку позовної давності, з огляду на те, що відповідач не повідомив позивача про намір виконати функції представника за довіреністю як не повідомив і про отримання цінностей, які зберігалися в банківському сейфі.

Суд вважав, що за відсутності повідомлень відповідача позивач був впевнений, що гроші та цінності знаходяться в банку, які після розкриття банківського сейфа повинні зберігатися в банку до квітня 2021 року.

Отже, звернувшись до суду із позовом у вересні 2021 року, позивач не пропустив позовну давність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази, надані позивачем в копіях, у той час як відповідач ставив під сумнів їх відповідність оригіналу, а тому такі докази вважаються неналежними та недопустимими і суд не повинен брати їх до уваги. Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що відповідач має обов`язок передати позивачу кошти, не врахувавши те, що довіреність та розписка про отримання коштів такого обов`язку не містить. Звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, оскільки строк дії довіреності був встановлений до 06 квітня 2014 року, отже позивач міг довідатись про порушення своїх прав у межах встановленого у довіреності строку її дії.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вважає, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема копія договору про надання в оренду індивідуального сейфа, копія акта від 25 березня 2013 року про відкриття індивідуального сейфа № 19 без присутності клієнта, копія довіреності від 06 квітня 2013 року, копія розписки відповідача про отримання коштів належним чином звірені АТ «Альфа-Банк», які банк надав на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів. Зазначені докази відображають здійснення послідовних дій, направлених на виконання відповідачем своїх обов`язків за договором доручення і кожен із вказаних документів підтверджує окремий етап виконання та кореспондується з іншими: надання повноваження довірителем повіреному; згода довірителя виконати доручення та виконання доручення (факт отримання довіреності та розписка); підтвердження третьої особи, перед якою представник представляв інтереси довірителя, виконання дій, зазначених у дорученні (заява ОСОБА_3 від 05 вересня 2018 року та лист АТ «Укрсоцбанк» від 28 вересня 2018 року). Вважає помилковими доводи скарги про відсутність обов`язку з повернення коштів, оскільки таке прямо передбачено статтею 1006 ЦК України. Зазначає, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки про порушення своїх прав він дізнався після 28 вересня 2018 року, тобто після надання АТ «Укрсоцбанк» його дружині відповіді щодо користування згаданим індивідуальним банківським сейфом. Вважає, що закінчення строку дії довіреності в даному випадку не є початком перебігу строку позовної давності, з огляду на те, що відповідач не повідомив позивача про намір виконати функції представника за довіреністю та не повідомив і про отримання цінностей, які зберігалися в банківському сейфі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 березня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання в оренду індивідуального сейфа для зберігання цінностей, відповідно до умов якого банк надав позивачу в тимчасове платне користування індивідуальний сейф № 19 з метою зберігання клієнтом цінностей та/або документів та забезпечує охорону та неможливість доступу до сейфа сторонніх осіб. Відповідно до пункту 1.1 договору строк користуванням сейфом за цим договором встановлюється з 02 березня

2012 року до 01 березня 2013 року.

25 березня 2013 року у зв`язку з порушенням клієнтом зобов`язань, передбачених договором від 02 березня 2013 року, співробітниками

ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі відповідного розпорядження банку проведено відкриття індивідуального сейфа № 19, про що складено акт про відкриття індивідуального сейфа без присутності клієнта.

06 квітня 2013 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 довіреність, посвідчену нотаріусом нотаріального округу Санкт-Петербурга російської федерації Островською Т. Б., відповідно до змісту якої позивач уповноважив

ОСОБА_2 користуватися індивідуальним банківським сейфом № 19, поміщати та вилучати грошові кошти і матеріальні цінності без обмежень, подавати і отримувати всі необхідні заяви, довідки та документи, вносити орендну плату, розписуватися за ОСОБА_1 і виконувати всі дії, пов`язані з цим дорученням. Ця довіреність видана строком на один рік.

Відповідно до розписки від 09 квітня 2013 року ОСОБА_2 , як довірена особа ОСОБА_1 , отримав цінності, що знаходяться в сейфі № НОМЕР_1 , згідно з актом від 25 березня 2013 року, а саме: 3 папки та грошові кошти у сумі

105 000,00 доларів США. Кошти були перераховані у його присутність, претензій не має.

Із копії заяви ОСОБА_3 , яка є дружиною позивача, поданої до Дарницького відділення АТ «Укрсоцбанк» 05 вересня 2018 року, слідує, що остання просить видати цінності із депозитарної ячейки, яка була орендована її чоловіком, ОСОБА_1 та у зв`язку з закінченням строку договору була відкрита банком приблизно у березні-квітні 2013 року, про що банк повідомляв.

Начальник відділу претензійної роботи АТ «Укрсоцбанк» на звернення ОСОБА_3 надав відповідь від 28 вересня 2018 року, що 09 квітня

2013 року цінності, які знаходилися в індивідуальному сейфі № НОМЕР_1 , були отримані довіреною особою ОСОБА_2 , який діяв в інтересах

ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06 квітня 2013 року.

08 вересня 2021 року на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу позивача про передачу одержаного у зв`язку із виконанням доручення, у якій позивач вимагає повернути належні йому грошові кошти у розмірі 105 000 доларів США та документи, які були отримані ОСОБА_2 09 квітня 2013 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу

з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до положень статей 1003 1004 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.

Установивши, що відповідач не виконав обов`язку щодо передачі позивачу одержаних у зв`язку з виконанням доручення від 06 квітня 2013 року коштів у розмірі 105 000 доларів США, які зберігалися у індивідуальному сейфі № НОМЕР_1 , наданому позивачу у тимчасове платне користування на підставі договору про надання в оренду індивідуального сейфа для зберігання цінностей

від 02 березня 2012 року, укладеному між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Посилання відповідача на відсутність у нього обов`язку повернення зазначених коштів є помилковими та суперечать пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України, відповідно до якого повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення, чого відповідачем зроблено не було.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи містять лише копії доказів, у той час як відповідач ставив під сумнів їх відповідність оригіналам, а тому такі докази вважаються неналежними та недопустимими і не можуть братися до уваги судом, є помилковими, оскільки зазначені докази належним чином засвідчені АТ «Альфа-Банк» (а. с. 155-179, т. 1), як того вимагає положення статті 95 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується із доводами відзиву про те, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема, копія договору про надання в оренду індивідуального сейфа, копія акта від 25 березня 2013 року про відкриття індивідуального сейфа № 19 без присутності клієнта, копія довіреності

від 06 квітня 2013 року, копія розписки відповідача про отримання коштів

від 09 квітня 2013 року, які банк надав на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, відображають здійснення послідовних дій, направлених на виконання відповідачем своїх обов`язків за договором доручення і кожен із вказаних документів підтверджує окремий етап виконання та кореспондується з іншими, а тому наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують наявність між сторонами правовідносин, які випливають з договору доручення, та обов`язок відповідача передати позивачу отримане майно на його виконання.

Щодо позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зробила висновок, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, що переглядається, позивач як довіритель за довіреністю

від 06 квітня 2013 року просить суд зобов`язати відповідача як повіреного виконати свій обов`язок і повернути отримані за довіреністю грошові кошти. Зазначає, що лише 28 вересня 2018 року з відповіді банку дізнався, що відповідач скористався довіреністю і отримав на її підставі кошти, тому при зверненні до суду із позовом у вересні 2021 року він не пропустив трирічний строк позовної давності.

Верховний Суд не погоджується із такими доводами позивача, оскільки вони не спростовують презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Як слідує з тексту виданої позивачем довіреності, у ній не зазначено строк, коли саме повірений має передати довірителю все одержане у зв`язку із виконанням доручення (а. с. 18, т. 1).

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 320/4274/16-ц (провадження № 61-25696св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України та вказано, що «у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

Оскільки повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення, а довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане у зв`язку з виконанням доручення (пункт 3 частини першої статті 1006, частина третя статті 1007 ЦК України), після закінчення строку довіреності 06 квітня 2014 року позивач, який не отримав від відповідача вилучені з банку кошти, повинен був дізнатись про порушення свого права.

Видаючи відповідачу довіреність від 06 квітня 2013 року саме щодо користування індивідуальним банківським сейфом з правом вилучення грошових коштів без обмежень, позивач знав, що відповідач як його повірений може отримати грошові кошти лише до 06 квітня 2014 року, оскільки тільки в межах строку дії довіреності відповідач мав право діяти в інтересах позивача та обов`язок виконати доручення.

Саме з 07 квітня 2014 року позивач мав право пред`явити вимогу до свого повіреного повідомити всі відомості про виконання його доручення про отримання цінностей з банківського сейфу, а повірений зобов`язаний був повідомити йому цю інформацію згідно з обов`язком повіреного, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 1006 ЦК України, отже позивач мав можливість дізнатись від повіреного про стан виконання його доручення.

Водночас матеріали справи не містять доказів зацікавленості позивача в отриманні належних йому коштів, які за договором про надання в оренду індивідуального сейфа для зберігання цінностей від 02 березня 2012 року зберігалися в індивідуальному сейфі № НОМЕР_1 до 25 березня 2013 року, зокрема, направлення позивачем відповідачу запиту щодо надання інформації стосовно виконання ним доручення до закінчення строку дії довіреності чи звернення до банку із запитом про надання інформації щодо стану належних йому матеріальних цінностей та грошових коштів після закінчення строку дії договору.

Таким чином, позивач міг дізнатися про порушення своїх майнових прав

з 07 квітня 2014 року, наступного дня після закінчення строку дії довіреності, та у межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею

257 ЦК України, тобто до 07 квітня 2017 року, звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача коштів, однак звернувся до суду лише у вересні 2021 року.

Отже, не ґрунтуються на умовах договору доручення і вимогах закону посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права як довірителя лише 28 вересня 2018 року, після звернення його дружини до банку (а. с. 17, т. 1).

Виснуючи про те, що строк позовної давності не пропущений, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки умовам виданої

ОСОБА_1 довіреності та вимогам частини третьої статті 1006 ЦК України щодо обов`язку негайно передати довірителю все одержане у зв`язку з виконанням доручення та дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не було підтвердження того, що відповідач скористався довіреністю і не було відомостей про наявність порушення його права як довірителя.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у суді першої інстанції

(а. с. 3-6, т. 2).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема положень статей 257 261 ЦК України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує судове рішення і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, то понесені ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 18 116 грн підлягають стягненню з

ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Болотна Тетяна Юріївна, задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 18 116 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта